У боротьбі за парламентську більшість

Отже опозиція таки зайде в парламент. Запропоновану раніше ідею обнуління списків — вона сама обнулила (не погодився лише її автор Гриценко — «пропонував інший план дій»). Хоча ще з моменту виникнення цієї пропозиції, експерти в один голос назвали її нереальною, головним чином, з юридичної точки зору. Проте підживлювати суспільну дискусію на цю тему опозиції певний час вдалося. Зрештою днями «Батьківщина», «УДАР» та «Свобода» відмовилися від обнуління і запропонували наступне: «Ми готові до парламентської, так і непарламентської боротьби. В тому числі і дострокового припинення повноважень нової Верховної Ради та цього Президента». Що означає парламентська та непарламентська боротьба? Запитуємо в одного з лідерів Об’єднаної опозиції Сергія СОБОЛЄВА:

— Це означає різні методи, які будуть використовуватися безпосередньо в парламенті та поза його межами. В самому парламенті, ми можемо застосувати, наприклад, такий крайній метод, як блокування роботи Верховної Ради. Без сумніву ми будемо використовувати цей метод роботи, якщо і далі партія влади підвищуватиме пенсійний вік — тепер для чоловіків, а може далі і для жінок, не піднімаючи пенсії і взагалі не проводячи реформи, якщо і далі відбуватиметься голосування чужими картками, зокрема, за розпродаж земель сільгоспризначення, якщо і далі будуть ухвалюватися такі бюджети, як до цього...

Також є більш радикальний метод, який стосується в цілому неможливості роботи парламенту. Ми готові скористатися правом народних депутатів — скласти свої мандати. Я переконаний, що знайдуться більше 150 чоловік, так як це знайшлося в 2006-му році, які доведуть, що такий парламент не може працювати.

Щодо непарламентських методів, то без сумнівів — це мітинги, зустрічі з виборцями, які проходитимуть весь час, поки Партія регіонів та комуністи вноситимуть чергові проекти по розпродажу українського майна тощо.

— Коли ви говорите про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, це передбачає певні механізми. По-перше, треба мати мінімум 150 депутатів, які точно відмовляться від мандатів, а по-друге, за позбавлення депутатських повноважень має проголосувати парламентська більшість, якої в опозиції не має.

— Є інший найпростіший спосіб яким чином заблокувати роботу такої Ради. Це домогтися одного єдиного пункту Конституції про те, що кожен депутат повинен голосувати особисто. Як тільки буде введена ця норма, у нас перестануть існувати піаністи, які грають одразу на трьох-п’яти картках і дирижери у вигляді Чечетова та Єфремова, які керують так званим парламентським оркестром. Я думаю, що це ключова норма, яка не дозволить парламенту нічого фальшувати. Тепер нашим ключовим завданням буде не трибуна — кожен з нас відслідковуватиме як голосує представник Партії регіонів, комуніст чи так званий самовисуванець. Наше завданням — повернути роботу парламенту в конституційне русло. Я не уявляю собі, щоб хтось з депутатів 1-го чи 2-го скликання Верховної Ради, віддав комусь свою картку для голосування. Сьогодні ж це перетворилося в ганебний бізнес, коли «тушки» дозволяють продавати свою душу і картку, а самі навіть не з’являлися в залі Верховної Ради. Тому наше завдання — повернутися до часів першого демократичного скликання парламенту 1990 року, де голосування чужою карткою це був злочин. І ми це доб’ємося.

— Про «тушки» вже стільки сказано, що якщо вони знову з’являться в опозиції, то знайти якісь правдиві слова у виправдання буде просто неможливо. Чи є гарантії відсутності «тушок» в опозиції?

— Тут питання в підборі списку і єдності команди. Те, що сьогодні три опозиційні сили діють разом — це гарна запорука єдності команди, які без сумніву сповідують різні ідеологеми, можливо, розбігаються в економічних платформах, але і «Батьківщина», і «УДАР», і «Свобода» продемонстрували абсолютно чітку позиції щодо персонального голосування, закону про імпічмент Президента, закону про відкликання народних депутатів і цілого ряду інших законодавчих ініціатив. Ці речі не тільки виголошені, а мають конкретний вигляд проектів законів. Це є найкраща запорука від того, щоб не було «тушок» і перебіжчиків.

— Задекларовані правильні речі, але здебільше це політичні гасла. Яким чином ви все це реалізовуватимете, якщо у вас не буде більшості?

— Давайте подивимося, у кого ще буде ця більшість. По моїм розрахункам, більшості поки немає ні у Партії регіонів з комуністами, ні у опозиції. У нас, завдяки громадянам, є абсолютна більшість по партійним спискам. Якби була тільки пропорційна система, то ми однозначно мали б більшість. Я думаю, що Янукович собі навіть у страшному сні не міг уявити, як себе будуть вести незалежні мажоритарщики, які пройшли в парламент не за підтримки Партії регіонів, а всупереч Адміністрації Президента. Повторю, що більшості на сьогодні поки немає ні у кого. Це покаже буквально перше засідання парламенту та робочих груп. Новий склад парламенту буде дуже складний.

— Партія регіонів сьогодні точно проводить роботу по формуванню більшості в Раді, а опозиція працює в цьому напрямку?

— Ми знаємо чітко тих людей, які ніколи не підуть в Партію регіонів.

— І скільки їх?

— З 45-ти самовисуванців, які пройшли в парламент за позапартійними списками, ми таких нараховуємо як мінімум половину. Вони не підуть в Партію регіонів. Вони спробують створити окрему фракцію. Як відомо, це право нещодавно обмежили, але це не забороняє цим людям створити групу. Так, можливо, вони втратять якісь повноваження в рамках виступу на сесії або розподілу комітетів, але вони отримають набагато більше. Вони збережуть свою честь. Це ціниться набагато вище, ніж будь-яка посада.

— Поки говорять про «групу Порошенка».

— Це лише одна із груп, яка буде представлена в новому парламенті. По моїм підрахункам, їх чотири. Вони не будуть танцювати під дудку ПР.

— Які ще?

— Це «група Порошенка», «група Балоги», «група Жеваго», «група Єремеєва». Не все так просто буде в наступному скликання Верховної Ради.

КОМЕНТАР

Володимир ЛУПАЦИЙ, політолог, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Опозиція сьогодні діє ситуативно. Стратегічного плану вона не має. Її заяви носять більше політичний, ніж правовий характер. Заяви про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, тим більше Президента, — це певний засіб політичного тиску на владу. Це фактично відмова від певної реальної перемоги опозиції, яку вона отримала на цих виборах. Також, це неготовність використати парламентську трибуну і парламентські інструменти політичної боротьби. Якщо мова йде про відмову від участі в цьому парламенті, тоді це означає, що вони виходять на позапарламентський формат. Нічого не заважає опозиції, зберігаючи певні активи в самому парламенті більш широко використовувати позапарламентські методи боротьби і напряму працювати з громадянами, виборцями. Взагалі сьогодні і опозиція, і партія влади відірвані від інтересів широких громадських мас. У них відсутня системна робота з соціальними ініціативами, групами, мережами. Якщо опозиція залишатиметься тільки в межах медіа-політики, тоді їй буде достатньо складно конкурувати.