Свято демократії чи «Хелловін» на Банковій

До візиту Президента України Віктора Ющенка до Брюсселя радикальна українська опозиція приурочила мітинг під стінами президентського Секретаріату «Ні НАТО в Україні». «Визвольний рух» очолили лідери ПСПУ та «Братства» Наталія Вітренко та Дмитро Корчинський. У ході прес-конференції, що відбулася після мітингу, на якій до двох згаданих персонажів приєднався третій — екс-керівник виборчого штабу Віктора Януковича Тарас Чорновіл, було оголошено про початок формування «народної опозиції», що претендує, ні більше ні менше, на те, щоб бути «частиною світового антиглобалістського фронту»...

Показовому демаршу передував хід від станції метро «Арсенальна» — традиційного місця збору вітчизняних «меншовиків». Усе було витримане в специфічному антиглобалістському стилі. Попереду — неструнка колона віруючих з іконами, корогвами, синіми стрічками та дзвіночками, за ними — пошарпана «Таврія» зі встановленим на даху динаміком. Із динаміка долинали заримовані лозунги на зразок «НАТО, получай гранату», «НАТО — уроды, Украине — свободу», «Кинь гранату в сторонников НАТО», «НАТО — хуже гестапо» й адресоване главі держави «Ющенко — чемодан, вокзал, Америка». У міру наближення протестантів нечисленні міліціонери на підходах до колишньої адміністрації президента почали згруповуватися. Віруючих і їхнього «духовного лідера» — батюшку з «Апокрифом» і мегафоном, прикрашеним портретом Януковича — пропустили майже безперешкодно. А ось маніфестантів спершу спробували «не пущать» далі Будинку з химерами, але після нетривалої сутички з головною «бойовою одиницею» — вірним соратником лідера ПСПУ Володимиром Марченком — все ж очистили дорогу. Демократія торжествувала: ще кілька місяців тому їх зупинили б на перетині Банкової й Інститутської, а тепер опозиціонери з комфортом розташувалися на сходах самого Секретаріату.

Вишикувавшись не за зростом, ватажки опору завмерли в урочистих позах. «Чого чекаємо?» — поцікавилася Вітренко. «Щас озвучку поднесут», — відповів їй голомозий громадянин у косинці «Братства». Але замість «озвучки» з’явився перший помічник Президента Олександр Третьяков. Без охорони, але в супроводі імпозантної молодої людини із зовнішністю потомственого дипломата. «Де ваш дозвіл на мітинг? Покажіть папір!» — запитав Олександр Юрійович. «Який такий дозвіл? — майже щиро здивувалася Наталія Михайлівна. — Ми діємо згідно з Конституцією». Але Третьяков не вгамовувався, телефонував комусь по мобільному, закликав до допомоги ЗМІ, і документ нарешті знайшовся. Володимир Марченко зачитав його одразу ж, щойно підключили ту саму «озвучку». Щоправда, ціною оприлюднення дозволу стали добряче пом’яті боки того самого юнака дипломатичної зовнішності. Учасникам мітингу здалося, що він хоче вилучити заповітний папір. Представник влади уважно вислухав перелік організацій, які отримали право мітингувати під Секретаріатом, й обурився відсутністю там «Братства». Проте жодного практичного застосування його обурення так і не отримало.

Тим часом лідери демонстрантів управлялися в ораторському мистецтві. Виявилося, зокрема, що головна загроза в зв’язку з інтеграцією України в НАТО — це необхідність відзначати Хелловін (замість традиційних християнських свят); СБУ в нас керує кадровий офіцер американської армії; польські фермери через те, що їхня країна «давно вступила до НАТО» (!), животіють на воді та хлібі. При цьому дискусія рясніла виразами «дебіли», «політичні імпотенти», «холуї», «виродки» тощо. Щоправда, найбільше пожвавлення викликала російська версія головного лозунгу помаранчевої революції «Если мы едины, то непобедимы» у виконанні Н. Вітренко.

«І чого вони такі агресивні?» — дивувався пан Третьяков. Публіка (майже півтори сотні осіб) і справді не вирізнялася миролюбністю, зате була вельми колоритна — пристойно одягнуті пенсіонерки, які до хрипоти скандували гасла, їхні ровесниці в простіших одежинах, які норовлять побити задерикувату бабусю з оранжевою символікою, бритоголові молодики в армійських черевиках, немолоді чоловіки в шапочках із дзвіночками зі штопаними поліетиленовими пакетами. Усю цю аудиторію Дмитро Корчинський закликав виходити на вулиці в якнайбільшій кількості... Загалом, телекартинка вдалася.

КОМЕНТАРI

Чим є така організація і якою може бути її роль у майбутній передвиборній парламентській кампанії?

Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор журналу «Політична думка»:

— Якщо коротко — в такої опозиції немає жодних перспектив. Принаймні — за рахунок власних ресурсів. У ролі ж технічних гравців у руках потужніших сил і Вітренко, і Корчинський, і Чорновіл можуть на щось претендувати. Саме в такій ролі вони виступили на минулих президентських виборах. Якщо знайдуться потужні «господарі», охочі підтримувати названі фігури на наступних парламентських виборах, тоді певні шанси в них є. Все-таки 3% — це надзвичайно низький бар’єр. У принципі, його можна здолати навіть за рахунок маргінальних, люмпенізованих прошарків населення на півдні та сході України. Однак у цих політиків з їхніми крикливими гаслами немає шансів завоювати навіть десятої частини відсотка представників громадянського суспільства. Зрештою, мова йде про класичних політичних аутсайдерів пострадянської доби.

Костянтин МАТВІЄНКО, корпорація «Гардаріка»:

— З погляду суспільних інтересів, ані Корчинський, ані Вітренко, ані Чорновіл не є носіями тих ідей, які були б зараз суспільно актуальними та які справді б могли знайти відгук у широкого спектру виборців. Тобто можна говорити відверто, що ці політики під час останніх подій виборчої кампанії маргіналізувалися й не змогли запропонувати нових цілей. Їхня спроба «паразитувати» на старих, «нафталінових» цілях — чи то державність російської мови, чи то заперечення вступу України в НАТО тощо — надто слабкий крок, який не може позиціонувати їх як гідних спаринг-партнерів для нинішньої влади. Що стосується генерації якихось нових суспільних змістів, суспільних цілей, то нічого подібного від згаданої трійки чути не було.