«Туман яром»...

Під галас довкола мовного законопроекту Верховна Рада в останні дні своєї роботи ухвалила такі рішення, кожне з яких в інший, спокійний, час стало б окремою сенсацією.

Із мовним законопроектом усе зрозуміло. По суті, його не ухвалено. Адже голосування, що відбулося, відповідно до закону, могло стосуватися лише питання про внесення законопроекту до порядку денного. Тобто депутати внесли питання в порядок денний, а не проголосували за текст самого законопроекту, і розійшлися. Бо дуже поспішали. Адже кулуари парламенту повняться подробицями, як саме регіонали проштовхували це рішення, принижуючи і «розводячи» своїх власних депутатів. І це не зважаючи на те, що півтора десятка депутатів подали заяви про відкликання своїх голосів. Усе вищезазначене дає змогу Володимирові Литвину не підписувати цього «закону».

Але, схоже, мова — це не лише плювок в обличчя більшості цієї країни, у якій і нині, через 20 років після проголошення незалежності, за даними Книжкової палати України, лише 10% журналів і тільки 30,1% річного тиражу газет виходять українською. За оцінкою Української асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, книжки українською мовою займають у державі лише 13% ринку. І це при тому, що 67,5% населення країни вважає українську рідною.

Мовний законопроект — не лише виборча технологія ціною закріплення дискримінації українців, а ще й ширма для інших, меркантильніших, рішень.

Поки всі спостерігали за сутичками між активістами й «Беркутом», депутати проголосували закон, що дозволяє проводити низку державних закупівель без тендерів.

Нагадаю, нещодавно Міністерство освіти закупило шкільні підручники за ціною до 647 гривень кожен.

Школи закуповують газ за ціною до 848 доларів за тисячу кубометрів (удесятеро більше за ціну на газ у США і у два рази — за ціну, закладену в бюджеті України), харчі за ціною в 1,5 — 2,5 рази вище за ринкові. Усе це — невеличка часточка корупції, і лише тієї, що в освіті.

Про справжні обсяги корупції на держзакупівлях свідчить їхній річний розмір — 170 млрд грн 2012 року.

Ухвалення в липні 2010 року закону про держзакупівлі оголило правду про корупцію. Її легко було знайти у «Віснику держзакупівель», хоча ще у червні 2011-го влада загнала тисячі тендерів у безконкурентну «закупку в одного учасника».

А тепер народ не матиме навіть цієї розкоші — дізнатися, скільки й де в них украдено. Перший віце-прем’єр-міністр Валерій Хорошковський якось заявив, що попередній закон про держзакупівлі не викорінює корупцію, а навпаки, є дуже гарним прикладом покривання корупції, «тому що саме тендерні комітети, створені відповідно до цього закону, і є прикриттям корупції». Хоча насправді проблема полягала не так у структурі тендерних комітетів, як у їхньому персональному складі, насиченому владою. А також у запиті на корупцію, який уряд безпосередньо формує.

А ще в часи мовної битви депутати дозволили Кабміну збільшити дефіцит держбюджету і брати кредити. Насамперед ідеться про позику в Китаю на суму три мільярди доларів. За цей кредит Україна платитиме Китаю чи то зерном по 2,5 млн тонн на рік, чи то, як подейкують злі язики, українською землею.

А ще депутати виділили майже мільярд гривень на встановлення веб-камер на виборчих дільницях. Найцікавіше, що, за ухваленим законом, камери не працюватимуть під час ключового моменту виборчої кампанії — підрахунку голосів. Без висвітлення підрахунку голосів ці камери — дуже дорога ширма для легітимації можливих фальсифікацій. А ще від них буде й зиск для тих, хто їх купуватиме (як заведено, без тендерів), тягнутиме Інтернет у села й дістане протягнуті лінії «у спадок».

А поки що населення з’ясовує, чиї права (російсько- чи україномовних) краще захищені. Тож газу з кількох газових балончиків цілком вистачило для того, щоб приховати справжню «красу гри» влади.

