Сучасні «кочубеї»

«Комплекс Кочубеївщини — і тільки він — уможливив Москві здобувати чимраз більше позицій в Україні. Розріст цього комплексу змусив Мазепу до суворої конспірації, що не дала йому змоги військово підготуватися до бою під Полтавою. Бій під Полтавою виграв Росії не Петро І, а українські Кочубеї. Само зрозуміло, Петро й Росія влучно використали це, як використовували всі подібні нагоди, що їх не бракувало». Це цитата із статті «Москва, Маросєйка» Юрія Шевельова, яку він написав в далекому 1954 році і в якій йшлося про трьох головних ворогів Україні: Москва — кочубеївщина — провінціалізм.

Приклад сучасного «комплексу кочубеївщини» ми можемо спостерігати під час нинішніх історичних подій на «церковному фронті» у зв’язку з початком процесу надання автокефалії православній церкві в Україні. Днями позафракційні народні депутати нинішнього скликання Андрій Деркач, Яків Безбах, член депутатської групи «Партія «Відродження» Андрій Шипко та народні депутати попередніх скликань Григорій Смітюх і Василь Горбаль — написали лист Вселенському Патріарху Варфоломію із проханням відкласти надання автокефалії Українській православній церкві.

Отже, як це виглядає сьогодні? «Якщо вже і почався процес оформлення томосу, то просимо вас не приймати поспішного рішення, — пишуть автори листа. — Навпаки, закликаємо максимально зважити майбутній історичний крок, щоб уникнути політичних спекуляцій на цю тему. Для цього пропонуємо провести після закінчення головної політичної події в Україні 2019 року — президентських виборів — всеправославну нараду під вашою егідою за участю всіх сторін, у тому числі й українських єпископів, що служать вашій церкві, яких ви призначили екзархами. Зібрати всеправославну нараду, щоб у злагоді з Московським патріархом виробити єдино правильний підхід: або в наданні автокефалії УПЦ, або розміщенням подвір’їв Вселенського патріархату на території України (такі вже по факту існують тут), або інше спільне рішення, яке допоможе подолати розкол, усіх влаштує й усіх примирить в ім’я спасіння і на благо православ’я» (obozrevatel.com).

Лариса ІВШИНА: Багато людей (і в Україні таких досі не так уже й мало) і зараз сприймають Росію як законну спадкоємицю Візантії, а отже, її православ’я, її імперськості. На мою думку, реальні вчинки людей, їх конкретні справи — це і є доказ, хто чий спадкоємець. Це стосується і України, і Росії. Що таке російська політична та державна практика в минулому й зараз? Це — сплав гірших зразків «візантійщини» і впливу Золотої Орди, яка видавала «ярлик» на князювання московським правителям. Як безліч разів доводила історія, щоб протистояти цьому — нам, українцям, необхідно взяти з історії кращі зразки свободи думки, боротьби за волю, державного будівництва, духовного подвижництва. Так, як це робили Ярослав Мудрий, батько його Володимир Великий — Хреститель Русі та внук його Володимир Мономах, беручи все краще у Візантії

А ще політики вказують, що «більша частина українських православних зможе прийняти автокефалію тільки за наявності згоди російського патріарха».

«Пінчук вимагає від Вселенського Патріарха не давати Україні томос без дозволу Гундяєва, — написав у відповідь на цей лист громадський діяч, потерпілий у «справі Гонгадзе—Подольського» Олексій Подольський у ФБ. — Зміст замовлення Путіна полягає якраз у тому, щоб сигнал до заперечення автокефалії української церкви надходив саме з України. Надходив не від попів, а — політиків. Впливових — яким є клан Кучми і Пінчука. ...Той сигнал не до Варфоломія. То сигнал до майбутньої смути, аби потім знову назвати — громадянською війною в Україні свою власну — нову, тепер вже релігійну, агресію».

