Три шляхи...

Хоч конкретна дата парламентських перевиборів ще не визначена (Томенко назвав числа — 19 або 26 жовтня), наразі набирає обертів активне перегрупування політичних сил. Події на Майдані і наслідки російської агресії кардинальним чином вплинули на електоральні симпатії громадян. Дочасні президентські вибори це підтвердили.

Зараз черга Верховної Ради. Її нинішній склад не хоче змін. Провалені абсолютно всі законопроекти, що покликані внести зміни до виборчого законодавства. Не дивлячись на вимогу суспільства, політики бояться прозорості і якості в парламенті, тому роблять сьогодні все, щоб обиратися в нову Раду за старими правилами Януковича. Так легше купити, сфальсифікувати, оббрехати...

Найслабшими в боротьбі за місце у ВР є регіонали і комуністи. Після наслідків їх спільного правління, підтримка цих двох політичних сил стрімко наближається до нуля. І це справедливо. Жаль тільки, що прибічники ПР і КПУ зрозуміли їх «користь» лише після того, як почали гинути сотні українців. Хто займе нішу лівих сил, якими насправді ніколи не були ні ПР, ні КПУ, і хто представлятиме Донбас, питання поки відкрите.

Протилежній — «правий» табір має сьогодні набагато ширшу підтримку в українському суспільству. Відповідно партій тут теж більше. Але в цьому матеріалі ми не ставимо за мету аналізувати стартові позиції всіх політичних сил. Тим більше, не виключно, що Рада може зібратися на позачергове засідання і, все-таки, внести зміни до виборчого законодавства, а це матиме значення.

Зупинимося на окремих політичних гравцях, які займають найвищі посади  в державі. Для початку відзначимо два точні ходи від прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Перший — нещодавно він побував у шпиталі, де лікуються бійці. Вся країна бачила як поранені в зоні АТО розповідають Яценюку про жалюгідні зарплати, брак оснащення, боягузтво командирів, підлість чиновників... У відповідь прем’єр пообіцяв покарати генералів, через яких йому довелося червоніти перед вояками, адже за його словами, на потреби армії Кабмін виділяє величезні гроші.

Другий — напередодні обрання нового предстоятеля УПЦ МП, Арсеній Яценюк зробив влучну заяву, якою випередив навіть Президента. «На вас, єпископів, які зібралися в Києві з цілої України, покладається особлива місія — обрання нового Митрополита Київського, який продовжуватиме справу тих Київських митрополитів, які мріяли бачити нашу країну незалежною і квітучою, а її Православну Церкву — єдиною і гідно представленою у Вселенському Православ’ї», — зокрема зазначив Яценюк.

За нашою інформацією, досить активна позиція нинішнього прем’єра викликає незадоволення в Адміністрації Президента, там відчувають серйозну конкуренцію. Але на нашу думку, вона — здорова конкуренція — лише на користь країні.

«Безумовно, існує конкуренція та протиріччя між Кабміном і Адміністрацією Президента, про що свідчить спроба відставки Яценюка та попереднє неголосування за його закони, — розповідає «Дню» директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала. — І ці протиріччя можуть посилитись або на виборах, якщо команди йтимуть на них окремо, або вже після виборів. Така традиція нашої української політики, в якій чомусь вирішили, що Президент має втручатися в діяльність виконавчої влади. Але він не має втручатися, бо ж інститут президентства не є якоюсь гілкою влади і поки це не буде усвідомлено, люди з АП так чи інакше будуть по інерції так діяти. Тому нам треба як мінімум прийняти нові закони про Кабінет міністрів і про Президента».

З усього видно, що Арсеній Петрович в кріслі прем’єра відчуває себе, як-то кажуть, у своїй тарілці (наразі мова не йде про результат роботи). Аналогічне можна сказати і про спікера Верховної Ради Олександра Турчинова.. Не будемо деталізувати, підкреслимо лише, що саме Турчинов ініціював процес, який давно назрів, — заборона Компартії України.

«Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов стали незалежними політиками, але не стільки з точки зору політичних симпатій чи належності до політичних сил, — коментує «Дню» директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко. — Всі їх дії показують, що вони реально діють, відповідно до формального статусу лідерів Української держави. Я вважаю, що це абсолютно правильно, коли людина, яка займає високу посаду — спікера або прем’єра — керується інтересами не політичної сили, а держави».

Дійсно, не слід забувати і про попередню інтригу щодо відставки Яценюка. Досі до кінця не зрозумілими є причини кульбіту прем’єра: що зрештою відбулося і що спонукало повернутися? Хоча відповідь, скоріше, слід шукати саме у майбутніх парламентських виборах. Якими можуть бути варіанти участі Арсенія Яценюка, не виключено, що разом з Олександра Турчинова, в цих перегонах?