Десяту сесію Верховної Ради шостого скликання завершено. Наступна сесія парламенту розпочнеться 4 вересня 2012 року. Через «протягування» керівною партією мовного законопроекту в країні заговорили про початок політичної кризи. Спікер Володимир Литвин із заявою про відставку фактично залишився у підвішеному стані. Його перший заступник Адам Мартинюк, замість голови ВР, закрив сесію і побажав народним депутатам «доброго політичного сезону». Наскільки «добрим» був попередній політичний сезон? Чи можна вважати його завершеним через останні події й майбутні парламентські вибори? Що (хто) може вилікувати український парламентаризм?

КОМЕНТАРI

«БУЛИ І ПРИНЦИПОВО ПОЗИТИВНІ ЗАКОНИ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА»

Михайло ПОГРЕБIНСЬКИЙ, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології:

— Закони були різні: і хороші, і погані. Але я хотів би звернути увагу на ті, що були принциповими для суспільства. Найбільш важливим було ухвалення проекту Кримінально-процесуального кодексу. Більшість підприємців, з якими я спілкувався, вважають цей закон революційним. Адже стає проблемним використання повноважень правоохоронних органів для тиску на підприємців. Наскільки мені відомо, керівники правоохоронних органів чинили серйозний спротив цьому закону. Також на позитив працюють зміни податкового законодавства. Однак існують і негативні моменти. Наприклад, Закон «Про державні закупівлі», до якого неодноразово поверталися, вносили зміни і котрий є продовженням тактики тендерної мафії. Загалом найгіршим є демонстрація того, що більшість та меншість не можуть знаходити компроміс. Апогеєм цього конфлікту стала нездатність дійти консенсусу та внести зміни до закону про мови.

«ЛЕГІТИМНІСТЬ — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ЛЕГАЛЬНІСТЬ, А Й СПРИЙНЯТТЯ СУСПІЛЬСТВОМ»

Володимир ФЕСЕНКО, керівник Центру політичного аналізу «Пента»:

— Одна з проблем, що проявилась у цьому парламенті дуже гостро, — недотримання регламенту та конституційних норм: голосування чужими картками, маніпулювання нормами регламенту. Якщо ж не враховувати останніх днів, парламент працював достатньо спокійно. Кожного місяця ухвалювали достатню кількість законопроектів. За підсумками сесії, основним законотворцем виступав Кабінет Міністрів: більшість ухвалених законопроектів належала саме йому. Однак передвиборчий характер роботи парламентської сесії наклав певний відбиток на зміст і формат діяльності Верховної Ради. Партія влади проштовхувала низку ініціатив щодо питань, котрі можна використати на виборах. У першу чергу, це ухвалення соціальних ініціатив Президента — одного з найбільш ефективних інструментів реклами. З одного боку, вони працюють на суспільство, а з іншого — є частиною передвиборчих технологій. Така ж ситуація і з законопроектом про обмеження депутатської недоторканності. Я думаю, що його «не встигнуть» проголосувати до виборів, тож це — тема для майбутньої Верховної Ради. Що ж до мовного питання — закон прийнято нелегітимним шляхом. Адже легітимність — це не тільки легальність, а й сприйняття суспільством. Практика свідчить, що усі сумнівні, з точки зору законності, ініціативи погано закінчували. Використання мовного питання стало вибухонебезпечним та обернулося парламентською і суспільно-політичною кризою. Зокрема виникла процедурна криза, пов’язана з відставкою Литвина. Як із неї виходитимуть — побачимо найближчим часом.

Вплинула близькість виборів і на опозицію. Упродовж цього робочого року вона проголосувала разом із більшістю лише одного разу — при ухваленні законопроекту «Про обмеження місць куріння». Усі інші питання викликали спротив. Політичне позиціонування не дозволяло опозиції голосувати навіть за ті проекти, які б попрацювали якщо не зараз, то потім на українську демократію, розвиток права тощо. Перед виборами підтримку законопроектів, котрі висуваються парламентською більшістю, не зрозуміють — звинуватять у зраді.

Попри критику попередників на цій сесії було ухвалено проект закону, розробленого ще урядом Тимошенко. Це свідчить про те, що насправді є питання, які важливі для держави в цілому, не залежно від того, хто зараз при владі. Майбутньому складу парламенту слід про це пам’ятати.

