Транзит: від Путіна до Путіна

У посланні Федеральним зборам Путін позначив деякі принципові зміни в російській політичній системі, що вимагають  змін у Конституції. Коротко пропозиції  президента Росії, які напевно будуть схвалені слухняними Федеральними зборами, де у «Єдиної Росії» конституційна більшість з солідним запасом, зводяться до такого:

«Вимоги міжнародного законодавства й договорів, а також рішення міжнародних органів можуть бути чинними на території Росії лише в тій частині, в якій вони не спричиняють обмеження прав і свобод людини і громадянина, не суперечать нашій Конституції»;

«Глави суб'єктів Федерації, члени Ради Федерації, депутати Державної Думи, Голова Уряду, його заступники, федеральні міністри, керівники інших федеральних органів, а також судді не можуть мати іноземного громадянства, посвідчення на проживання або іншого документа, що дозволяє постійно проживати на території іншої держави»;

До президента Російської Федерації має бути пред'явлена «вимога про постійне проживання на території Росії не менше 25 років, а також відсутності іноземного громадянства або посвідчення на проживання в іншій державі, причому не лише на момент участі у виборах, а й будь-коли»;

Одна особа не повинна займати посаду президента Росії більше двох термінів (щоправда, питання про усунення слова «поспіль» з пункту про неможливість бути президентом «більше двох термінів поспіль» Путін назвав «не принциповим»);

Розширення повноважень органів місцевого самоврядування;

«Мінімальний розмір оплати праці в Росії не може бути нижчим за розмір прожиткового мінімуму працездатного населення»;

Підвищення статусу Держради (формується з глав регіонів);

«Довірити Державній Думі не просто узгодження, а затвердження кандидатури Голови Уряду Російської Федерації, а потім за його представленням – за представленням голови уряду – всіх віце-прем'єрів і федеральних міністрів. При цьому Президент буде зобов'язаний призначити їх на посаду, тобто не матиме права відхилювати затверджені парламентом кандидатури відповідних посадових осіб»

«Призначення керівників усіх так званих силових відомств Президент може проводити за підсумками консультацій з Радою Федерації» (те саме – й щодо регіональних прокурорів);

«Передбачити в Конституції повноваження Ради Федерації за представленням Президента Росії усувати з посади суддів Конституційного й Верховного Судів в разі здійснення ними дій, що порочать, честь і гідність, а також в інших випадках, передбачених федеральним конституційним законом, свідчать про неможливість збереження особою статусу судді»;

Наділити Конституційний суд правом за запитами Президента перевіряти конституційність законопроектів, ухвалених Федеральними Зборами, до їх підписання главою держави, а також перевіряти відповідність інших нормативно-правових актів, федеральних і регіональних.

При цьому «за Президентом, безумовно, має зберігатися право визначати завдання й пріоритети діяльності Уряду, як і право усувати з посади Голову Уряду, його ступників і федеральних міністрів в разі неналежного виконання обов'язків або у зв'язку з втратою довіри. Також за президентом повинне залишатися пряме керівництво Збройними Силами й усією правоохоронною системою».

Путін визнав необхідним «провести голосування громадян країни по всьому пакету запропонованих поправок у Конституції Російської Федерації. І лише за його результатами приймати остаточне рішення».

Перш ніж перейти до аналізу запропонованих змін до конституції, скажемо коротко, яких іще важливих тем торкнувся Путін у посланні. Президент непокоївся падінням народжуваності в Росії й запропонував низку заходів щодо її підвищення (збільшення виплат на дітей, материнського капіталу тощо), а також висловив думку, що підвищенню народжуваності сприяє підвищення рівня життя (демографи вважають, що у більшості випадків буває навпаки – зростання рівня життя веде до падіння народжуваності). Оскільки падіння народжуваності в Росії в першу чергу пов'язане зі зміною вікової структури населення, навряд чи збільшення «демографічних виплат» принципово змінить ситуацію. І абсолютно незрозуміло, звідки взяти вельми великі кошти на ці виплати. Адже скорочувати оборонні витрати Путін не збирається. Швидше, навпаки. Адже, за словами президента, «обороноздатність країни забезпечена на десятиліття вперед, хоча й тут нам не можна спочивати на лаврах і розслаблятися, а треба йти вперед, уважно спостерігаючи й аналізуючи те, що відбувається у цій сфері у світі, розробляти бойові комплекси й системи майбутніх поколінь». А розробка нових озброєнь вимагає великих витрат.

