Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: Не можна перетворити пам’ять про Голодомор на «кампанійщину»

У Палаці студентів Дніпропетровського національного університету відбулося засідання круглого столу на тему «Голодомор 1932—1933 рр. і Дніпропетровщина: погляд крізь роки». У рамках цього заходу відомий дослідник проблеми, заступник директора Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький репрезентував дніпропетровцям книгу «Почему он нас уничтожал?», видану в серії «Бібліотека газети «День».

Зустрітися з відомим вченим і обговорити проблему Голодомору зібралися керівники місцевої влади, обласного архіву, музею, центру охорони історико-культурних цінностей, а також викладачі й студенти вузів, представники громадськості. Як зазначив у вступному слові проректор ДНУ, професор В. ІВАНЕНКО, «штучний голод початку 1930-х став для України найбільш болючою темою і національною трагедією, дихання якої відчувається і понині». Дніпропетровська область — як всеукраїнська житниця, що збирала чверть урожаю зерна, опинилася в епіцентрі катастрофи і зазнала важких людських втрат. А втім, і сьогодні геть не всі обставини того, що трапилося, відомі, а для відновлення істини, зазначив В. Іваненко, потрібна історична реконструкція подій і комплексне дослідження Голодомору. Цю прогалину значною мірою заповнюють роботи професора С. Кульчицького, який присвятив даній проблемі майже два десятиріччя. «Тема Голодомору, — визнав науковець у своєму виступі, — стала основною в моєму житті — вона перевернула всі мої уявлення про історичний процес». Відому роль у цьому зіграло знайомство з американським ученим Джеймсом Мейсом, який 1986—1989 рр. працював у комісії з дослідження Голодомору, створеній Конгресом США з ініціативи української діаспори. «Спочатку, — сказав Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, — ми були ідеологічними супротивниками, займаючись вивченням одних і тих самих проблем, але потім наші позиції зблизилися». Сьогодні, разом з удовою покійного Дж. Мейса Наталею Дзюбенко-Мейс, професор С. Кульчицький готує до видання чотирьохтомник матеріалів згаданої комісії Конгресу США. Учений особливо відзначив просвітницьку роботу газети «День», з якою він активно співробітничає багато років. Загалом, завдяки зусиллям західних і українських науковців, зазначив дослідник, проблема Голодомору здобуває дедалі більше визнання у світі. Визнають її і російські вчені, крім одного важливого моменту — вони не вважають Голодомор актом геноциду українського народу, наполягаючи на тому, що на початку 30-х був «всесоюзний голод». Саме тому, сказав С. Кульчицький, останніми роками доводиться приділяти увагу юридичному аспекту справи при дослідженні проблеми. Доказова база буде зібрана в об’ємному зведеному томі, який готується в Інституті історії України та Інституті національної пам’яті з тим, щоб восени нинішнього року репрезентувати його в ООН із проханням визнати Голодомор актом геноциду відповідно до міжнародної Конвенції. С. Кульчицький наполягає на тому, що Голодомор в Україні був одним із двох різновидів геноциду, який можна визначити як «терор голодом». Метою було «часткове знищення українського народу з тим, щоб залякати інших». Жертвами штучного голоду 1932—1933 рр., на думку вченого, стали 3,5 млн. українців. Ще один мільйон людей загинув у Росії, передусім, на заселеній українцями Кубані. Півтора мільйона чоловік померли в Казахстані, проте там, як вважає С. Кульчицький, «геноциду не було».

Ці підрахунки викликали цілу низку запитань в інших учасників круглого столу. Організатор обговорення — директор Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету, професор Віктор ПУШКІН вважає, що від штучного голоду гинули не тільки українці, але й представники інших національностей, які проживали в Україні. Дніпропетровських науковців зацікавило також питання відповідності терміну «терор голодом» визначенню геноциду у відомій Конвенції ООН, прийнятій 1948 року. У відповідь С. Кульчицький нагадав, що доказом терористичної сутності сталінського режиму стала не тільки загибель мільйонів селян, але і винищення половини українських учителів і навіть половини українських комуністів. На його думку, радянський режим за сімдесят років свого існування значно еволюціонував, а тому нинішнім громадянам він запам’ятався не в такому страшному вигляді, як це було відразу після революції і Громадянської війни. Примітно, що всі учасники круглого стола погоджувалися з нагальною потребою накопичення доказової бази у вивченні Голодомору.