«ЦЬОГО СЕЗОНУ ПАРЛАМЕНТАРІ РОЗРОБИЛИ НОВУ ТАКТИКУ»

Iгор ЖДАНОВ, президент аналітичного центру «Відкрита політика»:

— Діяльність парламенту неоднозначна. Прийнятий КПК справді кращий за попередній, але є й певні претензії. Наприклад, за новим кодексом, заяви Руслана Щербаня про те, що він щось від когось почув, можуть слугувати підставою для проведення слідчих дій.

У цьому сезоні парламентарі розробили нову тактику. Спочатку у першому читанні прийняли Закон «Про засади мовної державної політики», а увечері того ж дня ухвалили Закон «Про виконання судових рішень», в останній частині якого вказано, що пільги чорнобильцям можуть надаватися чи не надаватися залежно від того, чи має Кабмін гроші. Хоча раніше вони були гарантовані законом. Така ж ситуація була і з прийняттям мовного закону у другому читанні. Після його ухвалення депутати внесли зміни до закону про тендерні закупівлі. Потім проголосували за виділення коштів для Генеральної прокуратури.

Іще одна проблема — пошук компромісу. До закону про місцеві вибори було подано 600 поправок від депутатів із опозиції, до податкового кодексу — 6 тис. як з боку опозиції, так і з боку більшості, але жодну поправку не проголосовано, то про який компроміс йдеться?

На цей момент ми зіткнулися з глобальною парламентською кризою. Рівень довіри до інституту влади надзвичайно низький. Останніми своїми діями Верховна Рада — фундамент демократичного устрою — себе делегітимізувала. Разом з тим розмови про розпуск парламенту недоречні. Якщо оголосити позачергові парламентські вибори, вони відбудуться пізніше, ніж чергові, — то це ж просто політтехнологія. Можливо, глава держави хоче продовжити каденцію цього парламенту. Опозиція, в свою чергу, буде розкручувати тезу, висловлену Яценюком, про одночасні президентські вибори.

Загалом зараз можна говорити про певний антракт, а не підсумки. Політичний сезон ще не закінчився — навпаки, в серпні він отримає нове дихання, оскільки офіційно розпочнеться виборча кампанія. Зараз починається період перегрупування сил, підбиття підсумків та розробки планів і стратегій.

«АБО МИ ОБИРАЄМО ВІДПОВІДАЛЬНИХ ДЕПУТАТІВ, АБО КРАЇНА ПРИПИНИТЬ СВОЄ ІСНУВАННЯ»

Гліб ГОЛОВЧЕНКО, генеральний продюсер ТК ТАК-TV, кандидат педагогічних наук:

— Треба зрозуміти, що закінчується каденція парламенту, який був сформований після розпуску попереднього скликання. Уперше в історії українського парламентаризму парламент був розпущений Президентом. Можливо, це мало вплинути на якість діяльності парламентаріїв. Політичні кризи триватимуть, допоки ми не сформуємо покоління відповідальних політичних лідерів. Не водіїв, не помічників, а людей, які усвідомлюють відповідальність за майбутнє країни та громадян. Не у модних піджаках і ресторанах, не в автомобілях і яхтах треба було навчитися знатися на хитросплетіннях суспільних стосунків. Фактично вже зрозуміло — або ми обираємо відповідальних депутатів, або країна може припинити своє існування. У всьому світі парламент — це не пункт видачі пільг, це місце ухвалення відповідальних рішень і важливих прогнозів. Потрібна нова парадигма парламентаризму, що нічого спільного не має з популізмом соціального забезпечення, пільг і преференцій для родичів.

«СПРАВЖНЬОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В НАС НІКОЛИ Й НЕ БУЛО...»

