У чому суть нинішніх протестів?

На четвер мітингувальники обіцяють черговий «ударний» день під Верховною Радою. Після початку акції у вівторок, яку організували низка громадських організацій, політичних партій та окремі народні депутатів, частина її учасників не розійшлися — вони розбили палатки і залишилися на Грушевського. Контингент абсолютно різношерстий    — від поміркованих до радикалів, від ідейних до проплачених, від студентів до пенсіонерів. З цього приводу в соцмережах та ЗМІ триває дискусія — хтось підтримує акцію, вбачаючи в неї «велику політичну реформу» (учасники вимагають — скасування депутатської недоторканності, зміну виборчого законодавства з відкритими списками, створення Антикорупційного суду), хтось — ні, називаючи її фарсом і інструментом боротьби за владу. В минулому номері ми писали, які мінуси і плюси цієї акції, зокрема висловлювалися думки, що, враховуючи історію подій та стосунки між її організаторами та владою, це є боротьбою між «молодими» та «старими»... «кучмістами» («День», № 185 за 17 жовтня 2017 р.). Що думає з цього приводу заступник директора Інституту соціології НАН України Євген ГОЛОВАХА, читайте в інтерв’ю.  

«ПРОТЕСТНІ АКЦІЇ МАЮТЬ БУТИ ЛЕГІТИМНИМИ. А ЦЕ ВИМІРЮЄТЬСЯ МАСОВІСТЮ»

— Пане Євгене, як оцінюєте акцію під парламентом?

— Протестні акції, так само, як і влада, мають бути легітимними. А це підтверджується їхньою масовістю. Наприклад, як це було під час Євромайдану, коли на вулиці виходило по півмільйона людей. Я особисто і багато моїх друзів та знайомих виходили на Майдан, тому що тодішні події збурили багатьох. А те, що сьогодні відбувається біля парламенту, це внутрішньоелітарні розборки. Якби вони вивели хоча б 100 тис. людей, тоді б я зрозумів, що це протестна легітимна акція. А так — ні. І дай Бог, щоб все завершилося без трагедії. Взагалі всі свої питання вони мали вирішувати у Верховній Раді парламентськими засобами, тим більше, всі вони відносять себе до прогресивних сил. Якщо ж парламентарії виводять людей проти самого парламенту, це повний жах.

Причому виводять кого? Агресивних людей. Не знаю, звідки вони взялися, але обличчя у них дуже агресивні. Наприклад, там стоять представники батальйону «Донбас». Цей батальйон, до речі, давно вже живе біля мене на вулиці Гоголівській в колишньому дитячому санаторії. Зараз там висить прапор «Донбасу». Чому це так? Чому вони вважають, що якщо поставлять намети на вулиці, то інші люди вже не можуть там їздити? Чому порушення закону кількома сотнями людей вважається нормальним? Я також можу поставити намет, вивести тисячу студентів і буду вимагати            — змініть країну. Ну і що? Це все одно нічого не змінить, тому що така акція не буде легітимною.

Ми, соціологи, довели дві речі. Перше — з 2011 по 2016 роки протестні настрої у людей зростали, а от в 2016-му — почали падати. Тобто сьогодні вже немає такого великого напруження серед населення, яке це було ще минулого року. Друге — легітимність акцій вимірюються, як я вже сказав, масовістю. Якщо організатори не здатні зібрати сотні тисяч людей, значить, ці питання потрібно вирішувати через парламент. Якщо і ці парламентські методи не працюють, тоді хай ідуть на перевибори. Взагалі, нинішня ситуація мене насторожує. Навряд чи це піде на користь країні.

«ЯКЩО ВИ ПРОГРЕСИВНІ Й ІДЕЙНІ, ТО РЕАЛІЗУЙТЕ СЕБЕ ЧЕРЕЗ ПАРЛАМЕНТ, А НЕ ЧЕРЕЗ ВУЛИЦЮ»

— Чи мають вимоги, які висунули організатори акції, відношення до «великої політичної реформи»?

— Можу точно сказати, що зміна виборчого законодавства — це те, що давно назріло. На перший погляд, вони наче всі «за», а на практиці нічого не хочуть робити. Скасування депутатської недоторканності — це взагалі популістська вимога. З такою демократією, як у нас, депутатська недоторканність — це засіб зберегти життя народних депутатів. З іншого боку, якщо послухати народ, то він за те, щоб недоторканність зняли з усіх.

— Ми бачимо, що частина людей, які сьогодні виступають організаторами акції, були разом із владою під час Євромайдану, а дехто з «антикорупціонерів» навіть є представниками фракції «Блоку Петра Порошенка». Чи можна таких політиків назвати альтернативою?

