Судова влада як «публічний сервіс»

Нещодавно в українському кризовому медіацентрі відбулася панельна дискусія за участі народних депутатів, вітчизняних та міжнародних експертів у сфері судової реформи, присвячена формуванню ефективних органів суддівського врядування в Україні. Зокрема йшлося про законопроект № 1008 «Про суддівське врядування», внесений Володимиром Зеленським та прийнятий Верховною Радою 16 жовтня 2019 року після низки поправок. Ухвалений закон передбачає внесення змін до законів «Про судоустрій і статус суддів», «Про очищення влади» та «Про Вищу раду правосуддя». Закон, зокрема, визначає необхідність скоротити склад Верховного Суду з 200 до 100 суддів, у свою чергу кількість членів Вищої кваліфікаційної комісії — з 16 до 12. Документ також передбачає створення Вищою радою правосуддя комісії з питань доброчесності та етики, яка забезпечить дотримання членами ВРП та ВККС високих критеріїв доброчесності та професійної етики.

Ухвалення цього законопроекту спричинило неоднозначну реакцію з боку суспільства та світової спільноти. Зокрема Верховний Суд України звернувся до Президента Володимира Зеленського з вимогою ветувати його законопроект. Голова ВСУ застерегла від «зазіхань на незалежність судової системи», якій зокрема загрожує і набуття чинності новим законопроектом. Згідно з позицією Верховного Суду, окремі положення законопроекту можуть негативно впливати на втілення принципу верховенства права.

Також Генеральний секретар Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич 1 жовтня в листі до міністра закордонних справ України Вадима Пристайка висловила занепокоєння щодо законодавчих пропозицій з проведення судової реформи в Україні, які можуть обмежити незалежність судочинства. Йшлося про проект закону №1008. Генсек РЄ зазначила, що законопроект запроваджує широкомасштабні зміни, які «можуть призвести до значних наслідків для незалежності судової системи, особливо щодо статусу, кваліфікаційних вимог до суддів та пов’язаних з цим процедур», — цитує її Укрінформ.

Під час панельної дискусії «Хто має обирати суддів в Україні?» від фундації Dejure, була представлена інша точка зору, а саме, що законопроект №1008 може посприяти реформуванню та очищенню судової системи, а також підвищенню довіри населення до судової влади, стати першим кроком у цих процесах. Аргументи на користь такої позиції можна знайти у дослідженні фундації Dejure спільно з Центром політико-правових реформ «Суддівська (не)залежність». У межах дослідження було проаналізовано досвід реформування судової гілки влади в країнах Східного партнерства (Україні, Молдові. Грузії). За словами голови фундації, Михайла Жернакова: «Це три країни Східного партнерства, які уклали угоду про асоціацію з ЄС, крім російської агресії, всі ці країни об’єднує спроба докорінно реформувати систему правосуддя і невтішні результати в цій сфері. Виявилося, що й причини і рецепти проти цих помилок можуть бути дуже схожими».

Яке рішення пропонують експерти? Про це відзвітував Степан БАРКО, адвокаційний менеджер фундації Dejure:

— У результаті дослідження, яке було ініційовано, за результатами наймасштабнішої судової реформи, яка розпочалася 2015 року, ми дійшли висновку: якщо немає великого прогресу, то, можливо, причина в чомусь іншому ніж у передоборі суддів. Коли ми звернулися до міжнародних колег, то зіткнулися з тим, що в кожній з наших країн дійсно і добором суддів, і притягненням до дисциплінарної відповідальності займаються органи, в яких більшість членів обрані суддями. Дослідивши цей контекст, ми дійшли висновку, що для країн, де судова влада не є незалежною, або має тісний зв’язок з політичною елітою і виконавчою владою, такий підхід лише капсулює цю залежність і не дає змоги якісно відновити судову гілку влади. Відповідно, перша рекомендація владі: на перехідний період запровадити інший підхід, тобто органи, які мали б притягувати суддів до дисциплінарної відповідальності, мали б складатися частково з представників громадськості, які активно беруть учать у судовій реформі чи в дослідженні незалежності судової влади, а також міжнародних експертів. Знову ж таки, на перехідний період ці органи мали б провести якесь очищення, оновлення судової влади. І після того вже оновлений судовий корпус міг би обирати за принципом: більшість суддів обраних суддями, нові органи суддівського врядування.

Ще одна рекомендація, застосовувати підходи, які вже були використані в Україні, а саме: створення допоміжних органів, як-от громадська рада доброчесності, громадська рада міжнародних експертів, які могли б бути консультативними для органів суддівського врядування. В світлі цих рекомендацій було цікаво споглядати за розвитком у нашому парламенті процесу навколо законопроекту 1008, який зокрема, деякі з цих рекомендацій уже враховує.

