Свобода слова для депутатів…

З бори депутатів кримської Верховної Ради, проведені «більшістю» замість нескликаної Леонідом Грачем позачергової сесії, так і не перетворилися на сесію, однак їхні підсумки, можливо, набагато важливіші, ніж коли б збори намагалися вирішити сесійні питання. По-перше, десятки депутатів мали змогу просто вийти на трибуну без звичних перешкод з боку Леоніда Грача і виговоритися з важливих для них питань, не почувши у відповідь його повчань типу: «Читайте регламент!» Характерно, що практично кожний із тих, хто виступав, вважав за обов’язок говорити й про те, що депутатів більшості не допускають, крім іншого, на сторінки парламентської газети, яка три чверті площі відводить нині статтям, які вихваляють і захищають спікера. Відчувалося, що свобода слова — це перша проблема, яка всіх турбує…

На порядок денний зборів було винесено чотири питання: про виконання рішення Конституційного суду, про ситуацію в парламенті, про висвітлення діяльності депутатів у ЗМІ та роботу парламентської газети, про майбутню сесію 18—20 квітня. Однак майже три години депутати говорили практично про одне й те ж — далі становище, за якого парламент вирішує й робить тільки те, що йому дозволить вирішувати й робити Леонід Грач, тривати не може. Для цього більшості доведеться зламати регламентні механізми, створені Леонідом Грачем, хоч як це дивно, за їхньої ж мовчазної згоди. Наприклад, коли безпосередньо після обрання його спікером, парламент затвердив регламент роботи Верховної Ради, багато хто й не підозрював, що скоро ніякої ініціативи вони виявити не зможуть. Він встановив такий порядок проходження документів, що будь-яке небажане для спікера питання блокувалося ще на стадії підготовки й на сесію не потрапляло. Крім того, питання на сесії завчасно затверджувалися підвладною йому президією, й всі пропозиції уряду чи незалежних депутатів натикалися на сакраментальне: «Читайте регламент!» Редактор парламентської газети, яка раніше охоче публікувала політичні дискусії різних груп депутатів, міг просто сказати голові комісії: «Цього я не публікуватиму!» Більше того, вихід у світ небажаних для нього рішень, прийнятих парламентом, якщо вони і набирали більшість голосів, спікер супроводжував галасливими пропагандистськими кампаніями, не переймаючись доказами, називав їх «антинародними, реакційними, шкідливими для кримчан», як було, приміром, із бюджетом на 2001 рік.

З іншого боку, ні Розрахункова палата, ні прес-служба спікера, характеризуючи уряд, депутатів більшості, не соромилися у визначеннях — проти них була розв’язана практично інформаційна війна, парламентська газета публікувала з продовженням статті на декілька шпальт, в яких дії уряду називалися, чомусь, «хлєстаковщиною», «блефом» тощо. Більше того — в округи проурядових депутатів були направлені цілі пропагандистські групи на чолі з депутатами-комуністами, які змальовували ситуацію тільки в чорних тонах і відверто агітували за відкликання своїх колег. У деяких округах комуністи вже почали збір підписів. Мотивація досить дивна — «заважає Грачу в конструктивній роботі…» Захоплені зненацька виборці просто розгубилися й не знали вже, кому і чому вірити…

У своїх виступах депутати пропонували на майбутній сесії не вносити поправок до опротестованої Конституційним судом статті регламенту, Положень про Розрахункову палату й інших постанов, а скасувати їх узагалі й створити комісію для підготовки нових документів. За кількістю протестів на другому місці після регламенту виявилася Розрахункова палата. Начальник кримського КРУ депутат Іван Бурей звинуватив фахівців Розрахункової палати не тільки в непрофесіоналізмі, але й у порушенні принципів контролю, у перевищенні повноважень, в порушенні прав юридичних і фізичних осіб. Він сказав, що в Конституції Криму Розрахункова палата згадується тільки щодо права депутатів на її створення, тобто йдеться про право депутатів вчинити на свій розсуд — можна її й не створювати.

Загалом депутати розцінювали ситуацію в кримському парламенті, як кризу некваліфікованого управління Верховною Радою, що призвела до конфронтації фракцій, дезорієнтації виборців, порушення прав нижчих органів влади, ухвалення незаконних постанов, які спричиняють конфлікти й «забезпечують роботою» Президента та Конституційний суд. Зазначалося, що всупереч вимогам закону Леонід Грач вже два роки боїться винести свій звіт на сесію…

Депутати прийняли спеціальні рішення запросити на збори Леоніда Грача й редактора газети Олександра Лоєвського. Але ні той, ні інший не прийшли: Грач взагалі не відповів, а редактор передав, що верстає газету й не може спуститися поверхом нижче. Це оцінили як байдужість першого до долі парламенту, що намагається знайти вихід із кризи, й остаточну непокору другого. У прийнятій резолюції збори депутатів відзначили, що причина кризи «в невиправданому розширенні прав голови і президії Верховної Ради, а конструктивна більшість позбавлена правового механізму для реалізації своїх повноважень і винесення на сесії проектів нормативно-правових актів». Резолюція засудила «принцип фільтрації» документів, висловила рішучість змінити характер газети «аж до припинення її виходу». Резолюція назвала як необхідні заходи для компромісу — скасування регламенту, звіти декількох членів президії та редактора газети на сесії. Координатор більшості Василь Кисельов закликав депутатів цього разу прийти на сесію 18 квітня. Проте це ще не означає, що сесія не відбудеться вчетверте. Очевидно одне — депутати більшості намагатимуться винести на порядок денний тільки свої питання. Проте, якщо конфлікт загостриться або більшість, як це іноді траплялося раніше, набере не 54, а 50 або навіть 49 голосів, то сесію зірвуть, цього разу, комуністи. Однак, зрозуміло, що ситуацію в залі більше визначає не Леонід Грач, спікер надалі може сесію тільки зірвати, та й то не завжди. По-друге, в залі ситуація більше не розвиватиметься за сценарієм Леоніда Грача, навпаки — рано чи пізно йому та його однодумцям доведеться звітувати (читай — відповідати!) за штучно створену кризу. І стримувати більшість від крайніх кроків щодо його відставки може тільки одне — відсутність згоди на це Президента країни. В іншому разі ніхто б ані хвилини не сумнівався у необхідності такого кроку …