«Стратегічне майно» — шкільні ранці

— Чи уявляли ви, чим доведеться займатися в Іраку?

— Під час підготовки нашого контингенту до відправки в Ірак канадські і британські інструктори проводили спеціальні заняття з майбутнім особовим складом відділів взаємодії бригади і батальйонів. Розповідали про події у місіях, в яких вони брали участь особисто, наводили приклади роботи з цивільним населенням з досвіду своїх колег, організовували ігрові ситуації, прогнозували розвиток подій в Іраку... Той короткий курс занять по організації взаємодії з місцевою владою та населенням дав нам тільки загальні уявлення про майбутню роботу. Прибувши в Ірак, ми опинилися перед зовсім іншими завданнями. Тому вже на місці довелося розпочинати все спочатку.

— Які ж завдання стоять перед вами сьогодні?

— Вони витікають із завдань нашої бригади, яка увійшла до складу багатонаціональної дивізії «Центр-Південь» Коаліційних сил в Іраку. Серед основних завдань: урегулювання ситуації в зоні відповідальності — провінції Васіт, забезпечення безпеки та стабільності, створення умов для нормального функціонування місцевого уряду, відновлення економіки, соціальної та матеріальної інфраструктури, надання гуманітарної допомоги місцевому населенню. Проте успіх залежить від якості роботи підрозділів цивільно-військового співробітництва CIMIC, яка має бути спрямована на встановлення скоординованої співпраці з місцевим урядом провінції Васіт, урядовими, неурядовими та міжнародними організаціями, лідерами політичних партій та релігійних рухів. Це робиться з метою популяризації української присутності в провінції та максимального зменшення ризику для українських військовослужбовців.

— З чого ви починали свою діяльність?

— З уточнення завдань та визначення пріоритетів. Для цього в багатонаціональній дивізії було організовано низку брифінгів, зустрічей з керівництвом більш високого рівня. Але й це не дуже прояснило нам сутність роботи. Ми мали зірки на погонах, солідний військовий досвід, але займатися економічним підйомом провінції повоєнної країни мусили вперше. Тому треба було «йти в народ», спілкуватися з представниками місцевої влади, з’ясовувати їхні потреби, проблеми тощо. Ми провели низку зустрічей з керівництвом провінції Васіт, познайомилися з людьми, з якими нам треба було працювати тривалий час. Треба сказати, що тільки завдяки цьому спілкуванню, об’їзду та вивченню об’єктів, що потребували ремонту, відновлення, нам вдалося окреслити загальну картину або, кажучи військовою мовою, — оцінити обстановку, в якій ми опинилися. Якщо коротко, то стан провінції — жахливий. В провінції з переважно сільським господарством мешкає близько 900 тисяч населення, більшість якого — шиїти. Сунітське оточення Саддама Хусейна робило все, аби принижувати і тримати в «залізних рукавицях» місцеве населення. Навіть єдиний в місті Аль-Кут міський холодильник, який вийшов з ладу 5 років тому, спеціально не ремонтували. Можете собі уявити, як у місцевому спекотному кліматі швидко псуються продукти. Недивно, що до недавнього часу кількість хворих на шлункові захворювання була тут чи не на першому місці. Коли ми за кілька днів відремонтували холодильник, влада повірила в наші можливості, та й пересічні громадяни вже з більшою симпатією почали ставитися до нас.

Є й інші приклади. Ми займалися ремонтом шкіл, дитячих садків та муніципальних закладів. Закуповували для них меблі, побутову електротехніку, необхідні товари. На початку навчального року, наприклад, для освітянських закладів ми придбали шкільні дошки, парти, подарували багатьом дітям шкільні ранці з комплектами канцелярських товарів. Про це було відзнято сюжет і показано по місцевому телебаченню. Після цього до нашого офісу в мерії Аль-Куту вишикувалася ціла черга іракців. До нас приходили місцеві водії, охоронці, працівниці відділів мерії і просили для своїх дітей ранці. А ви знаєте, скільки в них дітей? Як правило, в сім’ї — 2—3 школярi. І нам було дуже прикро, коли партія закуплених ранців закінчилася. Тому ми запланували придбати ще додатково такого «стратегічного» шкільного майна.

— Ви кажете — «закупили», «придбали». А за які кошти?

— Командування багатонаціональної дивізії «Центр-Південь» має спеціальний грошовий фонд — саме для здійснення реконструкції, підняття економіки в зонах відповідальності національних контингентів. Як тільки цей фонд поповнюється, то, в залежності від потреб, відбувається розподіл грошей по контингентах. Потім ці гроші доставляються, наприклад, в нашу бригаду — у розпорядження командира. А він уже, у відповідності з розробленими проектами, згідно пріоритетів та наявності звітної документації виділяє необхідні суми.

— А хто закуповує товари, обладнання, робить ремонти?

— Місцеві, так звані контрактери — власники приватних будівельних фірм, фірм-постачальників різної продукції тощо. Як правило, вони замовляють весь товар або обладнання в Багдаді.

— А чи втручаєтесь ви в їхню цінову політику?

