Тупиковий шлях
Що показали мітинги? Опозиція не робить висновків із власних помилок, а влада — обкатує небезпечну технологію
Схоже, єдиний переможець в суботніх мітингах влади і опозиції — це політтехнологія. Партії настільки захопилися конструюванням політичних подій з прицілом на майбутні президентські вибори, що втрачають реальність і відчуття межі.
Які можна зробити висновки з самих акцій? Перший — опозиція продовжує діяти в звичному для себе фарватері, часто створюючи звукові ефекти, але не маючи конкретних результатів. Навряд чи хтось очікував від опозиціонерів, що вони назвуть єдиного кандидата на президентські вибори, але оголошення прізвища кандидата на посаду міського голови Києва продемонструвало б серйозність намірів «Батьківщини», «УДАРу» та «Свободи». Цього теж не відбулася, а отже опозиція як і раніше продовжує ігнорувати роботу над помилками. Звичайно, не кандидатами єдиними, опозиціонери могли хоча б звернути увагу на те, що так званий антифашистський мітинг є дуже небезпечною технологією для країни, а не переходити на риторику своїх опонентів і звинувачувати їх у «фашизмі».
А тепер, власне, про так званий антифашистський мітинг. І це другий висновок. На День перемоги Президент зробив врівноважену і правильну промову, наголосивши на двох ключових моментах — внесок України у перемогу в Другій світовій війні і необхідність примирення. Але, схоже, пізніше на стіл Віктору Федоровичу потрапив інший план зовсім інших авторів, які запропонували розгорнути «антифашистські» протести. Це тупиковий шлях. Колись в 2004 році Україну вже ділили на сорти. «Антифашистська» кампанія Партії регіонів, відповідні гасла і заяви, це шлях до маргіналізації своїх виборців. Наталія Вітренко свого часу його пройшла. Де сьогодні ПСПУ?
Дисонанс, коли Президент у своїй промові згадує дві тоталітарні системи — нацистську та сталінську, а на мітингу «антифашистів» з’являється портрет Сталіна, має стати приводом для аналізу всередині Партії регіонів.
«Я б не пов’язував однозначно всі події, які відбуваються в Україні з ім’ям Президента, — говорить представник Партії регіонів Володимир Зубанов. — По-перше, у нас доволі розвинена партійна система і партії теж думають, як себе позиціонувати, як утримувати свій електорат і, відповідним чином планують такі заходи. Тому такі дії я б швидше назвав партійними ініціативами опозиції та Партії регіонів».
В такому разі можна припустити, що Віктор Янукович намагатиметься позиціонувати себе ніби окремо від Партії регіонів, тобто він — Президент всієї країни, а не тільки керівник ПР. Наслідком може бути те, що Віктор Федорович відмежовуватиметься від акцій рідної партії.
Звичайно, є питання і до «Свободи», вони дають приводи. Навіть взяти останній виступ пані Фаріон на опозиційному мітингу — її заклик до війни. Це ще один привід для регіоналів «боротися». Взагалі, все це протистояння більше схоже на технологію, в якій «Свободі» відводиться роль спаринг-партнера для влади. «Багато виступів працювали на політтехнологічну модель президентських виборів, яка вигідна владі, — коментує політолог Вадим Карасьов (повне інтерв’ю читайте нижче). — Тягнибок проти чинного Президента у другому турі виборів: націонал-соціаліст, радикал проти чинного Президента, прагматика, центриста, який підписав Угоду про асоціацію з ЄС і є уособленням прогресивних сил в Україні. Люди будуть налякані тим, що будуть говорити окремі представники опозиції й постануть перед вибором меншого зла. Обіцянка підтримати будь-якого кандидата, що вийде у другий тур, враховуючи медійний та політтехнологічний ресурс влади, досить небезпечна».
Показовим також був виступ на мітингу регіонала Сергія Тігіпка, який поскаржився на те, що в українському парламенті народним депутатам не дають можливості виступати російською мовою. Тоді як «в європейських парламентах кожен може виступати своєю рідною мовою». Він наголосив, що «загроза фашизму в Україні зараз всім зрозуміла і побороти це може тільки ПР». Виявляється в Україні є проблеми з мовами. І це після ухваленого з боями «мовного» закону Ківалова-Колесніченко.
В цілому ж войовнича риторика Партії регіонів, як і опозиції, не може не вплинути на репутацію країни. Не додасть її і інцидент, який трапився в день мітингів. Це бійка, яку багато хто передрікав, між «свободівцями» та найманими «спортсменами». Провокації, з якого б боку вони не були, спрацювали. Можливо, ситуація і не отримала б такий розголос, якби не побиття журналістки «5 каналу» Ольги Сніцарчук та фотографа «Коммерсант» Влада Соделя.
«Коли ми з Олею звернулися до представників правоохоронних органів про допомогу, вони нам заявили, що загроза фізичної розправи не є перешкодою для журналістської діяльності, — коментує «Дню» Содель. — Міліція, в принципі, не розуміє, що є перешкодою для діяльності журналіста. А коли ці загрози перейшли у конкретні дії: в нас плювали, а потім облили водою з ніг до голови. Після цього вони почали видирати у мене з рук камеру, бити по об’єктиву. Поряд зі мною стояв лейтенант і підполковник міліції і ще купа людей в погонах. Ми до них також зверталися, чому вони нічого не роблять, а правоохоронці просто розвернулися. Ці люди є на фото і, як мінімум, їх треба лишити погонів, а як, максимум — вони повинні нести відповідальність за свою бездіяльність».
Не дивлячись на те, що нападників швидко ідентифікували — журналісти і блогери навіть наводять їх особисті дані, міліція й досі шукає порушників. «За фактами побиття журналіста 18 травня поточного року була порушена кримінальна справа, — повідомив на вчорашньому протесті журналістів біля Міністерства внутрішніх справ заступник начальника головного управління МВС Олег Татаров. — Створено слідчо-оперативну групу, до якої увійшли досвідчені представники слідства. За вихідні проведено допити близько 70 свідків... Встановлено особу, яка могла бути причетна до злочину, здійснено виїзд на місце його проживання. Опитано його родичів, сусідів. Фізично особу ще не встановлено. Прізвище особи я не маю права називати. У нас діє презумпція невинуватості».
Журналісти зібралися біля будинку МВС із закликом розслідувати справи і покарати винних. Міністр до мітингувальників так і не вийшов. «Ця ситуація є свідченням того, що правоохоронні органи надзвичайно втягнені у політичну боротьбу, що політична боротьба набуває ознак брутальності і ознак зло вживаності, — коментує Вікторія Сюмар, директор Інституту масової інформації. — Тому що ті люди, яких ми бачили на відео, били журналіста не заради самого факту побиття, а тому що він знімав, як вони ці провокації організовували. Як бачимо, журналісти в таких ситуаціях завжди першими потрапляють під вогонь. У цьому якраз і полягає небезпека журналістської праці і те, що не втручалися правоохоронці, свідчить про зв’язок цих провокаторів і міліції. Висновки, на жаль, дуже прикрі: якщо сьогодні ми не побачимо розслідування у покаранні винних, це означатиме, що правоохоронної системи в Україні немає, тому що вона захищає не людину, а політичні інтереси конкретної групи осіб. Остання дуже часто зловживає своїми можливостями з метою організації дуже небезпечних провокацій. А журналістам треба навчитися бути послідовними і дотискувати ситуацію до кінця — до покарання винних».
Продовження теми:
Такий «антифашизм» — пропаганда фашизму
Світлана МАШАРОВСЬКА: «Технологічною помилкою мітингів опозиції є саме їхня видима штучність...»
