У законі про профспілки всі залишилися «при своїх»

Суть заперечень Президента cтосовно змісту Закону коротко в наступному. Він заперечує проти закріплення за профспілками права захисту поряд з трудовими та соціально-економічними інтересами, як це закладено в статті 36 Конституції, також «і інших», інтересів проти права профспілок засновувати банки, проти закріплення як обов'язок власника надавати профспілкам необхідні приміщення, транспорт, будинки і приміщення для ведення культурно-масової і спортивної роботи і т.ін. (це статті 42,43 Закону). Щоб з'ясувати ступінь об'єктивності сторін, є необхідність повернутись в передісторію створення проекту цього Закону, до мотивів його необхідності — яким цілям та інтересам він має слугувати.

Проект Закону України народився в 1993 році в надрах Федерації профспілок і от досi не прийнятий. Потреба в ньому обгрунтовувалась так, щоб мати «свій», свого роду «галузевий» закон, як це мали інші галузі — «Про зв'язок», «Про кооперацію» тощо. Це одне. По-друге. В суспільному і економічному житті України йшли енергійні процеси, зароджувались і виходили на арену нові дієздатні профспілки, назрівала потреба реформування профспілок до потреб часу. Тому ФПУ поставила завдання «застовбити» за собою певні повноваження, зберегти свою монополію.

Це передісторія. Що стосується об'єктивності зауважень Президента, то їх можна підтвердити словами того ж М.Білоблоцького «юридично неграмотний закон про профспілки». Це правда. Але не вся! Закон не прийнятливий не з мотивів, з яких робить зауваження Президент, а не сприйнятливий зовсім! Він весь юридично неграмотний. Що ж то за закон буде? З аргументом Президента проти претензій профспілок на захист «і інших інтересів» своїх членів — можна погодитись. Бо з цього виходить, що профспілки претендують і на захист, наприклад, інтересів шанувальників кішок чи сексуальних меншин. А це вже не профспілка. Це — всезагальна опікунша.

Право профспілок створювати банки — в жодній країні профспілки такого права не мають і таку функцію не виконують, а є звичайними клієнтами — вкладниками банків. Це перше. Друге — а на яких коштах будуть створюватись профспілкові банки? На профспілкові кошти власне? А чи дав згоду на це член профспілки, адже він сам має право бути вкладником банку? І що то буде — профспілка чи банківський холдинг? І аргументи О.Стояна, що дивіденди від банків підуть на соціальну допомогу, соціальні фонди тощо — сумнівні. Бо вже зараз виникає питання: а куди зараз ідуть дивіденди від депозитів профспілок у банках?

Далі. Відносно заперечень щодо обов'язків власника надавати профспілкам безоплатно приміщення, засоби зв'язку, транспорту і т.ін. Тут, з одного боку, Президент знищує вже закладені в законодавстві права профспілок, чого не допускає стаття 22 Конституції, а з іншого — є низка проблем. Наприклад, приватні підприємства — чи згодні власники надавати ці пільги профспілкам, а їх може бути декілька на підприємстві? А якщо профспілки надані їм приміщення використовують не за призначенням, здають в оренду?

А от проти інших невідповідностей недолугого Закону Президент не заперечує. Наприклад, проти статті 11, яка жорстко обмежує права профспілок на існування, регламентує їх за ознаками нібито всеукраїнського і місцевого статусу. Щоб мати статус всеукраїнської профспілки, необхідно мати сотні тисяч чи мільйони членів. І не буде мати права на існування, наприклад, Незалежна профспілка гірників України, бо в їх складі «тільки» 400 тис. членів, а всього вугільників 1,3 млн. чол. Або профспілка машиністів залізниць, бо в ній 6 тис. машиністів з 1-го мільйона залізничників усіх професій.

Це положення суперечить Всезагальній декларації прав людини, Концепції МОП «Право трудящих на організації та на асоціації», ст.36 Конституції України про рівність прав профспілок, права трудящих на волевиявлення і вільний вибір.

Президент цього не побачив, як і антиконституційності статті 16, якою передбачена процедура реєстрації профспілок, що теж суперечить законам. А О.Стоян, говорячи, що закон узгоджується з міжнародними нормами — лукавить. Низка незалежних профоб'єднань, які не входять до ФПУ, звернулись по допомогу до міжнародних організацій трудящих у зв'язку з прийняттям такого закону і одержали висновок про значну кількість відхилень його від міжнародних норм. А цього не допускає Конституція України.

За межі закону виводять, знищують чи позбавляють права на існування велику групу незалежних профспілок — не членів ФПУ, в яких перебувають мільйони трудівників. Чи це на користь суспільству? Чи це просто в традиціях влади — викликати конфлікт, створити правові протиріччя, шукати винних та з'ясовувати стосунки, щоб відводити увагу від своєї недієздатності?

Подальші дії, на мою думку, мають бути такими. Незважаючи на значну необ'єктивність аргументів Президента у зв'язку з вето, його подолати нема необхідності. До того ж зараз (у всякому разі на протязі цієї сесії ВР) це не дуже реально. Найбільш доцільний варіант полягає у тому, що має вступити в дію Регламент Верховної Ради — закон має бути відправлений на доопрацювання, що дасть змогу позбутися його вад і принципових недоліків та невідповідностей. Комітет з питань соціальної політики та праці забезпечив би повну переробку проекту, який би відповідав Конституції, іншим законам, міжнародним нормам, а також враховував би інтереси всіх без винятку профспілок України.

ДОВIДКА «Дня»

Солідарні профспілки України — об'єднання профспілок працівників переважно недержавного сектору економіки. Налічує приблизно 450 тисяч членів. Структура — змішана (територіально-галузева).