«Третій кит» оборони

У неділю Україна відзначила День Військово-морських сил ЗС України (25-річчя). За час незалежності наша держава майже втратила те, що їй дісталось у спадок від радянських часів. Причин цьому багато — від відсутності чіткої політики щодо розбудови українського війська до банальної зради національних інтересів на догоду меркантильних цілей тих чи інших чиновників. Наприклад, новий корвет, який вже мав бути спущений на воду, перетворився на могилу державних інвестицій, а сам так і не побачив моря. Після анексії Криму багато кораблів залишилось на окупованій території разом із частиною зрадників.

Зараз в умовах агресії РФ проти України перед нашою державою окреслено нелегке завдання. Перше: на думку експертів, пріоритетність серед сфер оборони стоїть за сухопутними військами і повітряною обороною, а вже потім за ВМС. Друге: незважаючи на гасла деяких романтиків щодо необхідності наситити флот потужними і великими кораблями, експерти ставлять під сумнів такий акцент. На їхню думку, українські ВМС повинні виходити із доцільного використання невеликих, мобільних кораблів та підводних човнів. Побудова або закупівля такого воєнно-морського транспорту виправдовується і третім фактором — фінансовим.

Отже, після суші і повітря, третій кит нашої оборони — ВМС — має терміново реалізувати стратегію, яку адмірал Ігор Кабаненко називає побудовою так званого москітного флоту, який являє собою сукупність швидкісних і маневрених малих бойових кораблів.

«НАМ ЦІЛКОМ ВИСТАЧИЛО Б КОМПЛЕКТУ З ДЕСЯТОК КОРВЕТІВ І МІНІМУМ 5-6 ПІДВОДНИХ ЧОВНІВ»

Дмитро ТИМЧУК, народний депутат, «Народний фронт»:

— Окрім побудови і підтримання «москітного флоту», у нас реально зараз немає сил і засобів для того, щоб розвивати щось більш потужне і масштабне. І тут питання полягає не в потужності, а в конкретних цілях флоту, у визначенні ближніх та дальніх театрів військових дій, де потенційно може такий флот застосовуватися. Питання: навіщо взагалі нам прагнути виходу на океанічний простір? Для чого нам розглядати участь наших ВМС поза акваторією Чорного моря? Свого часу виник проект українського корвету в Миколаєві, який фактично був малим фрегатом. Корвет — це корабель прибережної зони ближнього радіусу дії. Фрегат здатен виконувати завдання на відповідній відстані від своїх баз. Наше військове керівництво прийняло рішення, що Україні дійсно потрібен корабель, який би діяв поза прибережною зоною перш за все для участі в миротворчих та антитерористичних операціях. Йдеться про те, щоб Україна фіксувала свою військову присутність, коли проводять спільні антитерористичні операції. Окрім цього, навіть у контексті російської агресії не видно інших завдань для ВМС поза акваторії Чорного і Азовського морів. Ми ж не збираємось воювати із Австралією і якимись островами в Тихому океані. Саме в контексті російської агресії загострилось розуміння, хто саме у нас супротивник. Якщо раніше ми висмоктували з пальця завдання для українських Збройних сил, то на сьогодні абсолютно очевидною є мета, проти кого в першу чергу ми маємо будувати оборону. Звичайно, потужні великі кораблі роблять честь будь-яким ВМС, але в нашому нинішньому випадку і умовах треба виходити із доцільності.

Нещодавно до мене потрапило суворе звернення від певної ветеранської організації, члени якої з піною біля рота вимагають будувати крейсер «Україна», без якого начебто ми не зможемо протистояти Росії і що він нам життєво необхідний. Чесно кажучи, я навіть не відповідав на це послання. Тому що у мене виникає питання: чи розуміють ці люди, скільки цей проект коштує і які завдання цей корабель буде виконувати? Раніше наше воєнно-морське озброєння орієнтувалось на російське та радянське. Ті ж самі комплекси ракетних крейсерів здатні знищувати ціль в акваторії Чорного моря, яке є порівняно невеликим, грубо кажучи, не відходячи від пристані. В такому плані нам потрібні комплекси, які простіше встановити на березі і вони зможуть виконувати відповідні завдання в театрі акваторії Чорного моря без згаданих крейсерів. Витрачати мільярди гривень на побудову авіаносця — це, як мінімум, звучить дивно.