Віктор ПАЩЕНКО, доцент кафедри політології Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара:

— На мій погляд, мовна проблема, порушена на минулій сесії Верховної Ради, впливатиме на політичну ситуацію в країні аж до закінчення виборів. І правляча коаліція, й опозиція отримали добрий подразник. Упродовж виборчої кампанії одні говоритимуть про виконання своїх зобов’язань перед виборцями, другі — про загрозу державній мові. Хоч як це дивно, мовна тема є виграшною в плані виборів для обох сторін, оскільки дозволяє консолідувати свій електорат. Якоюсь мірою це відображає стан парламентаризму в Україні — гадаю, що справжнього парламентаризму в нас ніколи й не було. Тому що парламентаризм передбачає наявність певної парламентської етики, депутатського кодексу честі, пошани до опонентів і виборців. Замість цього ми з 90-х роках бачили жорстке протистояння як усередині парламенту, так і боротьбу Верховної Ради з Президентом. Результатом стало падіння престижу й дискредитація такого важливого інституту демократичної держави, як парламент. Для самих депутатів стало нормою міняти фракції й політичні переконання, причому по кілька разів. Проте Верховна Рада як представницький орган влади не існує у вакуумі, а є віддзеркаленням українського суспільства, точніше того стану, в якому воно перебуває. Кого ми обираємо до парламенту «за гречку», таким він і виходить. Парламент — це всього лише «зріз» нашого суспільства.

«СЕЗОН ПРИНИЖЕННЯ УКРАЇНИ І ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ»

Микола ЛАЗАРОВИЧ, докторант Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України:

— Щодо політичного сезону, то важко виділити його саме цього року. Напевне, він розпочався ще 2010-го, і сподіваюся, що 2012 року завершиться падінням сьогоднішнього режиму. Це — сезон приниження України і здорового глузду, не кажучи вже про закон. А ухвалення мовного закону — насамперед політична гра. Та й із тими проблемами, процедурними порушеннями, із якими його приймали, законом це назвати не можна. Але суть полягає в тому, що вони грають на розкол України. Тому маю надію, що сьогоднішні провладні сили (може, Бог їх наверне) збагнуть: мова — це основа, «цемент» будь-якої нації, і це не можна рухати, бо «будівля» завалиться загалом. Хоча малоймовірно, що вони це зрозуміють. З другого боку, є ще один гравець — Росія. Дуже боюся, щоб закон про саму мову не було кинуто під ноги московському гостеві Путіну.

Хотілося б, щоб певною мірою трагедію двох останніх років перебування при владі регіоналів, комуністів, литвинівців усвідомила опозиція, яка, здається, не хоче зрозуміти основного: більшість українського народу прагне вже не обмежуватися лише зміною облич на політичному олімпі — український народ хоче зміни принципів, чесності й порядності, хоче, щоб у Верховній Раді депутати голосували кожен за себе, щоб вони ходили на роботу, були підзвітні народові. Тобто українці прагнуть тих стандартів, які сьогодні є в західних країнах. Зрозуміло, ситуація складається так, що ми знову змушені вибирати між дуже поганим і ще гіршим, а вклинення ще одного «гравця» — Віктора Ющенка — узагалі перетворює український сектор політики на фарс. Тому що ця людина зрадила все, що можна зрадити, і тепер хоче дозаробляти тих кілька своїх срібників Партії регіонів. Щодо лікування українського парламентаризму, то, гадаю, крім громади, народу, його вилікувати ніхто не зможе. Адже наші можновладці живуть в надзвичайно комфортних умовах, і це «лікування», по суті, — відмова від них. Але нині бачимо, що закликів Європи спам’ятатися, зрозуміти, що вони йдуть абсолютно в протилежний бік від європейських цінностей, українські політики «не чують».

«НОВА ВИБОРЧА СИСТЕМА БАГАТО В ЧОМУ ВПЛИВАЛА НА ПОВЕДІНКУ КЛЮЧОВИХ ПАРТІЙ І ПОЛІТИКІВ»

Михайло ШЕЛЕП, політолог, виконавчий директор Центру політичного аналізу та виборчого консалтингу (Луцьк):

— Я говорив би про те, що закінчилася попередня сесія ВРУ, але не політичний сезон. Тому що зараз ми перебуваємо в екваторі виборчого сезону, який розпочався ще минулої осені. Саме з моменту ухвалення нового виборчого закону та повернення до мішаної виборчої системи й бере початок цей політичний сезон. Нова виборча система багато в чому впливала на поведінку ключових партій та політиків. А з березня-квітня поточного року фактично розпочалася виборча кампанія, оскільки вже на початку весни було зафіксовано високу активність потенційних мажоритарників. Через це й більшість подій у парламенті під час десятої сесії ВРУ було пов’язано із виборами.

