Торги тривають...

У Верховній Раді учора шукали компроміс. Переговори між лідерами фракцій щодо проектів законів про амністію та створення комісії з питань зміни Конституції тривали з самого ранку, а саме голосування переносили з години на годину. Камінь спотикання — у ВРУ зареєстрували відразу три законопроекти про амністію (поки верстався номер, депутати так і не визначилися з єдиним проектом. — Авт.). Один — авторства депутата від «Батьківщини» Леоніда Ємця, другий — позафракційного обранця Юрія Дерев’янка, третій — від регіоналів Віталія Журавського та Дмитра Шпенова.

«Опозицію не влаштовують прикінцеві і перехідні положення про відкладальну норму, — сказав напередодні голосування свободівець Андрій Мохник. — По суті, якщо ми погодимося на провладний проект закону, його, по суті, можна буде назвати законом про демобілізацію Майдану. Поки ж мова про звільнення мітингувальниками всіх приміщень не йде».

«Закон про амністію має бути прийнятий в односторонньому порядку і без будь-яких додаткових умов, — розповів «Дню» комендант Майдану, депутат від «Батьківщини» Андрій Парубій. — По суті, він, як і закони, скасовані вчора, повертає нас до 21 листопада — вечора, коли розпочався Майдан. Владі просто треба відмінити ті закони»

«Ми розуміємо, що все в один день не може бути вирішено, але вимоги Майдану є незмінними. Тож лише після того, як закон буде прийнятий, ми зможемо говорити про звільнення адмінбудівель», — додав Парубій.

Депутати-регіонали із опозицією погоджуються. Утім, додають, що звільнення адмінбудівель необхідне для нормальної роботи місцевої влади. «Сьогодні головне питання — припинення безладу в державі та політичного протистояння і ми готові домовлятися», — сказав «Дню» депутат від Партії регіонів Владислав Лук’янов.

Із закликом знайти компроміс між владою та опозицією (отримала мандат довіри від суспільства) ранкове засідання парламенту розпочав і перший Президент України Леонід Кравчук. Зокрема, у своєму зверненні до народних обранців, Кравчук наголосив про «роль» Конституційного Суду у тих проблемах, що виникли (фактично визнав нелегітимність конституційної реформи в 2010-му році і перехід до президентсько-парламентської форми правління), наголосив на необхідності створити комісію для реформування Конституції та запропонував свої послуги в якості гаранта переговорів між опозицією і владою.

«Слухала сьогодні Кравчука про роль Конституційного Суду у тих проблемах, що виникли... І думала, чому не називають прізвищ суддів? Звідки ця вседозволеність?.. А чи відповіли ті судді (хоча б репутаційно!) — що дозволяли Кучмі (нинішньому миротворцю — цирк!) — балотуватися втретє?.. Давнє це все має коріння», — пише у Фейсбук головний редактор «Дня» Лариса Івшина.

У представників ПР заяви Кравчука викликали неабияке задоволення. «Нарешті у переговори включені серйозні люди — Кравчук, Кучма, напередодні Ющенко в Раду приходив», — на камеру розповідали окремі регіонали. Проте в лавах опозиції промова Леоніда Макаровича особливого ентузіазму не викликала. «Чергове окозамилювання. Не вистачає у влади важкої техніки, так тепер вирішили скористатися послугами президентів, — оф-рекордс констатували опозиціонери. — Знову тягнуть час»..

«...ЧИННЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДОЗВОЛЯЄ ПРИТЯГАТИ СУДДІВ КС ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ»

Микола СІРИЙ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України:

— Хочу підкреслити, що у 2010-му році Конституційний Суд долучився не тільки до питання відміни чинної Конституції, він долучився ще до двох фундаментальних питань.

Перше — КС тоді ухвалив рішення, на підставі якого було незаконно сформовано уряд. Нагадаю, за Конституцією зі змінами 2004 року, уряд мав формуватися парламентськими фракціями, тобто політично відповідальним суб’єктом в процесі формування уряду були фракції, а не окремі депутати. В основі цієї конструкції знаходилася пропорційна система виборів. З приводу цього КС попередньо навіть приймав рішення, яким підтвердив це правило. Після приходу до влади Віктора Януковича абсолютно неочікувано КС, очевидно під тиском, приняв абсолютно протилежне рішення і відкрив можливість формування уряду не на соснові рішень фракцій, а на основі простої чисельності народних депутатів. Як тільки було прийнято це рішення, зразу посилився тиск на депутатів, їх підкуп, тим самим, в парламенті була штучно створена нова більшість. Вона вже не відповідала волі українського народу, яка була виражена на попередніх парламентських виборах.

Друге — не менш деструктивне рішення. Воно стосувалося статусу Верховного Суду України. Той же КС у своєму рішенні визначив, що ВСУ може існувати як такий, але не здійснювати правосуддя. Це прямо суперечить вимогам української Конституції, в якій зазначено, що Верховний Суд є найвищим судовим органом в судовій системі Україні, тобто він має право відміняти рішення будь-якого нижчестоящого суду. Це визнано в загальносвітовій практиці — і для американської, і для різних європейських судових систем. У нас же КС сказав, що ВСУ — це суд, який взагалі не здійснює правосуддя, але лише дає оцінку і порівнює рішення касаційних судів. Таким чином, КС зламав судову систему України, тому що статус ВСУ є одним з гарантій незалежності судової системи.

Про відповідальність и вседозволеність суддів Конституційного суду йшлося ще у 2010 році. Але з огляду на те, що реальна влада перебувала в руках Партії регіонів і їх сателітів комуністів, реалізувати цю ідею було неможливо. Ще тоді згадувалася практика притягнення до відповідальності суддів КС, наприклад, в Киргизстані. Так, можливо, це не найкращий приклад, але нагадаємо, що там відбувалися події, коли судді КС своїм рішенням посилили централізацію влади, а потім, коли через народне невдоволення влада в країні змінилася, цих суддів притягнули до кримінальної відповідальності.

Чому про вседозволеність суддів КСУ мало говорять? Зокрема і через те, що вони приймають рішення колективно. Тобто йдеться про колективну відповідальність, за якою вони і ховаються. Насправді, за доброї волі і юридично правильного спрямування постановки цієї проблеми, чинне законодавство дозволяє притягати їх до відповідальності. Але для цього потрібно докласти особливих зусиль з точки зору юридичного спрямування. Наприклад, простіше було б притягувати до відповідальності суддів, якби у нас діяли норми в кримінальному законодавстві, які встановлені в Німеччині. Там під притягнення до кримінальної відповідальності підпадають особи, які своїми діями руйнують демократичні принципи функціонування правової системи. Німецька система до цього більш уважно поставилася і більш конкретизовано виписала ці положення.

Саме приклад рішень КСУ 2010 року є яскравим прикладом руйнації принципу розподілу влад, незалежності суддів, незалежності парламентаризму. В Україні можна було б через цілий ряд норм і підтримці суспільства поставити питання про притягнення до відповідальності суддів КС — можна було говорити і про перевищення влади суддями, про зловживання владою, посягання на конституційний лад. Але для цього має змінитися політична ситуація в країні. А головне — зміст правозастосування. Правозастосування в Україні є констатуючим, тобто законодавець приймає рішення і юридична система тільки констатує по факту те, що прийняв законодавець. Демократичні ж країни тому і сильні, що у них сильна судова система — вона через тлумачення, чіткі позиції спрямовує навіть законодавця. Думаю, у нас це попереду.