Це солодке вільне слово

Початок дискусiї — в №№ 3 — 5

У часи комуністичної диктатури ЗМІ контролювалися владою через систему цензури. Суть цілей і завдань нагляду зводилася до того, що ЗМІ виконували функцію маніпулювання суспільною самосвідомістю і формували в суспільстві відповідні ідеологічні цінності. Рух інформації до суспільства відбувався зверху вниз. При цьому побічним продуктом журналістської діяльності була аналітична інформація, що висвітлювала процеси, які відбувалися в суспільстві, в структурах влади і суть відносин між ними. Таку інформацію влада давала суспільству винятково у своїх інтересах. З її допомогою вона підносила на п’єдестал суспільних кумирів, скидала їх вниз і провокувала бажані настрої в суспільстві.

Цензура як структурована система, являла собою діючий і ефективний механізм, заснований на трьох «китах». По-перше, на системі таємності як невід’ємної складової системи державної безпеки (а по суті, безпеки основ державної ідеології). По-друге, на адміністративно-командній системі керування економікою, у якій ЗМІ були галуззю економіки. І, по-третє, на законодавчій базі, яка складалася з не публікованих нормативних актів і документів вищих органів державної влади, які формували механізм правової й інформаційної цензури, регулюючи функції і повноваження відділів, служб, чиновників в усіх без винятку структурах влади, що здійснювали цензуру.

Зміни, що відбулися у державах на пострадянському просторі привели до того, що цензура декларативно була поставлена поза законом. Указ, що проголошував неопубліковані нормативні документи не діючими на території Союзу, який ще існував, привів до руйнування працюючого механізму. Почався період вільного формування ринкової інформаційної інфраструктури. ЗМІ вийшли з- під відомчого міністерського контролю і вступили в конкурентну боротьбу за покупця. Але боротися їм прийшлося не тільки між собою. Напрямок руху інформації змінився. Те, що рухалося вгору, проходило всі раніше існуючі етапи обробки, аналізу і систематизації через силові структури і відповідні відділи виконавчої влади. А те, що продавалося на ринку, оперативно поступало в суспільне середовище. Ринковий механізм спрацював ефективно, і система влади опинилася в ситуації, коли оперативність ЗМІ стала випереджати оперативність відповідних державних служб, а якість комерційної інформації інтерпретувалася суспільством до того, як її суб’єктивно інтерпретували аналітичні відділи зацікавлених відомств. Що нового і значного може розповісти керівник силового відомства першій особі держави, якщо він не перший розповідає? Як приховати потрібну інформацію на чорний день, про кого вона може бути і чи може існувати взагалі в якості компромату, якщо не обмежити доступ до неї вільних від адміністративного ресурсу ЗМІ? Ні, не може. Тому вся схована і відкладена на потрібний момент інформація стала концентруватися тільки усередині силових відомств. Для перших керівників держави вони стали власниками тієї інформації, якої ні в кого більше не було. При цьому контролювати її реальність було нікому, а відомства самі її інтерпретували і підносили в зручній для вживання формі. Не дивно, що Президент перенасичений інформацією про «чорні» справи депутатів і бореться проти їхньої недоторканності. Суспільство не розуміє суті цієї боротьби, тому що нічого про це не знає. Адже ЗМІ не мають у своєму розпорядженні ніяких матеріалів про депутатів — порушників закону. Простіше говорячи, силові відомства, конкуруючи зі ЗМІ і програючи конкуренцію в оперативності й об’єктивності, природно ставали зацікавлені в усуненні конкурента. Тому боротьба, що розгорнулася на інформаційному просторі, це, по суті, боротьба за збереження сфер владного впливу й обсягів бюджетного фінансування, який дозволяє за рахунок платників податків утримувати всю систему державної цензури, підпорядковану силовим відомствам. При цьому левова частка ресурсів цієї системи витрачається на тотальне стеження і збір інформації про кожного з нас, від рядового лоточника до Президента. У такій ситуації не дивно, що саме в надрах силових структур народився «касетний скандал», одним із діючих осіб якого і маріонеткою у великій грі, став охоронець Президента — Мельниченко.

ВІД ТВОРЕННЯ ДО ІМІТАЦІЇ

Руйнування правової бази цензурної вертикалі ніяк не вплинуло на основні функції силових відомств, що продовжували працювати в нових умовах із старими повноваженнями стосовно громадян. Усі чиновники, що продовжили роботу під гаслами будівництва демократії, виконували і виконують ті ж самі функції, що і раніш. Але результатом їхньої роботи стали не підписи, що дозволяють, а нова система кадрового номенклатурного відбору, а також заходи і методики, що створюють нові форми маніпулювання суспільством. Що ми одержали в результаті цього, варто розібратися. Чи то ми приступили до будівництва нового, використовуючи стару технологію керування, що в принципі не може привести до позитивних результатів? Чи ми від творення перейшли до імітації цього процесу, намагаючись зберегти і загримувати віджилу систему? Швидше за все, що друге. Тому що демократія, заснована на недоторканності прав і свобод особи, де нормою є договірні відносини в усьому, а не тільки в кадрових питаннях при найманні на державну службу або в порядку виконання процедур, що відповідають посадовим інструкціям. Така система існує завдяки тому, що матеріально — фінансові і правові відносини між громадянами і будь-якими структурами влади регулюються винятково в законодавчому порядку. Диктатура ж керує розпоряджаючись, за принципом безпосереднього підпорядкування однієї людини другій через накази і розпорядження. Як письмові, так і усні. Для функціонування такої розпорядницької системи за роки незалежності чиновниками від ідеології була напрацьована і відтворена тіньова нормативна внутрішньовідомча база, закрита від суспільного середовища і яка маскує механізм командування людьми.