Путін також торкнувся майбутнього ювілею перемоги у Другій світовій війні: «Ми зобов'язані захистити правду про Перемогу, інакше що скажемо нашим дітям, якщо брехня, як зараза, розповзатиметься усім світом? Зухвалій брехні, спробам переінакшити історію ми маємо протиставити факти. У Росії буде створено найбільший і найповніший комплекс архівних документів, кіно- і фотоматеріалів щодо Другої світової війни, доступних і для наших громадян, і для всього світу. Така робота – наш обов’язок як країни-переможниці і відповідальність перед майбутніми поколіннями».

Ідея створити комплекс архівних документів про Другу світову – добрий почин. Але біда в тому, що в Росії досі не розсекречено багато найважливіших документів про Другу світову війну, передусім тих, що стосуються радянської зовнішньої політики й військового планування в 1939-1945 роках, а також про ексцеси, пов'язані з поведінкою Червоної Армії в Європі в 1944-1945 роках. А оскільки Путін брехнею називає всі ті, навіть твердо встановлені факти, які не в найкращому світлі малюють політику СРСР і Червону Армію, можна не сумніватися, що зазначені документи найближчим часом розсекречені не будуть.

Що ж до пропозицій про зміни до Конституції слідом за ними сталася відставка уряду Дмитра Медведєва, щоб дати Путіну свободу рук у справі формування нового уряду, з урахуванням підвищення його ролі. Адже пропозиції Путіна зміцнюють владу прем'єр-міністра й дещо ослабляють президентську владу. Вони зроблені з явним розрахунком на те, що 2024 року, після закінчення терміну президентських повноважень, Путін займе крісло прем'єр-міністра й зможе надалі правити без обмеження кількості термінів. Після оголошення послання Путін зустрівся з членами уряду й прояснив подальшу долю Дмитра Медведєва: «Президентський блок – це перш за все питання безпеки, обороноздатності і т.д. Дмитро Анатолійович завжди займався цими питаннями. І з погляду підвищення нашої обороноздатності й безпеки я вважаю за можливе і просив його про це, щоб він у майбутньому зайнявся питаннями саме цього профілю, цією категорією питань. Вважаю за можливе й зроблю це найближчим часом – запроваджу посаду заступника Голови Ради Безпеки. Головою Ради Безпеки, як відомо, є Президент. Якщо треба буде внести зміни до чинного закону, до нормативної бази, то готовий буду це зробити найближчим часом і проситиму депутатів також підтримати».

Тут, як і з поправками до Конституції, багато незрозумілого. Зрозуміло, що повноваження заступника голови Ради Безпеки будуть значно ширшими, ніж повноваження нинішнього секретаря Ради Безпеки, і Медведєв, швидше за все, навіть зможе віддавати якісь розпорядження від імені Путіна. Посада ж секретаря Радбезу, ймовірно, буде скасована. Вочевидь, одночасно з формуванням нового уряду буде ухвалено закон про заступника голови Ради Безпеки. Але поки не зрозуміло, чи буде відповідне положення внесене до Конституції. Якщо повноваження заступника голови Радбезу будуть досить широкими, Медведєв у низці випадків заміщатиме Путіна на міжнародній арені. А оскільки зовнішня політика Росії подається пропагандою виключно в надпозитивному ключі, більшість російського населення, маючи до президента й уряду цілу низку претензій у частині внутрішньої політики, все ще вірять у правильність путінського зовнішньополітичного курсу на відновлення імперської величі, не замислюючись, у скільки ця велич обходиться росіянам. Тому у путінських політтехнологів може бути розрахунок, що на новій посаді Дмитро Анатолійович зможе істотно підняти свій нині вельми низький рейтинг (якщо, звісно, досить часто мелькатиме в телевізорі в позитивному контексті – а це вже від Путіна залежить). Пригадаємо, що й на свій перший президентський термін Медведєв висувався не з посади прем'єр-міністра, а з посади першого віце-прем'єра, яку займав протягом двох з половиною років. За бажання посаду заступника голови Радбезу можна розглядати як певний аналог посади віце-президента.

Усе залежатиме навіть не від того, які права й повноваження заступника голови будуть прописані в законі (а можливо, й у Конституції), а від того, які саме повноваження Путін на практиці передасть Медведєву (а це може бути навіть право на підписання деяких міжнародних угод). До речі, не зрозуміло, після прийняття запропонованих конституційних поправок дійсно Путін втратить право обиратися на новий президентський термін чи після цього всі попередні терміни обнуляться. Настільки ж не зрозуміло, після цього Медведєв матиме право лише на один президентський термін чи його перший термін теж обнулиться. Утім, немає впевненості, що поправка про виключення слова «поспіль» зрештою буде прийнята. В будь-якому разі, Медведєв зберігає шанси 2024 року стати наступником Путіна на посаді президента. Про це свідчить як його нова посада, так і те, що він, судячи з усього, залишиться на чолі «Єдиної Росії». Крім того, Дмитро Анатолійович залишиться виконувати обов'язки прем'єра до формування нового уряду, а з апаратного погляду це означає, що він не був зміщений з посади (інакше виконувати обов'язки відразу б призначили нового кандидата в прем'єри).