Отже, нам цілком вистачило б комплекту з десяток корветів і мінімум 5-6 підводних човнів. Цього достатньо для виконання нинішніх нагальних завдань. Але, на жаль, у нас стоїть питання навіть для реалізації цих планів. Ми знаємо сумну історію українського корвету. На цей проект заклали мільйони, які при різних міністрах оборони просто «роздерибанили». І на сьогодні це питання не закрито. Але ми розуміємо, що мільйони гривень, які ще необхідно виділити, для Міністерства оборони є досить великою сумою. Зараз для нас першочерговим завданням є модернізація, ремонт, відновлення та купівля нової воєнної техніки Сухопутних військ, адже так звана Антитерористична операція відбувається силами саме Сухопутних військ. Друге. Перед обличчям повномасштабної відкритої російської агресії, хоч такий варіант малоймовірний, нам терміново треба щось робити із повітряними силами. Йдеться як про модернізацію і закупку літаків бойової авіації, так і ЗРК тощо. А це, знову ж таки, задоволення не з дешевих. У цих умовах робити повноцінну ставку на розвиток ВМС (при тому, що техніка ВМС є найбільш коштовною) для нас дуже складно. Поки що ми витрачаємо порівняно невеликі кошти на оновлення парку воєнної техніки, при тому, що ми останні крихти відриваємо із бюджету, від «соціалки» і віддаємо армії. Тому, вважаю, щодо ВМС треба підтримати ідею адмірала Ігоря Кабаненка про створення «москітного флоту» і розвивати прибережну оборону. На жаль, на більше ми сьогодні не готові. Але світовий досвід говорить, що якщо ми навіть по цих напрямках спрацюємо грамотно, то зможемо виконати поставлені завдання, принаймні щодо гарантування безпеки від удару з моря.

«УКРАЇНСЬКИЙ ФЛОТ МАЄ БУТИ ЗБАЛАНСОВАНИЙ ПІД КОНКРЕТНІ ЗАВДАННЯ»

Андрій КЛИМЕНКО, головний редактор проекту BlackSeaNews:

— Після того як частина особового, корабельного складу, авіації та іншої техніки вийшла з Криму, не було розмов про стратегію подальшого розвитку флоту. В 2014 році ситуація розвивалася так, що могло трапитись все, що завгодно. Ми чекали удару навіть з Придністров’я. Не відкидали також десант, як і зараз. Тоді українські ВМС, які розташовувалися в Одесі, зіграли велику стабілізуючу роль, незважаючи на те, що цей регіон посилено розкачувався проросійськими силами.

Безумовно, ми втратили більшу частину боєздатних кораблів. Нинішній потенціал українських ВМС не достатній для того, щоб можна було виконувати весь традиційний спектр завдань, які стоять в умовах війни з агресором. Виправданим кроком було те, що з самого початку обрали завдання розвитку берегової складової, морської піхоти. Зокрема, кількість морських піхотинців за останній час зросла в кілька разів. Наша морська піхота виконує, зокрема, завдання на сході України і робить це гідно. Звичайно, корабельний склад не збільшується за тиждень, місяць чи півроку. Вважаю, дуже вірним є те, що ВМС України очолює віце-адмірал Воронченко. Це людина, яка добре знає, що таке береговий компонент і як він має взаємодіяти із морським компонентом. Але, безумовно, наприклад висадку десанту не можна відбити лише береговою складовою.

Ми бачимо, як за останні роки Чорне море перетворюється на російське озеро. Більш того, нові російські кораблі і підводні човни отримали вже хрещення кров’ю. Це важливий психологічний момент — якщо ти стріляв по людях в Сирії, то для тебе вже немає проблеми стріляти по території України. В зоні ризику залишається український чорноморський шельф           — від одеського родовища до західного узбережжя Криму. Ті ж самі вишки на одеському родовищі охороняються чорноморським флотом РФ. Ці вишки використовують, зокрема, як об’єкти радіорозвідки — повітряної, морської і підводної.

Тому українські ВМС потребують укріплення, і в цьому питанні я б довірився професіоналам, які наполягають на розбудові «москітного флоту». Тут необхідно співвідносити наші фінансові можливості і реальну можливість отримати в найближчий час необхідні воєнно-морські потужності. Частину кораблів треба отримати від західних партнерів, а частину будувати самим або сумісно з ними. В будь-якому випадку український флот має бути збалансований під конкретні завдання. Зокрема, нам потрібні тральщики, яких у нас майже немає, потрібні корвети, кораблі найближчої морської зони тощо. Звичайно, це було б великим національним піднесенням, якби, окрім фрегату Гетьман Сагайдачний, у нас з’явилося ще кілька подібних кораблів, але знову ж таки треба все вимірювати доцільністю сьогодення.

Можу сказати лише те, що моряк не може без моря і корабля. Моряк — це перш за все професія, а отже, знання і досвід. Якщо ми будемо будувати кораблі роками, заморожувати проекти або ставити на масштабні проекти, які не можна реалізувати найближчим часом, то згодом ми почнемо втрачати професіоналів. А це надважливий актив.