У парламенті приховують дані про освіту депутатів

НЕФАРТОВІ ФАЛЬШИВОДИПЛОМНИКИ

Кілька років тому скандальна ситуація трапилася з екс-заступником голови СБУ Андрієм Кислинським. Так, 2009-го тодішній міністр освіти Іван Вакарчук підтвердив, що диплом Кислинського про закінчення історичного факультету столичного університету є сфальсифікованим, а Президент Ющенко підписав указ про його звільнення із посади.

Якщо ж звернутися до міжнародного досвіду, то нещодавно про свій відхід від посадових обов’язків заявив член португальського парламенту Мігель Раваш, а трохи раніше впливового пакистанського регіонального чиновника Миру Алі Джаттака засудили до двох років позбавлення волі за все той же фальшивий диплом.

Нагадаємо, що в законодавстві України немає норми щодо обов’язкової наявності вищої освіти для кандидатів у народні депутати. Зокрема, в Законі «Про статус народного депутата» сказано лише, що парламентарію на момент обрання має виповнитися 21 рік, він повинен мати право голосу, проживати в Україні останні п’ять років, не мати судимості або мати погашену судимість. Звичайно, у сучасному світі наявність диплома не є свідченням високого рівня професійності, але чиновникам найвищого рангу бажано його мати. Адже саме в їхніх руках безпека, економічний та соціальний добробут мільйонів українців

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР

У відповідь на запит «Дня» щодо кількості депутатів з вищою освітою Управління кадрів Апарату Верховної Ради України надало інформацію, що «з 444-х народних депутатів Верховної Ради України VII скликання 439 мають вищу освіту, два народні депутати України — професійно-технічну і три — загальну середню освіту». Тобто в цілому п’ять обранців не мають вищої освіти. При цьому нам не вказали ніяких прізвищ. Хоча, згідно з інформацією про народних депутатів на офіційному сайті ВРУ, таких парламентарів шість:

1. Ігор Бриченко (округ №130 у Миколаївській області, фракція ВО «Батьківщина») — загальна середня.

2. Мустафа Джемілєв (№12 у списку від партії ВО «Батьківщина») — загальна середня.

3. Світлана Фабрикант (№25 у списку від Партії регіонів) — загальна середня.

4. Анатолій Вітів (№6 у списку від ВО «Свобода») — середня.

5. Олександр Мирний (№18 у списку від ВО «Свобода») — середня.

6. Володимир Кудря (№29 у списку від Комуністичної партії України) — середня.

До того ж на запит «Дня» щодо надання інформації про кількість дипломів у кожного, отримані спеціальності та освітньо-кваліфікаційний рівень народних депутатів Управління кадрів Верховної Ради України відмовило у його задоволенні. У офіційній відповіді «Дню» було зазначено:

«Згідно з частиною 2 статті 32 Конституції України, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, можливе тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Згідно з положеннями 2, 5 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані (відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована) за режимом доступу віднесені до інформації з обмеженим доступом, а згідно з частиною 2 статті 14 цього закону поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Враховуючи вищезазначене, інформація про освіту народних депутатів може бути опублікована за їхньої згоди».

Утім, свій запит газета «День» надсилала на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації». Згідно з його положеннями, Управління кадрів Апарату Верховної Ради України може вважатися розпорядником публічної інформації щодо народних депутатів України, і зобов’язане забезпечити до неї вільний доступ громадян.

Відомості про освіту народних депутатів не можуть бути обмеженими в доступі, адже не підпадають під ст. 6 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» і не належить ні до категорії конфіденційної інформації, ні до категорії таємної інформації, ні до категорії службової інформації.

Як бачимо, відсутність чіткого формулювання у різних законах щодо того, які дані про фізичну особу слід усе ж віднести до «інформації з обмеженим доступом», дозволяє владним органам трактувати дане поняття у вигідному для себе річищі.

Зрозумілим, на нашу думку, є лише те, що коли парламентарі усе ж взяли на себе обов’язок бути особами публічними в демократичній країні і представляти інтереси своїх виборців, то надання інформації про їхній освітній рівень не має приховуватися від народу України. І уповноважені на оприлюднення цієї інформації державні органи мають її надавати без попередньої на це згоди кожного окремого депутата. Інакше щоразу матимемо все нові й нові «парламентські ініціативи» на кшталт законопроекту депутатки від Партії регіонів Олени Бондаренко.

Нагадаємо, на початку цього року пані Бондаренко внесла на розгляд законопроект про внесення змін до статей 8 і 11 Закону України «Про інформацію» щодо мови інформації та інформації про фізичну особу. Згідно з ним, до конфіденційної інформації про особу, збір та ретрансляцію якої суворо заборонено, планують віднести відомості про «національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адресу, дату і місце народження».

Таким чином якщо за підтримання законодавчої ініціативи Олени Бондаренко більшість депутатів все ж проголосує, заборона оприлюднення інформації про освіту стане офіційно узаконеною, а низка нардепів зітхнуть із полегшенням. Адже тоді, коли журналісти, приміром, напишуть черговий матеріал про фальшивий диплом, до суду притягатимуть уже не їх, а вони матимуть змогу цілком легально подати позов на в’їдливих кореспондентів. Навіть більше, вони стовідсотково його виграють, бо, мовляв, кляті журналюги посягнули на святе — конфіденційну інформацію про освіту.

Хоча апріорі дані про освітній рівень тільки засвідчують кваліфікацію та рівень підготовки конкретного фахівця, наприклад, під час прийому на роботу, тому це не може бути конфіденційною інформацією, тим паче у депутатів, діяльність яких має бути прозорою. Інша справа, якщо диплом у депутата підроблений і засвідчує про сумнівне «навчання» чи про фальшиву посвідку про закінчення Колумбійського університету (відома історія зі Зваричем). У цьому випадку хизуватися й справді нічим, а отже, витік небажаної інформації слід ретельно приховати і накласти на набридливі журналістські розслідування жорстке вето.