Так, декан історичного факультету ДНУ Сергій СВЄТЛЄНКО розказав про роботу щодо збирання свідчень очевидців штучного голоду в сільських районах Дніпропетровщини. Займаються цим не лише створена нещодавно Асоціація дослідників Голодомору, але і студенти історичного факультету, а також учні середніх шкіл. Посильний внесок у збереження історичної пам’яті роблять представники громадськості — кошовий отаман із Нікополя Анатолій Носенко вручив професору С. Кульчицькому відеодиск двохсерійного фільму із записом свідчень про штучний голод на півдні Дніпропетровщини — у краю, де колись існували за різні часи п’ять Запорізьких Січей. Про потребу дбайливого ставлення до братських могил загиблих від голоду говорив на засіданні круглого столу відомий дніпропетровський краєзнавець і письменник Микола ЧАБАН. За його словами, зовсім нещодавно могили жертв Голодомору були виявлені на околиці Дніпродзержинська, проте, при потуранні влади на цьому місці вже здійснюються нові поховання.

Великий інтерес у присутніх викликав виступ начальника Дніпропетровського обласного державного архіву Ніни КИСТРУСЬКОЇ. Незважаючи на те, що основна маса документів про період 1920—30 років, сказала вона, загинула під час війни та евакуації, у фондах архіву можна знайти чимало свідчень Голодомору. Архівістам вдалося виявити справи про канібалізм, конфіскацію продовольства, майна і навіть будинків у селян, які не могли виконати поставки хліба. Серед документів було знайдено і перелік сіл, які «вибули невідомо куди». Проте найжахливішим було, сказала Н. Киструська, читати повідомлення про те, як після танення снігу на території сільських районів виявили численні трупи людей, загиблих від голоду. «Зараз, — повідомила начальник архіву, — ми здійснюємо підготовку Книги пам’яті жертв Голодомору — нам потрібно передати до Інституту національної пам’яті список населених пунктів, потерпілих від голоду, проте, як виявилося, це завдання важко виконати». Виявилося, що навіть органи юстиції не мають у своєму розпорядженні відомості про тогочасний адміністративно-територіальний поділ, а без цього неможливо розібратися якому району і навіть області належало те чи інше село, де загинули люди.

Потрібно зазначити, що деякі учасники круглого столу, говорячи про проблему Голодомору, висловлювали побоювання, що вся робота щодо увічнення пам’яті загиблих поступово зводиться до «кампанійщини». «У мене, — сказав молодий викладач ДНУ Олег БОЙКО, — є багато знайомих серед учителів. Вони кажуть, що кампанія з висвітлення Голодомору дедалі більше набуває казенного характеру. Чи не викличе це зворотну реакцію у людей?» Цю думку в бесіді з кореспондентом «Дня» підтримали і деякі студенти. «Я гадаю, що проблема Голодомору дуже важлива для нашого народу, — сказала студентка 2-го курсу Юлія СКИБОЧКА. — Нам потрібно зберігати пам’ять про невинні жертви сталінського режиму, щоб не допустити такого в майбутньому. Але все ж я згодна з думкою Олега Бойка. Головне — це в усьому знати міру, інакше, якщо перестаратися, то люди просто замкнуться і не реагуватимуть». «Для мене, сказав студент 3-го курсу Олександр Ганоцький, немає жодних сумнівів у тому, що треба порушувати проблему Голодомору на державному рівні. Моя прабабуся врятувалася від голодної смерті тільки тим, що пішла з села і влаштувалася на шахті. Цього року на архівній практиці ми збирали відомості про загиблих від голоду до Книги пам’яті. Крім того, розпитували своїх родичів і сусідів, щоб зберегти їхні спогади про ті події в Україні». «Ми маємо відновити всю правду про Голодомор хоч якою б вона була, — погоджується студент 5-го курсу історичного факультету Артем ІВАНЦІВ. — Потрібно, щоб люди усвідомили весь жах того, що відбувалося тоді в Україні. Крім того, треба віддати данину пам’яті жертвам штучного голоду, адже у тих, хто не пам’ятає минулого — немає майбутнього». Сам професор С. Кульчицький, звертаючись до студентів, висловив думку, що «кампанійщина», якщо вона і є — явище скороминуще. У Дніпропетровську, нагадав науковець, уже протягом десяти років успішно працює Центр досліджень Голокосту. Потрібно, щоб і дослідження Голодомору проводилися системно і на належному рівні, причому в усіх регіонах України. А, головне, зазначив С. Кульчицький, до них потрібно активніше залучати творчу молодь.