«Тут творилися неймовірні страхіття...»

79 років тому, 29 вересня 1941 року, в Бабиному Яру — столичному урочищі — почалися масові розстріли людей. Тут знайшли смерть десятки тисяч євреїв, українців, росіян та представників інших національностей: точна кількість досі невідома.

«СИМВОЛ НЕНАВИСТІ І ЖОРСТОКОСТІ...»

Перша згадка про урочище Бабин Яр датується 1401 роком: саме тоді жінка-шинкарка, яка володіла тут ділянкою землі, продала її  Домініканському монастирю. Згодом, у XV—XVII століття воно вже згадується  як урочище Бісова баба та Шалена баба. Та все ж до вересня 1941 року про нього знали здебільшого лише кияни. До речі, згідно з планом  довоєнної реконструкції міста  в цьому мальовничому куточку  планувалося  розбити парк і побудувати лижну базу. Та не так сталося, як гадалося: воно стало місцем кривавих злочинів гітлерівців.

19 вересня 1941 року в Київ увійшли німці. А за кілька днів до столиці України  прибули рейхсфюрер Генріх Гіммлер та головний ідеолог «остаточного вирішення єврейського питання» Адольф Ейхман. На нараді, що відбулася 25 вересня, було прийнято рішення про повне винищення єврейського населення міста: наказ про це віддав, як зізнався під час допиту після війни заступник начальника поліції безпеки міста Києва Ебелінг, «сам рейхсфюрер Гіммлер». Каральну акцію призначили на 29 вересня, після чого все місто обклеїли листівками такого змісту:

«Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратись у понеділок, 29 вересня, 1941 року до години 8 ранку при вулиці Мельника — Доктерівській (коло кладовищ). Усі повинні забрати з собою документи, гроші, білизну. Хто не підпорядкується цьому розпорядженню, буде розстріляний. Хто займе жидівське помешкання або розграбує предмети з тих помешкань, буде розстріляний».

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Чому для масових страт обрали саме Бабин Яр? Досить точно на це питання відповів у своїй книжці «Гітлеризм в історії євреїв» німецький юрист Ю.Шульмейстер:

«Місцем злочину обрали Бабин Яр — урочище з глибокими ярами, де могли поміститися сотні тисяч трупів. До нього вели зручні підходи, поряд знаходилась  залізнична станція «Лук’янівка-товарна»: її наявність дозволяла  переконати приречених, що їх чекає не смерть, а переїзд на нове місце проживання».

...Ранок 29 вересня. Євреї  всього міста, виконуючи наказ, йдуть, здається, нескінченними потоками в район Лук’янівського кладовища. Неподалік Бабиного Яру вони потрапляють до своєрідного коридору, створеного двома шеренгами кремезних гітлерівців із собаками. Під вигуки «Шнель! Шнель!», голосний регіт нацистів, які цькують їх собаками і б’ють автоматними прикладами, підганяючи до місця страти. Там з них зривають одяг, відбирають коштовності, документи. Зовсім голі чоловіки, юнаки, жінки, дівчата, літні люди й діти під наглядом охоронців стають на край глибокого рову. Відразу починають строчити кулемети. Але перший масовий розстріл у цьому урочищі стався 27 вересня: німці тут знищили 752 пацієнта психіатричної лікарні ім.Павлова.

Кати вирізнялися своєю педантичністю і ретельно задокументовували свою «роботу». Зважаючи на такий облік, відомо, що 29—30 вересня вони розстріляли 33 771 єврея. Наймолодшій жертві було усього 3 дні, а найстаршій — 103 роки. Урочище стало могилою також і для десятків тисяч представників інших народів: українців, росіян, білорусів, вірмен, грузинів. А ще — військовополонених, серед яких понад 100 матросів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, які до останнього набою чинили спротив наступаючим на Київ гітлерівцям. Знищили тут і 621 члена Організації Українських Націоналістів: даний факт переконливо спростовує радянсько-російський міф про те, що вся ОУН «вірно служила окупантам».

Перші розстріли проводила зондеркоманда «4 А» під командуванням  штандартенфюрера СС Пауля Блобеля, а керівником масових розстрілів був генерал-майор Курт Ебергард. Доля в катів склалася по-різному: Ебергард, наприклад, уникнув справедливого покарання і помер своєю смертю в 1947 році в Штутгарті. Уникнув її і генеральний комісар Києва Гельмут Квітцрау, який дожив до 1999 року. А ось Блобеля — за вироком суду — 1948-го стратили. Отто Раш, начальник поліції безпеки і СД, теж причетний до екзекуцій, помер у в’язниці 1948 року. Гітлерівці під страхом смерті заборонили киянам ховати євреїв: у наказах, розвішаних на будинках, було сказано:

«Якщо хто-небудь пустить єврея на нічліг або проживання, буде негайно розстріляний не тільки він сам, а й уся родина». Але знаходилися люди, які, ризикуючи життям своїм і своєї сім’ї, рятували, переховували євреїв.

Перед тим, як залишити Київ, фашисти спробували приховати сліди кривавих злочинів. І вирішили спалити трупи розстріляних. До цієї «акції» залучили в’язнів Сирецького концтабору, маючи намір потім і їх знищити. Виконуючи наказ нацистів, в’язні проживали на території Бабиного Яру — в землянці. Але  зуміли  вирватись з їхніх лап. Щоправда, більшість була затримана німцями, але кілька чоловік все ж уціліли, виступивши згодом свідками на  Нюрнберзькому процесі: так світ дізнався про злодіяння нацистів у Києві.

