Тендітні квіти Празької весни

Уночі 21 серпня 1968 року Чехословаччина прокинулася від гуркоту. Без відома її президента, уряду і парламенту півмільйона чужих вояків зненацька перетнули кордон. Десант посів аеродроми для 800 літаків, а 6300 танків мали наказ нищити машини без білих розпізнавальних смуг. Кулеметні черги понівечили фасад Національного Музею і обірвали голос Чехословацького Радіо на Виноградах у Празі. За дві години імпровізовані нелегальні студії поновили мовлення, а потім і телебачення. Що ж викликало навалу?

 Чехи і словаки пам’ятали свої легіони, що після бою 1917 р. при Зборові в Україні долали Сибір і три океани, згадували президента-визволителя Томаша Масарика і гарну Першу республіку, Мюнхенську змову 1938 р. і повстання проти нацистів. Президент Едвард Бенеш в еміграції уклав договір 1943 р. з СРСР, після війни вигнав німців (чверть населення), мріяв сполучити демократію і приязнь Москви. Комуністична партія здобула 38% голосів 1946 р., зросла до 1,35 млн, мала дев’ять з 21 міністерств, а її голова, екс-секретар Комінтерну Клемент Ґотвальд очолив уряд і націоналізував промисловість. Виробничі вимоги і мізерна платня відцурали робітників. Доктрина Трумена і втрати компартій Заходу лякали Сталіна; його посіпака Жданов і посол СРСР квапили Ґотвальда. Обурені сваволею поліції некомуністи в лютому 1948 р. пішли з уряду, щоб відбулися вибори. Компартія озброїла 100 тис. міліції, погрожувала страйком. Колишній командувач чехословацьких військ у Польщі та СРСР, а після війни міністр оборони Людвик Свобода не вадив узурпації. Під тиском Бенеш дозволив Ґотвальдові поповнити уряд. Національні соціалісти, словацькі демократи, діячі народної партії скорилися, емігрували чи потрапили до в’язниць. «Самогубство» вбило міністра закордонних справ Яна Масарика. Востаннє відлунав зліт Сокола. Конституція заріпила Народну демократію. Бенеш зрікся і помер. Ґотвальд став президентом. Майор легіонів, посол в Європі й Америці, Зденєк Фірлінґер очолив і злучив соціал-демократів з компартією і очолив Національні Збори.

 Путч зміцнив залізну завісу. Холодна війна посварила СРСР і США. Небезпека відсахнула Італію від компартії. Велика Британія, Франція і Бенілюкс у Брюселі заснували Західноєвропейський союз. Америка дала кошти на план Маршала і озброєння, рятувала Західний Берлін з радянської блокади. Виникла Федеративна Німеччина. У Вашингтоні Північноатлантичний Договір 1949 р. гарантував захист від агресії. У Празі генерального секретаря КПЧ Сланського, міністра закордонних справ Клементиса й інших діячів після тортур 1952 р. повішено за сіонізм, троцькізм, тітоїзм, а згодом реабілітовано. Генерал Свобода вступив до КПЧ, був у парламенті, вижив з арешту і очолив Військову академію. У колективізації обшук після ночівлі провокаторів виявляв у куркулів зброю і шпигунські парашути. Компартія розподіляла квоти кандидатів у Національному Фронті, що єднав усі громадські організації під її провід і волів відкриті бюлетені. Потай комуністи очолили чеські (Соціалістична і Народна) і словацькі (Свободи й Відродження) партії, а на вступ треба було, щоб хтось з членів помер. Університети не брали дітей пасторів, хоч Церкву не відокремлено від держави, яка платила кліру. Нишпорки вистежували крамолу. Після заворушень у Польші й Німеччині на пам’ятнику Сталіна в Празі виник напис: «Чкурай, Пепіку, бо заберуть». Один із вождів Словацького повстання 1944 р., якого було ув’язнено потім за націоналізм, Ѓустав Гусак вийшов на волю. Конституція Соціалістичної республіки 1960 р. обіцяла шлях від диктатури до безкласового ладу. Вабили Експо, театри «Латерна маѓіка» і «На забралі», Драматичний клуб, письменницькі газети, Нова хвиля кіно, спадок Франца Кафки, фольклор і рок-музика. Словаки відзначали ювілеї будителів Людовита Штура і Йозефа Мілослава Гурбана, осередку культури Матиці в Мартині та Повстання.