Замість Медведєва Путін збирається призначити главою уряду Михайла Мішустіна, який протягом майже 10 років очолював Федеральну Податкову Службу. Він прийшов до уряду 1998 року, ще до того, як Путін став президентом. Мішустін був протеже тодішнього глави Державної податкової служби Бориса Федорова й дуже скоро став заступником глави податкового відомства й залишався на цій посаді до 2004 року. Зауважу, що саме в цей період податкове відомство вважалося одним з найкорумпованіших у країні. Надалі Мішустін був керівником Федерального агентства кадастру об'єктів нерухомості й Федерального агентства з управління особливими економічними зонами, а до приходу на держслужбу й у 2008-2010 роках, до призначення у квітні 2010 року главою ФНС, займався інвестиційним бізнесом і був президентом UFG CapitalPartners.

Михайло Володимирович – великий учений, доктор економічних наук. Три його монографії й декілька десятків статей були опубліковані в період його перебування на держслужбі. І коли тільки час знаходив! Думаю, співтовариство «Діссернет» знайде в його дисертаціях і наукових працях благодатний матеріал для дослідження.

Невідомо, хто саме порекомендував Мішустіна на посаду прем'єра – Медведєв, Кудрін чи хтось іще. Але, в усякому разі, він не виглядає своєю людиною в путінській команді. Поки Мішустін виглядає фігурою тимчасовою – можливо, до чергових парламентських виборів у вересні 2021 року, коли уряд знову має буде піти у відставку. утім, в історії СРСР і Росії було чимало випадків, коли особи, що розглядалися як тимчасові фігури у владі, потім правили дуже довго. З точки зору Путіна, важливість прем'єрської посади в першу чергу пов'язана з тим, що в разі тимчасової недієздатності або смерті президента прем'єр тимчасово займає президентську посаду. Ця обставина робить прем'єра ключовою фігурою для будь-яких змов з метою захоплення влади. Зі свого оточення Путін беззастережно вірить лише Медведєву. Ймовірно, Володимир Володимирович вважає, що Мішустін, який не має зв'язків з угрупованнями у владі, навряд чи встигне організувати проти нього змову, але поки не розглядає його як можливого наступника. Та й доларовий мільйонер Мішутін, якого до сьогоднішнього дня знали значно менше, ніж самого Путіна до призначення на посаду прем'єра  1999 року, з точки зору можливостей розкручування, виглядає не найперспективнішим кандидатом на президентську посаду, ніж той-таки Медведєв. Зокрема, він може виявитися вразливим з точки зору наявності у нього іноземної нерухомості й посвідчення на проживання. Та й призначення його прем'єром за три роки до президентських виборів виглядає дуже вже передчасним, тим паче що важко чекати поліпшення економічного стану. Не можна виключити, що реальний наступник буде обраний ближче до виборів з тих, чиї імена зараз не на слуху. Для Путіна головне, щоб новий президент першим же указом призначив його прем'єр-міністром.

Конституційні зміни затіяні для того, щоб створити у народу ілюзію швидких змін, нічого не міняючи по суті. Низка реформ принципових змін не вносить. Наприклад, іще більше обмеження прав суддів вищих судів здається перестраховкою, оскільки суди все одно за фактом підконтрольні виконавчій владі. Найважливішою реформою насправді є встановлення пріоритету російських законів над міжнародними зобов'язаннями. Якщо всі інші поправки можна прийняти без референдуму, то ця поправка вимагатиме не лише референдуму, а ще й скликання Конституційних зборів, які поки що в  законодавстві не прописані. Та й референдум приховує ризик, оскільки вимагає 50% явку виборців, яку в сьогоднішній Росії забезпечити дуже важко. Але Путін слова «референдум» не виголошував. Можливо, він хотів би провести голосування щодо якогось нового закону, що не встановлює межу явки.

Якщо зміна про пріоритет російських законів над міжнародними буде прийнята, вона матиме абсолютно руйнівні наслідки для російської зовнішньої політики. З Росією просто ніхто не укладатиме договори.