Назвати весняну частину політичного сезону доброю надзвичайно складно. По-перше, депутати повністю знівелювали саму сутність народного представництва. Десята сесія ВРУ шостого скликання найбільше вразила так званим кнопкодавством, коли замість 250 голосували 70 депутатів. Такий спосіб голосування узагалі ставить під сумнів легітимність будь-яких рішень ВРУ. Адже всі такі ухвали парламенту прийнято з порушенням процедури. Уже фактично за це виборці повинні показати таким народним депутатам «червоні картки» й не пропустити в наступний парламент.

По-друге, звісно, ця каденція депутатів запам’ятається участю в мовному заколоті. Особисто я був здивований, що Партія регіонів пішла на такий ганебний крок, як голосування за закон Колесніченка — Ківалова у другому читанні. Мені здається, що провладна партія не звернула уваги на те, що надворі — 2012 рік. Настрої в людей інші. Навіть значна частина мешканців східних і південних областей не в захваті від цього закону. Гадаю, що свіжі соцопитування покажуть це. Крім того, детальний аналіз процедури ухвалення згаданого законопроекту свідчить про те, що насправді закон не прийнято. Його просто внесли в порядок денний. Тобто Адам Мартинюк і провладна більшість намагаються переконати українське суспільство в тому, чого насправді немає!!! І цей факт ще більше ганьбить депутатів.

Третє, на що, можливо, менше звертають увагу, — під «мовний шумок» депутати ухвалили закони, якими спростили процедури державних закупівель, збільшили витрати на утримання Генеральної прокуратури, змінили процедуру обрання голови ВРУ, тобто розв’язали меркантильні питання влади. Це ще раз підтверджує, що депутатів не цікавлять проблеми виборців і вони думають лише про себе.

Рецептів вилікування українського парламенту насправді небагато. Ідеальний варіант — якби виборці обрали до наступного парламенту нових, чесних, порядних політиків. Але в наявній політичній та за цієї виборчої систем на це сподіватися марно. Тому залишається єдине — виборцям слід уважніше й відповідальніше ставитися до вибору своїх депутатів. При виборі політичної сили виборцям раджу керуватися не лише гарними гаслами-обіцянками та «милими» обличчями відомих політиків, а насамперед згадувати, що політики від цієї партії робили в парламенті, що зробила ця партія, маючи своїх представників в уряді та в місцевих органах влади. Що ж до мажоритарних виборів, тут виборцям слід не впасти в оману так званого виборчого благодійництва. Бо нині, напередодні виборів, чимало політиків і бізнесменів щедрі на подарунки, матеріальні допомоги, ремонти. Але ВРУ — це не зібрання благодійників і спонсорів, а законодавчий орган, до якого обирають політиків для ухвалення державних рішень. Тому саме особиста позиція політика, його досвід попередньої діяльності, бачення шляхів розв’язання проблем шляхом ухвалення законів — критерії, які мають бути головними при виборі народного депутата. Якщо хоча б частину парламенту оберуть саме з таких позицій, то наступний парламент буде здоровішим.

«ТУШКИ» ТА «КНОПКОДАВИ» МАЮТЬ ВІДІЙТИ В МИНУЛЕ»

Юрій САС, провідний експерт дослідницько-аналітичного центру «Енігма», Черкаси:

— Український парламентаризм може вилікувати лише радикальне оновлення депутатського корпусу з одночасною відмовою від ганебних традицій і норм, які склалися протягом останнього часу. «Тушки», «кнопкодави» й одіозні хами з депутатськими мандатами мають відійти в минуле. Навряд чи нинішня виборча кампанія розв’яже проблему, але, мабуть, уперше буде сформульовано елементарні вимоги у вигляді, наприклад, критеріїв руху «Чесно». Опозиція просто зобов’язана розпочати зміни з себе, інакше вони раз за разом опинятимуться в ролі «кошенят, яких розвели». Парламент і його діяльність мають стати прозорими, передбачуваними. Верховна Рада України має адекватно представляти суспільство. Криза парламентаризму як інституції, потенційна загроза розколу країни виявляються побічними ефектами при досягненні тактичної мети. Або насправді є далекоглядною метою невідомих стратегів.

