Суди як... загроза демократії

Судове корегування персонального складу українського парламенту¹ загострило питання меж судової влади та належного забезпечення принципу розподілу влади, що є одною з засадничих підвалин демократії.

Мені здається, у цих справах США та ЄС, які бурхливо висловлюють своє занепокоєння, а останній також погрожує блокувати підписання Угоди про асоціацію з Україною, потрапили у пастку, яку самі й настановили через ірраціональну віру в сильні та незалежні суди як панацею від авторитаризму.

Насправді позиція Януковича, яка зводиться до твердження, що глава держави ніяк не може і не буде втручатися в діяльність та впливати на рішення судів, формально бездоганна. Допоки Захід не зможе пред’явити неспростовних доказів того, про що і так знають усі, кого цікавить українська політика, а саме, що судова влада в Україні вже кілька років надійно підпорядкована Адміністрації Президента, український лідер тримає демократичний світ у патовій ситуації: з одного боку, Брюссель та Вашингтон не можуть публічно зректися одного зі своїх ідолів (незалежного правосуддя), з іншого — не готові приречено спостерігати, як Янукович руками суддів нищить рештки і так не надто надійної системи стримувань та противаг, яка існувала в Україні.

Чому ж Захід потрапив у таку паску? Аби спробувати запропонувати відповідь на це запитання, почну з просторої цитати видатного лідера ХХ століття, багаторічного прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю:

«Мій досвід політичного лідера однозначно свідчив про те, що успішне управління можливе, якщо на верхівці влади опиняються достойні люди. Якою б ефективною не була сама система, недостойні лідери заподіють шкоду своєму народові. З іншого боку, я знаю кілька суспільств із ефективним управлінням попри всю недосконалість системи, бо їх очолюють достойні і сильні лідери. Крім того, я особисто пересвідчився, що не одна з колишніх 80 колоній, для яких Британія та Франція розробили конституції, зазнала фіаско зовсім не через вади самих конституцій. Причина крилась у тому, що у відповідних країнах не існувало передумов для створення демократичної системи врядування. [...] Потрібні покоління, щоб ці традиції вкарбувалися в людський менталітет²».

Наведене вище свідчення засновника сучасного Сінгапуру є не логічним висновком науковця-теоретика, а спостереженням великого політика-практика, який спромігся перетворити колишню британську колонію на одну з найбільш конкурентоспроможних³ і найменш корумпованих⁴ країн світу. Втім, тут належить визнати, що стрибок із третього світу в перший відбувся в Сінгапурі в умовах, далеких від зразкової демократії⁵ західного кшталту і — згідно з Куан Ю — багато в чому завдяки ненаслідуванню західних моделей.

Як на мене, слово «традиція» є ключовим у цьому уривку. На відміну від Сінгапуру, Україна не входила до складу Британської імперії, яка навіть у своїх колоніях культивувала правосуддя, безсторонність та незалежність суду (в чому легко пересвідчитися, почитавши біографії Махатми Ганді чи Нельсона Мандели). Ані в Російській імперії, ані в Речі Посполитій, ані в СРСР суд ніколи не був самостійною та впливовою інституцією, тим паче незалежною гілкою влади. Відповідно коли Україна стала незалежною, в цій частині земної кулі було вельми туманне чи радше не було жодного уявлення про ту роль, яку судовій владі належить відігравати у класичному трикутнику стримувань та противаг нарівні з парламентом та виконавчою гілкою влади.

Опоненти, напевно, заперечать, що в 1990-х (та й зараз) українці мали не набагато краще розуміння парламентаризму чи принципу розподілу влади. З цим важко не погодитися. Ба більше, я переконаний, що відсутність традицій представницької демократії на національному рівні є головною передумовою та причиною занепаду вітчизняного парламентаризму, який відбувається перед нашими очима.

А втім, між виборними органами влади та судами існує одна засаднича відмінність. Який би не був поганий парламент чи президент, за умови більш-менш чесних виборів виборці несуть пряму відповідальність за якість політичного проводу (мовляв, бачили очі, що купували чи то пак за кого голосували), а також мають можливість змінити його на наступних виборах. Така система влади не гарантує розвитку чи процвітання, але у більшості випадків є надійним запобіжником від громадянської війни. Натомість суди не мають прямої демократичної легітимності: абсолютну більшість суддів у демократичних країнах не обирають, а добирають та призначають у той чи той спосіб. Тому виборці лише дуже опосередковано впливають на формування судової гілки влади. Ба більше, поширене у демократичних країнах довічне чи, сказати б, «допенсійне» перебування суддів на посаді фактично повністю убезпечує їх від впливу пересічних громадян.

Відповідно на стадії незрілої демократії, коли традиції демократичної політії⁶ в державі лише формуються, а суди не мають досвіду, а отже, й культури творення політики⁷, слід бути надзвичайно обережним із наділенням судів повноваженнями впливати на політичні процеси. Інакше суди — через свою природу — можуть стати найменш відповідальними, а отже, й найбільш небезпечними для демократії полісі-мейкерами.

Радикальна зміна «архітектури» української влади через скасування конституційної реформи 2010 року, корегування чи радше перекручення волі виборців 2012 року та «модифікація» особистого складу парламенту 2013-го — віхи цього порочного шляху. Я певний, що західні демократії, чиї високооплачувані радники та багатомільйонні проекти технічної допомоги вимагали (якщо не прямо шантажували Україну) створити сильні, впливові та незалежні суди, несуть свою частку відповідальності за те, що наразі руками формально незалежних суддів робить з країною Янукович.