— Я вам скажу так, що навіть якщо ці люди через два роки прийдуть до влади, то робитимуть те саме, що роблять сьогоднішні політики при владі. І їм також кричатимуть — геть злочинна влада. Все це вже набридло, тому що потрібно нарешті робити конкретні справи, а не збирати мітинги, які не мають масової підтримки. Так, більшість політиків використовують мітинги як інструмент приходу до влади. І переважна більшість політиків — це цинічні люди. Але їх потрібно контролювати. Пробиваються і не цинічні люди, однак в наших умовах таким поки дуже складно «нагорі».

Інша справа, молоде покоління, але краще, щоб вони досягали своєї мети парламентськими засобами. Якщо ви прогресивні та ідейні, то реалізуйте себе через парламент, а не через вулицю. Інакше все це може призвести до краху економіки. Вони ж не розуміють, як людям важко виживати, бо живуть дещо в іншому вимірі. Наприклад, науковець Елла Лібанова нещодавно оприлюднила дані, які свідчать, що розрив між людьми, які отримують мінімальні зарплати, а це 50% населення, і тими, хто входить до першого відсотка багатого населення в Україні, існує в 45 разів, а в Києві        — в 95 разів.

«Я СПОДІВАЮСЯ НА МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ, АЛЕ ХАЙ ВОНИ СПОЧАТКУ ВИВЧАТЬ ПОЛІТИЧНІ, СОЦІАЛЬНІ, ІСТОРИЧНІ НАУКИ»

— Нещодавно розгорілася дискусія між істориком Ярославом Грицаком та колишнім журналістом, а тепер політиком Мустафою Найємом, щодо конфлікту поколінь. Грицак звинуватив молоде покоління в «імпотентності», а Найєм покоління Грицака в тому, що саме вони змирились із приходом до влади комсомольців. Яке ваше ставлення до молодого покоління? Як прокоментуєте цю дискусію?

— Я завжди вважаю, що наступне покоління краще за попереднє. І я дуже сподіваюся на наше молоде покоління, яке більш підготовлене для життя в новому суспільстві. Але хай вони, якщо хочуть бути справжніми політичними лідерами, а для мене це той, хто перший біжить до ями і останній в неї опиняється, все ж таки вивчають політичні, соціальні, історичні науки. Тоді, може, їм стане зрозуміло, з яким вогнем вони граються, коли використовують нелегітимні засоби політичної діяльності. Цей вогонь може зпопелити всю країну. І в нашій історії таке вже було неодноразово. Хай вони повчаться, що таке законність і що таке легітимність. А щодо старшого покоління, то воно також має взяти на себе відповідальність — відповідальність за те, що вони не змогли направити країну в правильному напрямі в 1990-х рр.

— У кого молоде покоління має вчитися?

— Є історія і є приклади успішних демократичних лідерів. Хай вчаться, причому систематично. Треба добре знати свою країну і досвід інших успішних країн. Керувати можна, якщо у тебе є достатньо знань, бажання, і ти можеш уникати всіх тих корупційних спокус. Тобто нам потрібні лідери, але лідери освічені й розумні, патріотичні й порядні.

«ЗРОСТАЄ КІЛЬКІСТЬ ТИХ, ХТО ГОТОВ БРАТИ УЧАСТЬ у ЛЕГІТИМНИХ ПРОТЕСТАХ»

— Ми часто порушуємо це питання в спілкуванні з експертами в нашій газеті: як так сталось, що людина, проти якої повстав перший Майдан, після другого — опинився «на коні»? Тобто якщо Україну в Мінську представляє Кучма, то виникає питання — а за що боролись?

— Це природні наслідки нашого драматичного історичного шляху. Насамперед, це наслідок спочатку імперського, а потім і радянського минулого. А за роки незалежності ми так і не позбулися цих травм, плюс під час незалежності було допущено низку помилок, більшість з яких припало на президентство Кучми. У нас є чудова дослідниця Олена Симончук, яка виявила чудовий факт, що додає оптимізму. Вона дуже ретельно проаналізувала дані моніторингу Інституту соціології за 25 років, вивчивши протестну активність. І виявила, що в цілому зростає кількість тих, хто готов брати участь у легітимних протестах. Хай політики вчаться у цих людей. Цей висновок дає Україні перспективу, бо люди вважають, що проти будь-якого свавілля потрібно протестувати, але робити це потрібно легітимно. Це і є ознака демократичного зростання.