«...ПІСЛЯ ВИБОРІВ СЛІД ЧЕКАТИ ПРОТЕСТІВ ПРОТИ НЕЧЕСНИХ ВИБОРІВ»

Володимир ПРИТУЛА, кореспондент «Радіо Свобода», експерт проекту «Кримський політичний діалог»:

— Уже видно, що партія влади розуміє: у єдиній, спокійній і одностайній країні вона перемогти не зможе, а тому вже тепер намагатиметься використовувати старі методи роботи для забезпечення своєї перемоги на виборах — це методи, спрямовані на розкол суспільства, загострення протистояння, суперечностей у мовній, геополітичній сфері, на використання адміністративного ресурсу у власних цілях. Стратегія проста: щоб виграти вибори, слід дестабілізувати країну. Загальна популярність об’єднаної опозиції та демократичних структур вища, ніж керівної коаліції з Партії регіонів та комуністів (Народна партія вже навряд чи має якісь шанси на участь у новій коаліції), тому якби вибори відбувалися зараз і на основі старого закону, то опозиція перемогла б і створила б свою коаліцію. Тому влада вже докладає всіх зусиль, щоб, крім партійних списків, провести у мажоритарних округах своїх кандидатів будь-якими засобами. Як використовують адміністративний ресурс, уже тепер видно. Наприклад, у Сімферополі міська рада, де першу скрипку грають регіонали, заборонила здійснювати заходи на підтримку української мови, у той же час сприяла проведенню заходів Партії регіонів і проросійських організацій, спрямованих на підтримку законопроекту про мови, який розколов суспільство України. Це неправомірне обмеження прав громадян на мирні зібрання. Більше того, Партія регіонів створює летючі бригади бойовиків, а також «бабульок», так званих кримських партизан, які насправді є працівниками громадських приймалень Партії регіонів, бігають за представниками опозиційних сил, кидають яйцями на масових заходах, викрикують образи, тобто провокують масові безпорядки, що є порушенням законодавства та порядку проведення масових заходів, однак цей факт Партію регіонів не зупиняє. До того ж уже можна передбачити, що партія влади використовуватиме ці методи дедалі ширше. Вони проявлятимуться як на антиукраїнському, так і на антитатарському ѓрунті, на проросійських тенденціях, і це використовуватимуть для консолідації активних виборців партії влади. Очевидно, що владі не вдасться чесно, достойно, гідно, відкрито й прозоро провести виборчу кампанію й виграти її. Це призведе до загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні. Тому після виборів слід чекати протестів проти нечесних виборів та різкішої реакції міжнародного співтовариства на ситуацію в Україні. Усе це відбуватиметься на тлі поглиблення економічної кризи й погіршення економічного становища народу.

Підготували Анна ЧЕРЕВКО, Літня школа журналістики «Дня»; Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси; Вікторія ВЕСЕЛОВСЬКА, корпункт «Дня» в Миколаєві; Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ; Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль; Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк; Микола СЕМЕНА, «День», Сімферополь

ДО РЕЧІ

Загалом за час роботи сесії ухвалено рішення щодо 736 законопроектів, зокрема прийнято чи підтверджено 222 закони, схвалено в першому читанні 71 законопроект, 443 — повернено на доопрацювання, відхилено і знято з розгляду, із них 70 відкликано й повернуто суб’єктам права законодавчої ініціативи. У розрізі суб’єктів права законодавчої ініціативи народні депутати розглянули 14 законопроектів із поданих Президентом України, 175 — Кабінетом Міністрів України, 1 — Національним банком України, 546 — народними депутатами.