— До нас в провінції працювали американські фахівці. Вони просто складали список необхідного і потім виплачували суму, яку вказував контрактер. Зрозуміло, це розпалило апетити місцевих «бізнесменів», і вони почали піднімати ціни буквально на все. Коли мені в перші дні роботи почали представляти на затвердження контракти з космічними сумами, я просто зшаленів. Наприклад, за ремонт туалету в будівлі апеляційного суду провінції Васіт, де було необхідно вставити віконне скло і пофарбувати стіни, контрактер зажадав 800(!) американських доларів. Я поцікавився в нього: «За що така сума?». Він збентежився, мабуть, не менше, ніж я. Виявляється, до цього йому таких важких питань ще не ставили, а просто видавали гроші і щиро дякували за роботу. Мені довелося змінювати стиль роботи. Пригадавши, як Тил нашого Міністерства оборони проводив тендери, я пішов тим же шляхом. Спочатку контрактери мене не розуміли, сперечалися, мовляв, шукай дурнів подешевше, тільки не у нас. Але гроші в цій країні потрібні усім. Дуже швидко знайшлися ті, хто і за півціни робив набагато швидше і краще, ніж попередні ділки. Відтепер, якщо хтось iде «на контракт», ціни одразу пропонує мінімальні. Хоча й досі деякі виконроби намагаються «втюхати» «липу».

— І як це буває?

— Нещодавно ми оголосили тендер на ремонт дитячого садка. А особливість контрактів у тому, що складатися та заповнюватися вони повинні англійською та арабською мовами. Так ось, приніс один товариш контракт з кошторисом робіт. Записав, що ремонтує дах (англ. roof) та стелю (ceiling), тільки перше площею 500 квадратних метрів, а друге — чомусь 1500. Зрозуміло, і ціни відповідні. «Як так може бути», — запитую, а він мені — про терміновість проекту, про моє недбале ставлення до контрактерів, про те, що він тут у провінції дуже поважна людина. Зрештою, я люб’язно пропоную припинити дискусію, подумати і прийти наступного дня. Коротше кажучи, почавши із майже 9 тисяч доларів, ми зійшлися на 1800. Ось такі особливості арабського ціноутворення.

— Чи допомагає вам хтось у вашій роботі?

— Мені пощастило, що разом з нами працюють польські друзі. Вони — цивільні спеціалісти у різних сферах, яких військове відомство Республіки Польща найняло за контрактом. Їхній невеличкий колектив має назву — група підтримки урядових структур Іраку (GST — Government Support Team).

Ми дуже швидко порозумілися. Це справжні фахівці у сільському господарстві, будівництві, медицині, освіті, енергетиці, мас-медіа тощо. І ті наші успіхи, які керівництво багатонаціональної дивізії вже неодноразово відзначало на загальних нарадах і брифінгах, — це результат спільної роботи з польськими колегами. З професіоналами завжди легко працювати. Та й передають свій досвід вони, не вагаючись, адже робимо одну справу. Зараз ми разом працюємо над підготовкою провінції Васіт до зими — організовуємо підвезення палива, відновлюємо роботу місцевих комунальних господарств, лінії електромереж.

— А чи є труднощі, які вам так і не вдалося подолати?

— З досвіду можу сказати, що існуюча організаційно-штатна структура відділу цивільно-військової взаємодії управління бригади та відділень батальйонів не відповідає характеру та обсягу покладених на них завдань. Наприклад, штатом управління українського миротворчого з’єднання не передбачено підрозділ цивільно-військової взаємодії, основне завдання якого — здійснення рекогносцировки населених пунктів у зоні відповідальності. Це — для з’ясування стану справ у соціальній, політичній, економічній сферах та інформування командування, щоб можна було провести аналіз ситуації і спланувати діяльність у цих сферах. На сьогоднішній день в українському відділі цивільно-військової взаємодії батальйонів і з’єднання працює всього 5 офіцерів (на провінцію з майже 900 тисячним населенням) плюс перекладачі з арабської. Ми, звичайно, намагаємось зробити якнайбільше, але це фізично дуже важко. (Для довідки: в СІМІС іспанської бригади працює 19 чоловік, польської дивізії — 22, плюс цивільні фахівці народного господарства. — Авт. ). Окрім цього, ми відчуваємо гострий дефіцит перекладачів.

Нещодавно я подав пропозиції щодо удосконалення штатної структури нашого відділу. Гадаю, українським військовим керівництвом будуть зроблені відповідні поправки. Тим більше що участь в роботі по відновленню економіки провінції деяких цивільних українських відомств може бути взаємовигідною, — якщо будуть започатковані проекти з урахуванням національних інтересів України. Переконаний, роботи тут вистачить надовго.

— Відомо, що антикоаліційні сили, прибічники саддамівського режиму роблять усе, щоб гальмувати розвиток країни, тримати її у залежності від багатих сусідів. Чи доводилось вам потрапляти під обстріли, в кризові ситуації у зв’язку зі специфікою роботи?

— Як і всі військовослужбовці нашого контингенту, ми дотримуємося заходів безпеки під час виїзду і перебування за межами базового табору. Кожен з нас має бронежилет, зброю з відповідним боєзапасом, шолом... Ви знаєте, по телебаченню дуже багато показують жахливих репортажів з Іраку. Майже кожного дня люди гинуть на цій землі, а в Україні, де залишилися наші рідні і близькі, це викликає тільки стурбованість. Тому, гадаю, краще буде розповісти про чисте місцеве повітря, смачну їжу в необмеженій кількості, м’яку зиму та місцеві традиції. Але, відчуваю, що це вже буде інша розмова...