 Обмеження озброєнь в безвиході після Карибської кризи вело до розрядки напруги. Стагнація спіткала господарство. Борець антинацистського Опору і в’язень Маутхаузену, член ЦК КПЧ Ота Шик планував Нову економічну модель 1965—1967 рр.: елементи ринку, вивільнення цін, приватне підприємництво. Змінений виборчий закон дав змогу висувати по кілька кандидатур. Точилися жарти, що в котловані метро марно шукали бодай якийсь диплом освіти Антоніна Новотного. Цей недолугий президент Чехословакії і перший секретар ЦК КПЧ ображав словаків, дратував Генерального секретаря КПРС Брежнєва. Ідеолог КПЧ Василь Біляк замолоду кравцем не вмів пошити піджак. Пленум ЦК після перерви на Різдво обрав 5 січня 1968 р. першим секретарем Олександра Дубчека. Його батьки приїхали на Словаччину з Чикаго, після народження сина працювали в кооперативі есперантистів у Киргизстані й репатріювалися 1938 р.

 Дубчек був поранений у повстанні 1944 р., а обраний в парламент очолив партію на Словаччині. Новотний у березні пішов із посади, й президентом було обрано Людвика Свободу. Дубчек висунув гасло: «Соціалізм з людським обличчям», щоб конвергенція сполучала соціальні принади та демократію. Центральний комітет у квітні ухвалив Програму дій КПЧ: свободу преси, орієнтацію економіки на споживчий крам, федералізацію ЧССР при керівній ролі Компартії. Захід назвав «Празькою весною» розвиток після січня за аналогією з «Весною народів» 1848 р.

 Хто ж став членами ЦК КПЧ навесні 1968 р.? В уряді технократа Олдрижа Черніка віце-прем’єр Шик хотів швидко вивести Чехословаччину на рівень Австрії. Сталіністи звали його агентом імперіалізму. Економіст із робітників, співавтор Програми, Богумил Шимон обгрунтував скорочення робочого дня. Йозеф Смрковський вчився в СРСР, працював у Моравії, за окупації — в підпіллі, а від Національної ради в повсталій Празі домігся капітуляції німців у травні 1945 р.; командував міліцією, ув’язнений 1951—1955 рр., реабілітований був міністром лісів, а в квітні 1968 р. очолив Національні збори. Зденєк Млинарж (Мюллер) вчився в Москві з Михайлом Горбачовим, а 5 травня в Маніфесті «До демократичної політичної організації суспільства» назвав плюралізм найліпшим устроєм. Для динамічної економіки треба дозволити критику і скерувати хист кожного на потреби загалу. Франтішек Крігель зі Станіславова (Івано-Франківськ) був у Празі шевцем і вчився на лікаря, працював в Інтербригадах Іспанії, шпиталях Червоного Хреста в Китаї, Індії, Бірмі на війні з Японією. Після 1945 р. член комітету КПЧ і секретар міліції; вигнаний з міністерства охорони здоров’я, був лікарем у Празі й на Кубі. Депутат парламенту Крігель очолив Національний фронт. Старий комуніст, засуджений до страти нацистами 1940 р., Франтішек Водслонь потім очолив крайову владу Праги та Олімпійський комітет.

 Рушії капіталізму відрізняють цивілізацію Європи. Соціал-демократи мріяли знову мати партію. Виникли клуби безпартійних активістів КАН і колишніх політв’язнів К-231. Було скасовано цензуру; з ініціативи діячів Академії наук комуніст Людвик Вацулик 27 червня в Маніфесті «Дві тисячі слів» квапив здійснити Програму дій. Президія партії та уряд засудили радикалізм. Реформатори усували зловживання. Толерантний Дубчек не вдався до репресій, яких вимагали Швестка та інші догматики, врахував крах революції в Угорщині, а після маневрів Варшавського договору в червні обіцяв приборкати пресу й запевняв керівників СРСР у Чієрні над Тисою 29 липня — 1 серпня, що реформи не вадять союзникам і Раді економічної взаємодопомоги. У Братиславі 3 серпня договір СРСР, НДР, Польщі, Болгарії, Угорщини і ЧССР зазначив вірність марксизму-ленінізм проти буржуазної ідеології. Члени ЦК Біляк, Їндра, Колдер, Капек потай дали Брежнєву лист, із проханням допомоги проти контрреволюції. Таку інтервенцію потім названо Доктриною Брежнєва. Той волів компромісу, а телефоном погрожував «Саші» втручанням.