У той же час бачимо, що у низці країн світу інформація про освітній рівень парламентарів є відкритою і доступною для широкого загалу.

Польща: на офіційному сайті Сейму на сторінці-профіль кожного депутата всі охочі мають змогу переглянути дані не лише отриманий освітній рівень парламентаря, а й переглянути дані про його кваліфікаційну підготовку та дату закінчення конкретного навчального закладу.

Грузія: на персональній сторінці кожного депутата парламенту є інформація про його освітній рівень, назва навчального закладу, випускником якого той є і спеціальність, котру він здобув по закінченні вишу.

Росія: на сайті Держдуми можна знайти інформацію про те, в якому навчальному закладі здобув освіту той чи інший депутат, переглянути наявність у нього вчених ступенів та звань і дізнатися про рік завершення навчання у ВНЗ.

Німеччина: на сайті Бундестагу на профільній сторінці кожного парламентаря у відкритому доступі є дані не лише про освітній рівень депутатів, а й детально розписано інформацію про попередні місця роботи народних обранців та навіть вказано назви закладів, де вони здобували загальну середню освіту (школа, гімназія тощо).

Норвегія: на сайті Стортингу є окремий розділ під назвою «Біографії парламентарів», де можна ознайомитися з даними про освіту депутатів, а також переглянути інформацію про їхній досвід роботи в різноманітних структурах.

Сполучені Штати Америки: всю інформацію про освіту парламентарів можна знайти на їхніх персональних сайтах, які є в кожного народного обранця; також там можна знайти тексти їхніх повних біографій, у яких ці дані розписано детальніше.

ГРА В ОСВІЧЕНОГО Й НЕОСВІЧЕНОГО ДЕПУТАТА

Однак доки оприлюднення даних про освіту народних депутатів України не стало табуйованим, «День» вирішив самостійно простежити, які спеціальності є найпоширенішими серед парламентарів VII скликання. Отож наше дослідження показало, що дані щодо спеціальностей народних депутатів теоретично можна знайти в таких джерелах:

— на особистому сайті депутата;

— на сайті партії;

— на сайті державних органів;

— на інших інтернет-ресурсах.

Варто зазначити, що на сайті ВРУ інформацію щодо конкретної спеціальності народного депутата не вказують. На офіційному порталі йдеться лише про освітній рівень кожного парламентаря.

Отож інтенсивний пошук показав, що інформацію про 39 (майже 9%) народних депутатів у відкритому інтернет-доступі знайти неможливо, оскільки її там всього-на-всього... немає. Якщо говорити про кожну фракцію окремо, то матимемо такий ступінь відкритості до даних про освіту парламентарів для пересічного виборця:

1. ВО «Батьківщина» — 98%;

2. Позафракційні депутати — 97%;

3. Партія регіонів — 95%;

4. «УДАР» — 88%;

5. ВО «Свобода» — 81%;

6. Комуністична партія України — 56%.

Серед членів Партії регіонів найбільше інженерів — 47%, у позафракційних переважають люди з економічною та юридичною освітою — по 35%, у фракції ВО «Батьківщина» кількісно переважають економісти, юристи та інженери — 36%, 32% та 26% відповідно, у фракції ВО «Свобода», за наявними даними, гору беруть юристи — 38%, в «УДАРі» найбільше випускників економічних та юридичних факультетів — 41 та 30% відповідно, а в Комуністичній партії України, згідно з даними щодо освіти, приблизно половина функціонерів — інженери — 39%.

Цікавим також є те, що двоє депутатів із музичною освітою у фракції Партії регіонів, один фізик є позафракційним, а троє — у ВО «Батьківщина», один хімік є членом фракції ВО «Свобода».

До речі, найбільше журналістів у ВО «Батьківщина» — 6, у Партії регіонів — два, в «УДАРі», КПУ, ВО «Свобода» — по одному.

«Найспортивнішими» за кількістю людей з освітою із фізичного виховання є Партія регіонів та «УДАР». Їхніми членами є відповідно семеро та троє вчителів фізкультури.

Можна також спостерігати тенденцію, коли депутати мають по кілька вищих освіт. Для прикладу, у ВО «Свобода» таких є 35%, у Комуністичній партії — 34%, в «УДАРі» — 25%, у ВО «Батьківщина» — 21%, у позафракційних — 16%, у Партії регіонів — 13%.

Утім, дані щодо точної кількості «освічених» та «неосвічених» у Раді озвучити важко, бо невідомо, скільки народних обранців можуть мати «липові» дипломи про вищу освіту.

Мав рацію Оскар Вайльд, коли писав: «На щастя, принаймні у нас, в Англії, освіта не залишає ніяких слідів». Його слова цілком вписуються в розуміння освіченості сучасних українських політиків. Адже доведено, що їм часто не відомі ази орфографії, географії, літератури, математики тощо. Чи не найвідомішими прикладами мовних «ляпів» є помилки найвищих посадовців з професорськими дипломами різного штибу. Інколи вони відверто дивують і вкотре демонструють всю бутафорність університетських знань політичної верхівки України.

Чомусь пригадалися слова регіонала Вадима Колесніченка про те, що депутатами можуть бути обрані «криві, глухі, сліпі та ідіоти», бо це — вибір народу. А ухвалювати закони можуть і випускники технікумів, училищ, бо суттєвої різниці між ними, на його думку, немає.

Певно, тому що цієї «різниці» начебто немає, інформацію про власну освіту низка вітчизняних парламентарів так старанно приховує...