З цієї ж «опери» днями прозвучала і ще одна заява. Синод Української православної церкви Московського патріархату назвав призначення екзархів Константинопольським Патріархом «грубим втручанням у внутрішні справи Української Православної Церкви і порушення її канонічної території». Відповідно УПЦ МП закликала «припинити втручання» і що екзархи «мають покинути канонічну територію» (news.church.ua).

«Ще одне підтвердження, що структура МП в Україні — зліпок з УРСР, — відреагував у себе на ФБ голова інформаційного управління УПЦ Київського Патріархату архиєпископ Євстратій (Зоря). — Бо та «республіка» теж мала атрибути «самостійності» — Конституцію, Верховну Раду, Уряд, закони. Але все це — лише дублювало совєцькі інституції та документи. Сьогодні «Синод УПЦ» продублював усі рішення Синоду РПЦ. Тільки слова «СРСР» замінив на «УРСР»... Отака вона, «незалежність в управлінні»...»

«По якому праву УПЦ (МП) засуджує Вселенський Патріархат, якщо у міжцерковних відносинах УПЦ (МП) не є самостійною одиницею у веденні діалогу, вона не є суб’єктом, не веде листування, у якій бере участь виключно РПЦ», — це вже реакція доктора богослов’я, ієрарха Константинопольського Патріархату архиєпископа Тельміського Йова (Геча) (ukrinform.ua).

Вразі надання автокефалії православній церкві в Україні, це стане не просто історичним рішенням для українців і всього світового православ’я, це буде відновленням цивілізаційної справедливості. Адже «все почалося на початку XIV століття, коли престол Київської митрополії було перенесено без канонічного дозволу Матері-Церкви до Москви», — заявив Вселенський Патріарх Варфоломій під час засідання (Синаксу) єрархів цієї Церкви на початку вересня цього року. Також він згадав про 1686 рік, коли Вселенський Патріарх Діонісій IV та Священний Синод Константинопольської Церкви, під тиском складних історичних обставин, видали суперечливий Томос про передачу Київської митрополії в канонічну юрисдикцію Московського патріархату. Київська митрополія, наголосив Патріарх Варфоломій, «залишається постійно і безперервно у канонічній залежності від Константинопольської Церкви-Матері».

Власне, Вселенський Патріарх апелює історичними фактами, знаннями і правдою. Московський же патріархат діє за допомогою сили, фінансів і брехні. Бібліотека газети «День» протягом 15-ти років якраз направлена на те, щоб розвінчувати московські міфи і підготувати інтелектуальний ґрунт для українців. Ще в 2015 році «День» видав книгу «Повернення в Царгород», яка має безпосереднє відношення до нинішньої теми.

«Багато людей (і в Україні таких досі не так уже й мало) і зараз сприймають Росію як законну спадкоємицю Візантії, а отже, її православ’я, її імперськості, — пише у «Слові до читачів» головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — На мою думку, реальні вчинки людей, їх конкретні справи — це і є доказ, хто чий спадкоємець. Це стосується і України, і Росії. Що таке російська політична та державна практика в минулому й зараз? Це    — сплав гірших зразків «візантійщини» і впливу Золотої Орди, яка видавала «ярлик» на князювання московським правителям. Як безліч разів доводила історія, щоб протистояти цьому — нам, українцям, необхідно взяти з історії кращі зразки свободи думки, боротьби за волю, державного будівництва, духовного подвижництва. Так, як це робили Ярослав Мудрий, батько його Володимир Великий — Хреститель Русі та внук його Володимир Мономах, беручи все краще у Візантії».

Україна має повне право отримати Томос, щоб продовжити подальший процес об’єднання українського православ’я, до розколу якого доклалася Москва на початку 1990-х рр. Тим більше, сьогодні є спільне звернення до Вселенського Патріарха від церковної та світської влад в Україні, а також позитивне сприйняття цього питання більшістю населення країни. Хоча і «комплекс кочубеївщини» все ще притаманний окремій частині українського суспільства. Саме на них і робить ставку Москва, особливо напередодні майбутніх виборів. Задача національно свідомої більшості             — не допустити реваншу п’ятої колони. Занадто дорого це обходиться нашій державності, території, людям, історії, церкві...