Шлях перший — залишаться в «Батьківщині». Нагадаємо, Яценюк не вийшов, а лише призупинив членство в партії у зв’язку з перебуванням на посаді в органах державної влади. «З моєї точки зору, Яценюку не варто йти з «Батьківщини» в якусь іншу політичну силу, якщо він хоче мати політичне майбутнє, — каже Віталій Бала. — Спочатку «Фронт змін», потім «Батьківщина», далі інша якась політична сила — це з точки зору політичної перспективи не дуже добра історія. Або тоді варто спробувати реанімувати свій «Фронт змін». щодо Турчинова, то він неодноразово заявляв, що не хоче бути в політиці. Тому його подальша участь залежить від того, наскільки його зможуть вмовити йти в політичні сили».

Але в цій конструкції не все так просто. Які місця в списку посядуть Яценюк, Турчинов і Тимошенко? Хто за ким, враховуючи їх нинішній статус, зокрема,  розчарування в Тимошенко? «Щодо «Батьківщини», то в найближчому майбутньому її обличчям так і залишиться Юлія Тимошенко», — каже Биченко. Таку ж думку висловив Віталій Бала. В такому випадку, навряд чи цій партії слід розраховувати на оновленні.  

Шлях другий — переходять в команду Президента. «Для Турчинова, Яценюка і для виборців краще, щоб вони шли як члени президентської команди, — підкреслює Андрій Биченко. — Незважаючи на те, що вони представляють різні гілки влади, на даний момент владна команда сприймається як більш-менш єдина. Більше того, вона сприймається громадянами як президентська команда. І у випадку саме такої їх участі у виборах, вони отримають максимальний результат і це найбільше відповідає баченню виборців. Зрештою, якщо це буде не тільки балотування, а спільна командна діяльність, то це буде найбільш корисним для всієї України».

«Загалом, на рейтингах політичних сил позначиться не лише участь чи неучасть Турчинова та Яценюка в тих чи інших політичних проектах, а й ті дії з боку президентської команди і «Батьківщини», якими буде супроводжуватись цей процес, — продовжує Андрій Биченко. Минулий конфлікт у владі в 2005 році призвів до того, що підтримка впала у всіх, і загалом постраждала від цього вся держава. Основний позитив участі Яценюка і Турчинова у президентській команді в тому, що справдяться очікування громадян на те, що владна команда єдина у важких політичних, економічних та військових умовах. Тому, демонстрація єдності владної команди буде позитивно впливати на рівні її підтримки серед громадян».

Шлях третій — йдуть самостійним шляхом. «В ЗМІ вже пройшла інформація про те, що Турчинов та Яценюк розійшлись із Юлією Тимошенко і представлятимуть іншу політичну силу — умовно кажучи «Фронт змін» Яценюка, — вважає доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій НІСІ Максим Розумний. — Мені здається, що ця інформація має під собою певні підстави, тому що «Батьківщина» в особі свого речника Сергія Соболєва і інших представників перейшла в опозицію до Петра Порошенка, як свого часу Тимошенко перейшла в опозицію до Ющенка. Тобто, історія повторюється і в цій можливій новій політичній партії Яценюк та Турчинов гратимуть на іншому боці».

«Не знаю, в чому це може конкретно втілитись — чи це спільний блок на майбутніх виборах, чи власна виборча платформа, яка буде менш опозиційною до президента, аніж «Батьківщина», — додає Максим Розумний . В будь-якому разі, стратегічна лінія лежить на те, щоб створити консолідований владний центр разом із Порошенком, Турчиновим, Яценюком і іншими групами впливу.

«Варіант, що Турчинов та Яценюк створять свій електоральний проект, теоретично можливий, але він не має особливого сенсу, незважаючи на певні його шанси пройти до парламенту, — наголошує Андрій Биченко. — У Яценюка з «Фронтом змін» достатньо складна ситуація — можливо, його можна реанімувати, але до виборів зробити повноцінну політичну силу буде важко. Я думаю, що в сприйнятті виборців буде певний негатив, якщо ці політики підуть на вибори самі, адже їх вважають серйозною частиною команди нової влади. Тому зараз надзвичайно низька імовірність того, що Турчинов та Яценюк підуть в окремому політичному проекті».

*  *  *

Поки політики вибудовують свої складні політичні конструкції, для суспільства важливо наступне — прозорі правила. Саме за це боровся Євромайдан, саме цього хоче українське суспільство. Які б варіанти свого політичного майбутнього не обирали політики, головне, щоб змагання відбувалися в позитивному тренді, а не в злоякісних формах.