«Тут же освячене місце!»

Він стоїть на Михайлівській площі біля муру Михайлівського Золотоверхого монастиря, ліворуч від дзвіниці (відкритий у вересні 1993 року з приводу 60-річчя Голодомору — однієї з найбільших глобальних трагедій в історії українського народу).

Пам’ятний знак представляє собою хрест і одночасно матір-берегиню як символ України з опущеними від розпачу руками (автори: скульптор Василь Перевальський і архітектор Микола Кислий).

Знімок було зроблено журналістом Олексою Ващенком 20 років тому під час урочистостей зі вшанування пам’яті по загиблим від Голодомору. Крім вищих посадових осіб нашої держави, на відкритті пам’ятника були присутні тодішній віце-прем’єр Микола Жулинський та відомий американський історик і політолог Джеймс Мейс (18 лютого 1952 — 3 травня 2004 рр.). Історію нашого Голодомору найглибше дослідив індоамериканець із племені черокі, чиї предки теж померли від голоду... Джеймс Мейс, адвокат «розстріляних народів» або, як він сам себе називав, «доктор смерті», пройшов свій шлях американської мрії: від прибиральника — до гарвардського професора, директора видавничої комісії Конгресу США. Конгрес США призначив Мейса досліджувати Голодомор, бо він не був втягнутий в жодну емігрантську групу. В Америці у видавництві конгресу він видав тритомник «Усної історії» — свідчень жертв Голодомору. 1800 сторінок, 210 очевидців з різних регіонів України!

Нагадаємо, з 1998 по 2004 рр. Мейс працював в газеті «День». Саме у нашому виданні з’явилася його колонка «Свічка у вікні», з якої було розпочато неформальну загальнонаціональну акцію пам’яті, коли тисячі українців у День жертв голодоморів почали запалювати свічки і виставляти їх у вікнах своїх осель... Після смерті пана Джеймса (його поховано на Байковому цвинтарі у Києві), чотири роки тому, головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною була започаткована Премія імені Джеймса Мейса, яку вручають за громадянську позицію вченим, журналістам, історикам... У серії «Бібліотеки «Дня» вийшло дві книжки Джеймса Мейса «День і вічність» та «Ваші мертві вибрали мене...»

«День» звернувся до одного з «героїв» світлини Миколи Жулинського, який був одним з ініціаторів вшанування пам’яті жертв Голодомору, аби пригадати, як встановлювали пам’ятний знак на Михайлівській площі:

— Ще 1989 р. у Канаді я познайомився на одній з конференцій з американським вченим Джеймсом Мейсом. Я про нього знав як дослідника страшної сторінки історії нашої країни (тоді півроку був на стажуванні у Гарвардському університеті, США), багато документів прочитав, дізнався про те, як працювала комісія на чолі з Мейсом (вони готували матеріали до Конгресу США, і Джеймс був одним із найавторитетніших вчених, який оприлюднив на міжнародному рівні факти жахливої трагедії 1932—1933 рр.). Голодомор — болюче питання, яке у радянські часи замовчували, і я вважав, що так не повинно бути. Повернувшись на Батьківщину, ініціював організацію Комітету зі вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 рр. (став його головою). Нас підтримали тодішній Президент України Леонід Кравчук, прем’єр і голова Верховної Ради. Чомусь зараз ми забуваємо, що у вересні 1993-го вперше, на державному рівні, у всеукраїнському масштабі було відзначено пам’ять невинно загиблих людей під час Голодомору! Я запропонував ввести до складу оргкомітету Джеймса Мейса, запросив його приїхати в нашу країну. Ми спільно розробили комплекс заходів зі вшанування пам’яті.

Однією з акцій було встановлення пам’ятника — «Пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років в Україні» саме на Михайлівській площі біля тоді ще неіснуючої (зруйнованої) дзвіниці у майбутньому відновленого Золотоверхого собору. Головою міста тоді був Л. Косаківський, а членом оргкомітету — поет І. Драч, і ми (по суті) втрьох визначили саме це місце, бо поряд розташоване Міністерство закордонних справ, туди приїжджають іноземні делегації, і кожен може покласти квіти до монумента.

Пам’ятний знак виготовили у майстерні на Великій Васильківській. Скульптор Василь Перевальський ніякого гонорару не отримав, лише потім, коли надійшли пожертви від діаспори, я передав йому гроші. Пам’ятник ми встановили за кілька тижнів. Розробили сценарій урочистостей, у яких брали участь представники влади, громадськості і духовенства (всіх конфесій). Усі зібралися на Софійській площі, а потім разом йшли до «Пам’ятного знака жертвам Голодомору». У мене лишилися фотографії, де можна побачити Президента України, прем’єра, голову ВР, усе керівництво Кабміну... Ми йшли поруч із Джеймсом Мейсом (я тоді був віце-прем’єр-міністром України), а за нами йшло все духовенство, які потім освятили місце, де встановили пам’ятник. Від кожної області й з-за кордону у Київ приїхали делегації, які поклали землю, привезену зі своїх регіонів, і квіти... Були вінки і від українців, яких розкидало світом...

Ми провели міжнародну конференцію, присвячену темі Голодомору. Виступали вчені з різних країн, які наводили вражаючі факти геноциду 1930 років проти українців. На замовлення уряду відомий композитор Євген Станкович написав реквієм, який вперше прозвучав у Палаці «Україна» під час урочистостей зі вшанування пам’яті загиблих від голоду.

Знаєте, потім була ідея встановити величезний хрест із підсвічуванням на одній із київських гір, і щоб його було далеко видно. Різні були проекти... А згодом нам прийшлося відстоювати, аби пам’ятний знак не знесли або перенести з Михайлівської площі (коли встановили «Свічку» і відкрили Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні на Печерську 2008 р.). Тут же освячене місце! І це перший в Україні пам’ятник жертвам Голодомору...

Заходи ми проводили у вересні, бо чимало акцій відбувається на вулиці і в цей час стоїть гарна погода. При Президенті України В. Ющенку День пам’яті жертв голодоморів в Україні почали відзначати в четверту суботу листопада вже біля Меморіалу пам’яті жертв голодоморів.

Цьогоріч жалобний день відбудеться 23 листопада (Указ Президента В. Януковича «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні»).