Турецький марш

28 вересня в Туреччині починається традиційна виставка озброєнь і військової техніки, де можливості національного ВПК буде репрезентувати й Україна. Наша країна вже не вперше демонструє на «Айдефі» свій товар, що стріляє, але цього разу ситуація особлива. Саме тепер розгортається головна боротьба за чотиримільярдний контракт на спільне виробництво з Туреччиною тисячі танків для армії цієї країни. Україна потрапила в так званий короткий список із п'яти претендентів на це замовлення. Які перспективи Києва стати переможцем у цій боротьбі?

Танкове замовлення — одне зі складової масштабної програми військової модернізації вартістю 150 млрд. доларiв США, яку Туреччина має намір реалізувати в найближчі 30 років. Незважаючи на те, що Анкара оголосила короткий «танковий» список, остаточне рішення про визначення переможця турецькі військові навряд чи приймуть найближчим часом. У закордонній пресі з посиланням на Міноборони Туреччини, з'явилися повідомлення про те, що результати тендера будуть підбиватися аж 2001 року, а випуск машин у кращому випадку почнеться 2005 року. Нині потенційні партнери пропонують Туреччині спільне виробництво американського танка «Абрамс», французького «Леклерка», німецького «Леопарда», італійського «Айрету» і, власне, українського Т-84. Показово, що в так званий короткий список учасників не потрапила Росія через недостатню потужність двигуна та ненатовський калібр танкової гармати. Проте, крім Росії, в короткому списку немає й Британії. І це лише підтверджує тезу, що всі рішення Анкари в військово-технічній сфері проходять через призму політичних симпатій військово- політичного керівництва цієї країни. Нині Туреччина налаштована мінімізувати кількість збройових контрактів із такими європейськими постачальниками як Німеччина, Британія й Італія саме з політичних причин.

Італія ускладнила свої відносини з Анкарою після того, як стало відомо про присутність лідера курдських терористів у Римі. І якщо формально італійські компанії й допущені до участі в турецьких тендерах, шансів одержати контракти в них майже немає. Новий уряд Німеччини демонструє критичне ставлення до переозброєння Туреччини й обмірковує заходи для введення обмежень на продаж зброї в Анкару. Не так давно міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер заявив про небажання поставити Туреччині тисячу «Леопардів-2», що виробляються компанією «Краусс-Маффей». На що Анкара відразу дала відповідь, що вона не планує закуповувати в Німеччини танки й не зверталася до неї з подібним проханням. Що стосується Британії, то турецькі військові невдоволені тим, що Лондон неодноразово порушував раніше підписані домовленості про постачання тих чи інших озброєнь. Отже, Британія неофіційно вважається постачальником, на якого не можна покластися. Україні, на відміну від Росії, задовольнити технічні вимоги Анкари стосовно танків цілком під силу. Але й тут, як завжди, остаточний вибір залежатиме не стільки від технічних можливостей зброї, скільки від політичного пасьянсу. Серед українських «мінусів» — активізація військово-технічних контактів із давнім суперником Туреччини — Грецією, куди Київ теж хоче продати танки. Також негативно на продуктивності військово-технічних контактів України та Туреччини позначилась поведінка Верховної Ради країни. Ідеться про те, що в Анкарі й дотепер пам'ятають бажання нашого парламенту грудьми стати на захист курдського лідера Оджалана. І нарешті, неспроможність Києва задовольнити таку умову спільного виробництва танків, як додаткові інвестування в економіку та промисловість Туреччини. А це вкрай потрібно Анкарі після нищівного землетрусу. Реально розклад танкових сил у цій дуелі сьогодні на користь, насамперед, найбільш близьким союзникам Туреччини з НАТО — США та Франції. Хоча політичні вітри теж дещо зіпсували дух відносин між Анкарою та Парижем. Певний час французько-турецькі стосунки були досить прохолодними після прийняття в травні 1998 р. нижньою палатою парламенту Франції законодавчої пропозиції, де визнавалася відповідальність Туреччини за геноцид стосовно вірменського населення 1915 р. Туреччина навіть погрожувала Франції відмовити в можливості участі в будь-яких військових контрактах на майбутнє, якщо французький сенат ухвалить вищезгаданий законопроект, одноголосно прийнятий нижньою палатою. Але в результаті все минулося, й військові відносини Анкари та Парижа ввійшли, так би мовити, в «норму». Підтвердження цьому — нещодавня угода в 450 мільйонів доларів на постачання до Туреччини французьких ПТУР «Ерикс» фірми «Аероспасьяль»

Так що можна констатувати, що США сьогодні є найбільш надійним західним союзником Анкари. Незважаючи на поодинокі натяки американської сторони на можливість ув'язування постачань зброї в Туреччину із забезпеченням прав людини, Вашингтон жодного разу не забороняв постачання основних систем озброєння в Туреччину. І у Вашингтона не виникали такі напруженості з Анкарою, як у Парижа. Саме США мають найбільші шанси стати переможцем у танковому тендері. Якщо, звичайно, Вашингтон раптом не вирішить, що замість того, щоб давати Україні гранди через МВФ, краще підтримати Київ багатомільярдним «танковим» грантом.