«Тема Норильського повстання — частина шкільного курсу в Литві»
Розповів «Дню» виконавчий директор Міжнародної комісії з оцінки злочинів нацистського і радянського окупаційних режимів у Литві Рональдас РАЧІНСКАС
— Норильське повстання — складова історії, пов’язаної з окупацією і політичними репресіями. У Норильську литовці й українці, навіть будучи репресованими, боролися за свої права як ув’язнених.
— Який статус у колишніх політичних в’язнів і, зокрема, в тих, хто пережив норильські табори?
— Литовські політичні в’язні мають статус колишніх репресованих. Це — символічна данина історичній справедливості. Для деяких це пов’язано і з невеличкими соціальними гарантіями.
— Які процеси в литовському суспільстві передували формуванню такого розуміння трагедії політичних в’язнів?
— Під час процесу відновлення незалежності — це кінець 1980—1990-х рр., ще коли ми були окупованою Радянським Союзом країною, вже розпочалися ці процеси. У цьому напрямі велися історичні дослідження після відновлення незалежності. Громадяни цікавилися, працювали вчені, було багато конференцій. Таке принципове ставлення до минулого вже тоді отримало чітку ясну позицію — суспільну і морально-політичну. У нас існує кілька інституцій, які цим займаються. Це — Центр дослідження геноциду і резистенції жителів Литви, Інститут історії і наша комісія.
Нещодавні парламентські слухання про повстання в Норильську засвідчують, що питання досліджується глибше. Створюються списки репресованих. Головне — висновки було зроблено набагато раніше і вже немає дискусій про кількість політичних в’язнів.
— А як цю тему популяризували серед молоді?
— Така практика існує, це частина шкільного курсу. Окрім того, у Литві ведеться робота з учителями, аби вони зрозуміліше пояснювали учням цю тему. При литовських школах також працює 90 «центрів навчання толерантності», які допомагають їм у цьому. Пам’ятні дати, зустрічі з тими, хто вижив, — це давно використовується в системі освіти.
Проте в Литві, як і в Україні та інших країнах, молодь більше дивиться в майбутнє. Ті, хто вивчає історію досить глибоко і конкретно, вивчають ці питання в університетах. Щодо проведення заходів, то ми посилено з ними працюємо і прагнемо, аби це стало не лише надбанням істориків, а й громадського розуміння. Важливим є не лише знання фактів, а й формування системи цінностей до тих процесів, які відбувалися тоді. Це потрібно для розуміння того, що сама комуністична ідеологія, як і нацистська, є глухим кутом прогресу людства. Хоча ці ідеї для певної частини населення досі видаються привабливими. Але ми знаємо, що вони ведуть до жертв, злочинів і до тоталітаризму.
— Наскільки важливо виносити цю інформацію на широкий загал і привселюдно засуджувати комунізм і нацизм?
— Злочинців назвати «злочинцями», а жертв — «жертвами» важливо не лише задля історичної справедливості. Але це не є самоціллю. Дуже важливо зрозуміти, що основою злочинів, як нацистських, так і радянських репресій, була ідеологія і спроба змоделювати суспільство за певною структурою. Хто не вписувався в неї — його знищували, аби створити атмосферу страху. Якщо ми говоритимемо про ці злочини і про те, до чого призводить така ідеологія — ми пов’яжемо минуле з майбутнім через сьогодення, аби подібні злочини ні в Європі, ні у світі не повторилися. Як казав Геродот: «Люди, які не усвідомили свою історію, залишаються дітьми».