Скільки ж людей знайшли свій останній прихисток у Бабиному Яру? Достеменної відповіді на це запитання немає досі. 1946 року на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками Державної комісії, яка розслідувала нацистські злочини під час окупації Києва, називали цифру в 100 тисяч. Останнім часом дослідники цієї трагедії кажуть, що в цьому урочищі було розстріляно не менш як 150 тисяч людей. Вони були різних національностей, віросповідання, але абсолютну більшість становили саме представники єврейського народу.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ

Ще не відгриміли останні залпи Другої світової війни, як у березні 1945-го влада Української РСР прийняла постанову «Про спорудження монументального пам’ятника на території Бабиного Яру». Та поки вишукували кошти, 1948-го Сталін ініціював антисемітську кампанію під гаслами на кшталт боротьби з космополітами. Оскільки під ними розумілися євреї, то про пам’ятник «забули». Щоправда, в колах інтелігенції ця тема мусувалася, але результатів не приносила: влада не забороняла, але й нічого не робила для увічнення пам’яті  загиблих. 29 вересня 1966 року — з нагоди початку масових розстрілів — тут зібрався стихійний мітинг. На ньому виступили відомі діячі культури, письменники, зокрема, Іван Дзюба, Віктор Некрасов. Віктор Платонович, зокрема, сказав: «Так, у Бабиному Яру, були розстріляні не тільки євреї, але тільки євреї були розстріляні тут лише за те, що вони були євреями. Тож коли ми віддамо їм данину шани, данину пам’яті?».           

Тоді ж, 1966-го, після того, як над нею добре «попрацювала» цензура, була надрукована книжка Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр» — роман-хроніка одного з найстрашніших в історії людства злочинів. Надрукували її і за кордоном. Тому про трагедію Бабиного Яру змушені були заговорити на найвищому державному рівні, відкривши у 1976-му, нарешті,  пам’ятник.

За часів Незалежної України в Бабиному Яру встановили пам’ятні знаки, які нагадують про розстріляних пацієнтів психіатричної лікарні та архімандрита Олександра,  закатовану гестапівцями київську підпільницю Тетяну Маркус й українських націоналістів, зокрема, Олену Телігу, а також про  поневіряння вивезених до Німеччини — на примусові роботи — українців.

«ЛЯГАЛИ ОБЛИЧЧЯМИ ДО ЗЕМЛІ, ПІСЛЯ ЧОГО ЇХ РОЗСТРІЛЮВАЛИ»

Курт ВЕРНЕР, служив у зондеркоманді « 4 А» (свідчення 1964 року):

— Ми зупинились неподалік урочища. Там уже зібралося багато євреїв, було відведено і місце, де вони повинні були скласти свій одяг і речі. Одразу після прибуття на місце страти я з іншими своїми товаришами відправився до великого яру. Незабаром до нас, по схилах, привели перших євреїв. Усі вони лягали обличчями до землі, після чого їх розстрілювали.

До них постійно підводили людей, які лягали на їхні трупи й усіх їх вбивали  пострілами в потилицю. Того дня, коли я там був, розстріли продовжувалися до самого вечора.

«ПІДІЙШЛА ГРУПА ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ІЗ ЛОПАТАМИ І ПОЧАЛА ЗАКИДАТИ ВБИТИХ ЗЕМЛЕЮ»

Олександр ЯСIНСЬКИЙ:

— Раптом у повітрі почали лунати короткі автоматні черги. Стріляли поруч, за парканом. Підбігши, я крізь щілину в паркані побачив на відстані близько двохсот метрів групу людей із десяти-дванадцяти осіб, яких німці розстрілювали з автоматів. Усі вони були в одязі. Одну жінку, що махала руками, скинули вниз і розстріляли в польоті. Все закінчилося швидко. Офіцер, що стояв осторонь і не брав участі в розстрілі, зробив кілька помахів рукою. На цей знак підійшла група військовополонених із лопатами і почала закидати вбитих землею.

«ПЕРЕД САМИМ РОЗСТРІЛОМ ЛЮДЕЙ РОЗДЯГАЛИ ДО БІЛИЗНИ, А В БІЛЬШОСТІ ВИПАДКІВ АБСОЛЮТНО ГОЛИМИ»

Поліна САВИЦЬКА:

— Перед самим розстрілом людей роздягали до білизни, а в більшості випадків нещасні йшли на розстріл абсолютно голими. Євреїв, які добровільно не з’явилися на збірний пункт, виловлювали по місту та околицях і привозили до протитанкового рову. Спочатку в закритих, а пізніше у відкритих автомобілях і розстрілювали так само з кулемета.

«ФАШИСТИ ГНАЛИ ВЕЛИКИМИ ГРУПАМИ МИРНИХ ГРОМАДЯН У НАПРЯМКУ ДО БАБИНОГО ЯРУ»

Анатолій ЄВГЕНЬЄВ:

—  Із боку вулиці Мельникова, мотоциклетного заводу та Лук’янівки фашисти гнали великими групами мирних громадян у напрямку до Бабиного Яру.

Ще на вулиці Дорогожицькій у них забирали рюкзаки й валізи з речами. Ми, непомітно для гітлерівців, наблизилися до ділянки, де велася стрілянина. Тут ми пробули приблизно 30 хвилин і бачили таке. Тих, кого вже привели в Бабин Яр групами по 40—50 осіб, відводили трохи від загальної маси, роздягали до білизни, гнали до яру і там розстрілювали з автоматів і кулеметів.