У відсутності державної політичної ідеології, а точніше, в її декларативності, завданням цензури стає формування позитивного відношення до влади взагалі і її представникiв зокрема. Цим система захищає себе від вивчення, аналізу і трансформації з боку й в інтересах суспільства. Базисом нового механізму цензури є абсолютно безмежне право держави на втручання в права володіння власністю. Тому що тільки в такий спосіб вона може зберегти командно-розпорядницькі повноваження над трудовим ресурсом і творчим потенціалом людини. Здійснюється таке втручання за допомогою податкової системи, що основана на принципі оподатковування не отриманого прибутку. Декларована урядом ефективна, «нова» ідеологія податкової політики, яка будується на технології поширення поля оподаткування, розширює не поле, а робить сферу прав людини об’єктом владного впливу, надаючи державі необмежені можливості стягувати податки незалежно від результатів праці і рівня добробуту людини. Ця технологія утворює матеріальний базис нового механізму маніпулювання суспільством, що дозволяє структурам влади в будь- який момент вводити додатковий податок на будь-який етап одержання додаткового продукту і цим економічно знищувати матеріально-фінансову базу розвитку будь- якого бізнесу, будь-якого суспільного руху. При цьому тотальний контроль за кожною копійкою в кишені будь- якого громадянина відпрацьовує завдання збору інформації, плавно вписуючись у структуру цензури. ЗМІ першими потрапляють у фінансову пастку, тому що вони концентрують у собі проблеми розвитку всіх трьох секторів, і їхня діяльність вимагає винятково законодавчої деталізації і конкретизації усіх своїх відносин із державою і суспільством. Але в Україні деталізацію і конкретизацію законодавства здійснює виконавча влада, ігноруючи демократичний, політичний базис і здійснюючи її у власних інтересах.

«Касетний скандал» не тільки в усій красі показав існуючу структуровану систему цензури, але і позначив її як невід’ємну частину механізму керування державою. Функцією цього механізму, як і раніше, є збір і аналіз інформації про громадян і процеси в суспільному середовищі, а метою те ж, що і колись — монополія владного впливу на суспільну свідомість.

Таким чином, збереження старих принципів керівництва державою привело до трансформації цілей і завдань реформ. Функціонально повноважна реформа структур влади була замінена реформою адміністративної, що по суті є зовсім різними процесами. І саме тому зміни майже не торкнулися системи таємності , що існувала раніше. Вона збереглася разом із так званими допусками і категоріями лояльності. Навіть самі прогресивні проекти законів про свободу інформації не можуть до кінця конкретизувати, що ж є для держави достатнім критерієм для дотримання таємності в поширенні й обміні інформацією. Формулювання настільки розпливчасті і неконкретні, що будь-який аналітик легко доведе, що місце покупки нижньої білизни для бійців спецназу — це державна таємниця, розголошення якої загрожує національнiй безпецi. При відсутності сформованої і затребуваної суспільством національної ідеї свободи і недоторканності прав особистості, критерії державної безпеки залишаються абстрактно невизначеними. А сформувати, запропонувати і принести в масову свідомість цю ідеологію можуть тільки ЗМІ. Але хто в цьому зацікавлений? Час дасть відповідь на це запитання, а поки імітація реформ спостерігається в усьому. І в політиці, і в економіці, де командно-адміністративними способами будують декоративний ринок, формуючи механізм фінансового стеження і створюючи моделі, за якими кожного громадянина можна буде притягти до карної відповідальності за порушення правил ведення бізнесу.

ПРОБЛЕМИ НЕРОЗУМІННЯ

Владна еліта завжди відчувала потребу в об’єктивній інформації і відчуває її зараз. Але вона не усвідомлює, що самостійно забезпечити себе цим не може. Старі технології керування засновані на тому, що дати таку інформацію можуть тільки аналітичні служби силових структур. Насправді ж вони давно вже не в змозі цього зробити. Тому що це суперечить їхнім природним інтересам. Вони не мають мотиву для визначення і звуження кордонiв своїх функцій і повноважень стосовно суспільства. А політична еліта не вважає першочерговим завданням створення концепції відносин силових відомств із державою і суспільством. Перебуваючи усередині системи, у період перелому світоглядних цінностей суспільства, силові структури, природно, зацікавлені в збереженні сили і якості свого впливу на владу, як на джерело свого існування, і на суспільство, тому що не уявляють себе поза власною наглядовою, каральною ідеологією.