 Президія ЦК КПЧ сімома голосами проти чотирьох засудила вторгнення 21 серпня. Радянські офіцери силоміць вивезли Дубчека, Черніка, Смрковського та інших до Москви. Делегат СРСР в ООН брехав про спокій у ЧССР і наклав вето на резолюцію США та Великобританії, яку схвалили десять членів Ради Безпеки; утрималися троє, проти були СРСР і Угорщина. У вересні мав відбутися ХІV з’їзд КПЧ, і 1192 із 1543 делегатів пішли 22 серпня на завод ЧКД у Височанах. Головував економіст Вєнєк Шилган. Надзвичайний з’їзд засудив навалу, вимагав вернути викрадених, але відхилив пропозицію виходу з Варшавського договору й нейтралітету. В Москві антисеміти лаяли Кріѓеля, який єдиним із бранців не підписав протокол покори: «Зашліть мене в Сибір або стріляйте». Обурення народу завадило колаборантам утворити «робітничо-селянський уряд». Захід волів не псувати відносин. Лівиця очуняла з ілюзій. Югославія, Румунія та євро-комуністи засудили окупацію. Лариса Богораз, Вадим Делоне, Наталя Горбанєвська, Павло Литвинов та інші москвичі на Красній площі піднесли плакати за свободу Чехословаччині. Усіх вісьмох негайно було ув’язнено. Звідусіль КГБ доповідав про ремствування, але перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест вимагав придушити Прагу, доки не заворушився Київ.

 Президент Свобода з міністром оборони Дзуром звелів армії не чинити опір, щоб уникнути жертв, а в Москві відмовився призначати маріонеток і казав, що застрелиться, якщо Брежнєв не випустить Дубчека й решту. Вони повернулися 27 серпня; Шимон розповів про диктат. З’їзд Компартії Словаччини 26—28 серпня обрав першим секретарем віце-прем’єра ЧССР Гусака. Центральний комітет КПЧ дезавуював 31 серпня Височанський з’їзд, схвалив «тимчасове перебування» військ, кооптував Гусака, Свободу і ще 80 осіб до ЦК. У операції «Дунай» до 11 вересня загинуло 96 радянських вояків, шестеро поляків, четверо угорців, двоє болгар. У сутичках убито 108, поранено 500 цивільних чехів і словаків. Багато чехів і словаків не повернулися з відпусток на Заході та в Югославії, одержали там притулок і працю. До 300 тис. емігрантів заочно засуджено на два роки ув’язнення з конфіскацію майна за незаконний виїзд. «Інтернаціональна допомога» дискредитувала Радянський Союз. Залежні партії занепали. Війська Польщі, НДР, Болгарії та Угорщини вийшли до 16 жовтня, а радянські війська мали бути в ЧССР до завершення «консолідації». Парламент схвалив це, лише Крігель, Водслонь і ще двоє голосували проти. Федералізація 28 жовтня утворила Чеську та Словацьку соціалістичні республіки. Гусак з квітня 1969 до 1987 р. був першим, потім — генеральним секретарем ЦК КПЧ. Центральна група Радянської армії облаштувала штаб у Миловицях.

 Студент Карлового університету Ян Палах у січні 1969 р. спалився на Вацлавському майдані на знак протесту проти придушення свобод. Самоспалення вчинили студент Ян Заїць, робітник Евжен Плоцек, а у Варшаві колишній вояк Армії Крайової Ришард Сивець. Дубчек очолив Федеральні збори. Перемога хокеїстів ЧССР над командою СРСР у Стокгольмі викликала маніфестації в Празі «Вы нас пушками, мы вас клюшками». Після погрому агентства Аерофлоту скасовано свято Першотравня 1969 р., придушено виступи 21 серпня. Президія парламенту ухвалила «закон дрючків». У жовтні кордон було закрито. Чернік боровся до 1970 р., Дубчек став послом у Туреччині, потім працював у лісництві та мешкав на своїй віллі біля Братислави під наглядом поліції. Реформаторів було усунуто від влади і в КПЧ. Черговий ХІV з’їзд проведено в дусі «нормалізації» 1971-го. Свобода захворів 1975 р., і Федеральні збори обрали Гусака президентом. Інтелектуалів усунуто від фахової праці, знову було централізовано економіку. Приписи регламентували цензуру. Корупція руйнувала мораль. На плакатах «З Радянським Союзом на вічні часи» хтось дописував: «і жодного дня більше». СРСР є братом, а не другом, адже друзів можна обирати.