Ті ж американці чомусь «забули», що коли більш ніж два століття тому проектували свою столицю, в ній одразу було передбачено місце для резиденції глави держави та для Капітолія, але у Верховного суду до 1936 року не було своєї окремої будівлі. Напевно, найбільш відоме в усій світовій юриспруденції рішення у справі Мербері проти Медісона⁸ Джон Маршалл з колегами ухвалював у холі готелю. І це символічно свідчило про те місце, яке батьки-засновники Сполучених Штатів відводили судовій владі у конституційній архітектурі своєї країни. Протягом більш ніж століття Верховний суд США, до складу якого часто входили видатні американські політики (приміром, згаданий вище Джон Маршалл перейшов на посаду головного судді країни з крісла Держсекретаря), виборював собі місце під політичним сонцем, аж доки не наважився відверто опонувати реформам Франкліна Делано Рузвельта у 30-х роках ХХ століття.

Британські суди аж до ухвалення Human Right Act 1998 року не наважувалися коригувати волю парламенту, допоки він сам не дав їм потрібну точку опори, аби порушити багатовікову традицію верховенства парламенту, у вигляді Європейської конвенції про захист прав людини. Втім, сьогодні Консервативна партія Великобританії публічно порушує питання про скасування Human Right Act, аби позбавити суди легітимного способу ставати на заваді реалізації урядової політики, на що Кабінет має прямий мандат від своїх виборців.

Важко сперечатися, що в Німеччині, Іспанії, Португалії, Польщі чи Чехії конституційні суди з квазізаконодавчими повноваженнями стали справжніми стражами та гарантами конституціоналізму. Втім, в усіх цих країнах і правова культура населення, і корпоративна культура юристів, і відданість національних еліт демократичним вартостям на порядок вищі, ніж в Україні.

Україна ж як молода держава є насамперед експериментом. Допоки століттями бездержавне суспільство не знайде своєї конституційної архітектури, що забезпечуватиме його поступальний розвиток, підтримка відкритості експерименту, забезпечення права на ще одну спробу є якщо не запорукою, то шансом на майбутній успіх. Українське суспільство має, насамперед, навчитися робити свідомий політичний вибір і нести відповідальність за тих, кого воно обирає. Це альфа і омега функціонування демократії.

Формально незалежні та політично впливові суди — на перешкоді цьому «демократичному тренінгу», оскільки можуть спотворювати причинно-наслідковий зв’язок між голосуванням виборців та якістю їхнього життя. А для ефективності тренінгу цей зв’язок має бути якомога наочнішим. І лише тоді, коли ми навчимося свідомо обирати і відповідально приймати наслідки власного вибору, коли це, за словами Куан Ю, «вкарбується в менталітет нашого народу», доцільно переходити до побудови «другого поверху демократії» — сильних, незалежних та політично-впливових судів.

Наразі ж суди слід обмежити їхніми традиційними функціями кримінального, цивільного, господарського та деяких форм адміністративного судочинства, позбавивши можливості прямо впливати на політичні процеси в країні та на формування виборних органів влади. Коли ж суддівський корпус засвідчить, що абсолютна більшість його представників спроможна і воліє чесно поділити майно між чоловіком та жінкою, які розлучаються, адекватно покарати злочинця і справедливо розв’язати суперечку між партнерами по бізнесу (в результаті чого рівень довіри суспільства до цього інституту влади бодай перевищить рівень недовіри до нього), можна буде повернутися до питання про наділення судів квазіполітичними повноваженнями.

¹ Таке корегування почалося з низки судових рішень Васильківського міжрайонного суду, якими були визнані недійсними результати виборів на 28-ми виборчих дільницях, що змінило баланс голосів у виборчому окрузі № 94 на користь кандидата в депутати Тетяни Засухи і врешті-решт дало ЦВК підстави стверджувати, що результати виборів 94-го виборчого округу неможливо встановити. Корегування продовжив Вищий адміністративний суд України (ВАСУ), який своїм рішенням від 8 лютого 2013 р. визнав відсутність у Домбровського О. Г. та Балоги П. І. «статусу та повноважень народних депутатів України». Нарешті той самий ВАСУ 6 та 7 березня позбавив депутатських повноважень Андрія Веревського та Сергія Власенка відповідно «за невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності».

² Лі Куан Ю. Сінгапурська історія: із третього світу в перший. — К. 2011, с. 635.

³ Див. i. e. The Global Competitiveness Index 2012—2013 та 2011—2012, в яких Сінгапур посідав друге місце, одразу після Швейцарії.

⁴ Див. Corruption Perception Index 2011 та 2012, в яких Сінгапур входить до п’ятірки найменш корумпованих країн світу.

⁵ Democracy Index 2011, який готує британський Economist Intelligence Unit, розмістив Сінгапур на 81-му місці — на дві позиції нижче, ніж Україну.

⁶ Вдаюся до цього терміну, бо вважаю, що українській мові наразі бракує відповідника грецького чи англійського polity у значенні an organized society; a state as a political entity (Oxford Dictionary of English, Revised Edition. — Oxford University Press, 2005).

⁷ У англійській мові більший вплив судової влади на творення політики, яким традиційно займалися виборні органи влади, зафіксовано навіть на лексичному рівні у неологізмі judicialization of politics.

⁸ Рішення Верховного суду США у справі Marbury v. Madison, ухвалене 24 лютого 1803 року, відоме тим, що воно вперше запровадило т. зв. судове ревю, тобто право судів перевіряти чинні закони (акти парламенту) на відповідність Конституції і у разі суперечності положень закону нормам конституції не застосовувати законодавчі норми. Так суд установив певний контроль за діяльністю парламенту.