На заході також була присутня Ірина ВЕНЕДИКТОВА, голова правозахисного комітету ВРУ, яка надала власні пояснення впровадженню законопроекту №1008 та подальших планів, щодо реформування суддівської сфери:

— Дійсно, висновок, який було підбито наприкінці зустрічі з європарламентарями в Страсбурзі, це те, що сьогодні Україна перебуває в періоді, коли проводяться реформи, які з одного боку очікувані суспільством, а з іншого — Європою сприймаються достатньо обережно. Що мені сподобалося, так це те, що був проведений справжній, конструктивний, спокійний діалог, а не монолог. Що стосується безпосередньо подальших реформ та інформування Вищої Ради правосуддя: насправді, я ще до виборів достатньо багато говорила про судові реформи і про своє ставлення до них: законопроект 1008 — це президентський законопроект, який був визначений Президентом, як невідкладний. Особисто я участі в підготовці цього законопроекту не брала й у мене була абсолютно інша модель розвитку судової влади. Для чого взагалі проводити реформу судоустрою? Є два чинники: доступ до правосуддя і справедливість правосуддя. Ми всі цього прагнемо. Мені здається, що ми маємо ставити перед собою ці проблеми і шукати розв’язання цих завдань.

За все, що відбувається в суддівському середовищі мають нести відповідальність насамперед суддівські органи врядування. Якщо ми говоримо про те, що вони незалежні, ми розуміємо, що суддівське врядування має не лише високий статус, а й відповідальність за те, що відбувається в суддівському середовищі. В нас якось так вийшло, що ці акценти було зміщено на ВККС та самих суддів. Мені здається, що законопроект 1008 дає інструменти для праці Вищій Раді Правосуддя, але й встановлює контроль над нею. Мені здається, що комісія з етики та доброчесності має дуже багато повноважень, тому перезавантаження може призвести до певного вакууму. Найстрашніше, що може бути зараз у суддівському середовищі це вакуум. Я буду з обережністю ставитися до таких ініціатив. Однак коли законопроект запрацює, перезавантаження органів врядування суддів відбудеться природним шляхом. Маємо розуміти, що ми будуємо країну не для юристів, не для адвокатів. І не для суддів. Судова влада — публічний сервіс для народу України. Саме з цього питання слід виходити як громадськості, так і ЗМІ. Факт підписання цього закону, звичайно, довіру до суду не поверне. Коли будуть розв’язані проблеми доступу до правосуддя та його ефективності, довіра повернеться сама собою. Звичайно, є питання, треба працювати над процесуальними кодексами. 1008 — не кінець. Питань багато й одним законопроектом це вирішити неможливо.

Андрій КОЗЛОВ, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів (2016 — 2019 роки) також висловив свою позицію щодо ролі громадськості та міжнародних експертів у формуванні ВККС:

— У мене виник спогад, коли 2016 року я модерував дискусію, де знову ж таки обговорювалася судова реформа, де була присутня Валентина Симоненко, яка настійливо питала, чи вистачить усередині системи буйних, які дозволять використати нові гарантії незалежності для того, щоб інкапсулювати систему. Вона наголошувала на тому, що це можливо. Водночас на погодженні в Раді суддів України було положення про первинне кваліфікаційне оцінювання, це предтеча того, що відбувається сьогодні. Відповідно до того рішення, судді навіть не могли бути звільнені. Це відповідь на питання чи можуть судді обирати суддів. Це і певна небезпека законопроекту 1008, адже та сама доля може спіткати всі положення про методологію, і т.д. Я погодився би з тим, що в органах, які здійснюються відбір суддів, мають бути представлені судді обрані самими суддями, але переважно з тією метою, щоб вказувати і пояснювати як воно складалося в системі в минулі роки. В будь-якому разі, ці люди не мають завдяки своїм зв’язкам у системі та власній більшості, виправдовувати всі ті негативні явища, як це дуже часто відбувалося досі. Я втомився слухати розмови на кшталт того, що іноземні судді не розуміють нашого менталітету, не розуміють, що на мені можна заробити мільйони. Що новий автомобіль можна придбати за 3 тисячі доларів. І правильно роблять, що не розуміють. А наші розуміють, і ось, власне кажучи, закономірний фінал цього розуміння... Багато разів ми казали про те, що є дуже простий трикутник: люди, інституції і процедури. Найголовніше в цьому — процедури, на 2 місці — інституції, але на етапі перетворення, оцей момент зміни, найголовнішими стають люди, тому що вони втілюють процедуру і дозволяють інституції працювати.

Перезавантаження судової системи — на сьогодні досить болюча тема для України. Реформи завжди масштабні, але не завжди успішні. Від нової влади очікують динамічних рішень для збільшення довіри до суддів з боку суспільства, і виваженості в проектах реформ та призначеннях, з боку міжнародної спільноти. Яка позиція є більш достроковою та якісною: виборність суддів суддями чи залучення міжнародних та громадських експертів — покаже лише час. Однак маємо розуміти, що найважливішим для будь-якої реформи є доведення її до кінця, а не проведення лише перших кроків. Тому варто стежити за їх перебігом та якісно аналізувати дії влади.