 Декларація Матиці Хорватської на захист мови та маніфестації проти національної дискримінації злякала Спілку комуністів Югославії. Йосип Броз Тіто арештами придушив Хорватську весну 1972 р. У Празі Хартія-77 обурювалась із нехтування людськими правами, яких Чехословаччина обіцяла дотримуватись в Акті Наради з безпеки та співпраці в Європі 1975 р. Авторами Хартії були філософи Ян Паточка і Ладислав Гейданек, психолог Їржі Нємец, математик Вацлав Бенда, драматурги Вацлав Гавел і Павел Когоут, журналіст Петр Угл, екс-міністр закордонних справ Їржі Гаєк, Млинарж, Вацулик. Текст вмістили «Монд», «Франкфуртер Алгемайне», «Таймс», «Нью-Йорк Таймс». Паточка помер після допиту, а філософ Ладислав Менцель — після промови на його похороні. Влада забрала тіло померлого Крігеля, аби запобігти демонстрації. В Парижі діяв комітет Хартії, у Стокгольмі — фонд доцента Франтішка Яноуха. Хартію підписали 1883 особи. Самвидав поширював відозви й відомості, активісти громадсько-політичного руху зазнали утисків. Влада глушила вільне радіо, паплюжила дисидентів, мордувала й ув’язнювала, забирала майно, змушувала до зрад. Історик Ян Тесарж очолив Комітет захисту арештантів. Деякі митці визнали Антихартію. Емігранти і політв’язні не довіряли екс-комуністам. Кардинал Франтішек Томашек підтримав Хартію завдяки папі Іванові Павлу ІІ, а конспіролог Мирослав Долейший назвав справою масонів.

 Смрковський дожив віку під наглядом поліції. Шик із Швейцарії їздив до Праги. Шимон працював над реконструкцією пам’яток. Млинарж у музеї вивчав комах. Канцлер Австрії Бруно Крайський влаштував його в Інституті міжнародної політики, до відділу дослідження Перехідної доби в Центрально-Східній Європі. Млинарж написав «Нічний мороз у Празі: кінець гуманного соціалізму». Дубчек здобув докторат у Болоньї, премію Сахарова, відзнаку в Америці. Дисидент Павел Вонка помер у в’язниці 1988-го. Держбезпека снувала змову. Хартисти домовлялися про перебрання влади. Поліція била студентів... 17 листопада 1989 р. Прагу охопили маніфестації. Гавел і Дубчек виступали з промовами 24 листопада на Вацлавському майдані, потім — у Латерні Магіці. Президія ЦК КПЧ подала у відставку. Розгублений парламент обрав президентом Гавела, і той склав присягу Чехословацькій (без соціалістичної) республіці. Усі 150 тис. радянських вояків було виведено протягом 1987—1991 рр. Дубчек очолив Федеральні збори і соціал-демократтію Словаччини, та потрапив в автомобільну аварію. Дружина Млинаржа, речниця Громадянського форуму Рита Клімова дала назву оксамитовій революції, була послом у США, а хартист Їржі Дінстбір — міністром закордонних справ. Після переділу Чехословаччини Гавел став президентом Чеської Республіки. Хартисти підбили підсумок 1992 р., діяли в соціал-демократії та Громадянській демократичній партії. Млинарж побачив, як перевертні кличуть до капіталізму, і повернувся в Інсбрук...

 Празька весна здійснила вплив і на кіно. Так названо музичний фестиваль. Мілан Кундера вмістив новелу «Нестерпна легкість буття» в довкілля 1968 р. Віктор Суворов (Різун) бачив ту навалу і викрив її у «Визволителях». Радянський Союз не наважився вдертись у Польщу, де «Солідарність» була надзвичайно активною. Горбачов розпочав Перебудову. Пекінську весну 1989 р. було придушено на майдані Тяньаньминь. Ірландець Джон Вотерс здобув премію «Євробачення» за пісню нібито за словами Дубчека: «Вони можуть знищити квіти, але не зупинять весни...»

«За вашу і нашу свободу!»

25 серпня 2013. Москва, Красна площа. Активісти російського протестного руху спробували повторити акцію протесту 45-річної давнини, повідомляє «Радіо  «Свобода». У цей день, 1968 року, вісім учасників радянського дисидентського руху вийшли на вулицю проти радянського воєнного вторгнення до Чехословаччини, метою якого було призупинити процес реформ у цій країні, які отримали назву «Празька весна». Як і під час СРСР, учасники тримали гасло 1968 року: «За вашу і нашу свободу!». Серед демонстрантів на акції була й Наталія Горбаневська, одна з учасниць протесту 1968-го. Однак нинішню демонстрацію, як і під час Союзу, розігнали спецслужби, а десять осіб із формулюванням «за різні правопорушення» затримала поліція, повідомили ЗМІ. Утім, Горбаневську не чіпали.

ФОТО ІВАНА ТРЕФІЛОВА