Професіонали ЗМІ не з’явилися в сьогоденні зі стерильної пробірки. Вони коренями звідтіля, із СРСР. Тому у перші роки перебудови, даючи суспільству величезний обсяг закритої раніше інформації про систему, багато хто з них в подобі борців за справедливість зійшли на владний п’єдестал. В результаті викривальна технологія критики всього і вся стала ледве не єдиним інструментом так званої політичної боротьби за інтереси народу. Насправді ж у відсутності конструктивної складової ця боротьба виродилася в кар’єристську конкуренцію, де призом стає державна посада або депутатський мандат. У цій ситуації і владою, і суспільством вимоги «свободи слова» сприймаються як боротьба окремих журналістів або фінансових груп, що володіють ЗМІ, за владу над владою або за владу для себе особисто. Тому суспільство мляво реагує на проблеми ЗМІ, не розуміючи суті самого поняття «свобода слова». І «пересічні громадяни», і представники керівництва країни говорять — «у вас є ця свобода, ну і що ви можете сказати?». А у відповідь одержують... що? Дуже часто, взагалі нічого, крім критики заради критики! Хоча, по суті того, що відбувається, йде боротьба між старою системою тоталітарного керівництва і новими інститутами цивільного суспільства, що несумісні з нею. Це боротьба за зміну якості і суті функцій і повноважень влади стосовно громадянина. Просто ЗМІ не вистачає професіоналізму й усвідомленого підходу до визначення власних цілей і завдань у цій боротьбі.

ПЕРСПЕКТИВА

Найближчі роки будуть надзвичайно важкими для суспільства і для держави. Тому що зроблено все, щоб, не змінюючи антинародної суті функцій і повноважень влади, реалізувати існуючі перед суспільством завдання. Це не вдалося. Матеріально- фінансовий і тимчасовий ресурс маніпулювання демократичними гаслами вичерпаний. І стає очевидним, що як не гримуй вісімдесятилітню акторку, але для Джульєтти вона старувата. Тому подальший розвиток подій можливий за двома сценаріями. Або шляхом радикальних демократичних перетворень, що можливі у випадку розробки і прийняття концепції відносин силових структур із державою і суспільством. Або шляхом силового реваншу.

На мій погляд, силові структури вживуть заходів для ослаблення потенціалу впливу ЗМІ і на суспільство, і на владу. Для цього будуть використовуватися всі засоби. Від розділяй і пануй, батога і пряника, до прямих інформаційних провокацій і дезінформацій, що поставлять під сумнів об’єктивність і оперативність будь-яких ЗМІ. Основними замовниками таких інформаційних провокацій і протиправних дій будуть ті силові структури й органи виконавчої влади, що не готові до зміни якості і звуженню своїх наглядових, контрольних і каральних функцій і повноважень. Виконавців подібних дій знайти буде неможливо, тому що все буде відбуватися за технологіями не вимовлених наказів. Коли виконавці і їх керівники розуміють один одного, не вимовляючи слова, а усвідомлюючи суть дій, які треба зробити, щоб обмежити доступ суспільства до всебічної об’єктивної інформації. Економічні заходи впливу також будуть застосовані в повному обсязі.

Якщо досягти бажаних результатів цим не вдасться, силові відомства почнуть боротьбу за владу і використають усі спроби для того, щоб на наступних виборах їхні представники ввійшли як у державний, так і в регіональний корпус керування. У Росії цей процес вже почався.

У цій ситуації справа Георгія Гонгадзе стає каталізатором політичних процесів, який відкриє рівень впливу силових структур на політику держави, покаже суть того, у чому полягають перспективні цілі і завдання силових структур, які будуть їхні методи і технології в досягненні поставлених завдань.

Як показала практика, ті ЗМІ, що займаються всебічним аналізом процесів в державі і суспільстві, виявляються не просто більш об’єктивними і професійними в подачі інформації. А і більш затребуваними і тією, і іншою стороною. Це відбувається тому, що, відмовляючись від декларування власної позиції й подаючи для обговорення різні точки зору на існуючi проблеми, вони привносять конструктивну творчу складову в будь-яку інформацію, що поширюють. Це розвиває їх. Цінності етики, творчої самореалізації, вільнодумства стають для них необхідним інструментом, що, благотворно впливаючи на ЗМІ, формує ці цінності й у масовій свідомості. Що для побудови демократичної держави є найбільш необхідним і своєчасним.

Сьогодні від рівня усвідомлення власної місії ЗМІ буде залежати ефективність боротьби за свободу слова і те, хто і як зможе скористатися її результатами. Задовольняючи потреби суспільства, що полягають не в словесному смітті, що вільно поширюється разом із макулатурою, а у всебічному комплексному аналізі функцій і повноважень силових структур і органів виконавчої влади держави стосовно громадян, ЗМІ зможуть не тільки захистити правову і матеріально-фінансову базу свого існування і розвитку. Вони зможуть зробити демократичні перетворення незворотними.