У житті дві головні речі. Одна з них — праця

У житті є дві головні речі: любов і праця. В ідеалі вони доповнюють одна одну. Вони настільки важливі, що в якийсь період можуть повністю замінити одна одну. Однак це лише ліричний вступ до досить складної теми про працю в наших умовах.

Теперішню роботу я шукав довго. Заважали власна перебірливість, певний рівень вимог та уявний рівень відповідності статусу публічного політика і колишніх посад. Заважав і вік.

Хоча тут роботодавці у полоні чергових модних, але не бездоганних прозахідних стандартів. Справа, звичайно, смаку. Але іноді досвідчений працівник, як і жінка бальзаківського віку, з роками лише набуває своїх вирішальних якостей. Інша справа, що хлопчиками легше командувати. Хлопчиків легше і «підставити». Ну, а в цьому випадку мій вік — моя охорона і — знову таки — «моє багатство».

Знайшов я роботу сам. Не допомогли ні біржа, на обліку якої я ніколи не перебував, ні знайомі. Я шукав — систематично «бомбував» телефони вакансій. І відшукав роботу, де знадобилися мої знання, попередній досвід, посади, весь шлях. Випадком можна вважати, що і колектив підібрався в основному солідний, не хлопчики. Хоч і в цьому є свої мінуси, та де їх немає.

І все-таки краще бути власником. Не вистачає і заважає чимало. Передусім, такої нісенітниці, як грошей — у резерві та достатній кількості. Тому як іншого можливого чинника — потрібних знайомств, скажімо, колишньої партноменклатури, у мене не вистачає: я хоч і був неслабким депутатом облради, але, видно, більше запам'ятався тим, що «ганяв» колишню партноменклатуру. Позбавлений я, відповідно, і можливості влаштування через мене грошей партії (див. наприклад, І.Бунича)...

А взагалі не вистачає ой як багато. Найголовніше — немає стабільності. Не стабільності деградації, вимирання, фіскального оббирання всього, що ще ризикує виявляти активність і самостійність — економічну чи політичну... Тобто впевненість у тому, що і «вгорі» люди, які всерйоз зацікавлені в чесній, продуктивній, натхненній, якщо хочете, праці.

Що, коли необхідно, представнику однієї правлячої партії прийде на зміну інша, і терпіти можливе самодурство «зверху» не доведеться дуже довго...

Не вистачає чіткої, стабільної системи оподаткування заради життя, а не заради самого оподаткування. У нас же — що не день, то новий податок, або підзаконний акт, або роз'яснення, доповнення, зміна до них чи просто зміна форми бухзвітності з перенесенням місця печатки або затверджувального підпису з правого боку на лівий, а через півроку — з точністю до навпаки, і так без кінця...

Аж крекчеш вряди-годи від незадоволення: то що ж це за країна така, та не може ж бути, що ми спроможні лише на тупе здирництво. Адже в усьому розважливому світі по-іншому. І багато що з того, що в нас обкладають, там зовсім не обкладають або обкладають із пільгами і вибірково, якщо це корисно для перспективи розвитку суспільства.

Звідси ж і рекомендації для прискорення розвитку малого і середнього бізнесу та оцінка його перспектив. Потрібна, звичайно, кадрово-адміністративна реформа (не кажу вже про такі радикальні речі, як люстрація, яка чудово виявила себе в Чехії).

Потрібен податковий кодекс і весь супутній комплекс стабільного правового поля для сприяння легітимізації всього, що може і бажає проявити себе в бізнесі. Адже в нинішній час можуть більш-менш спокійно працювати лише «свої люди» — під потрібним «дахом». Всі інші або животіють, або працюють на рідкісних, ще «прозорих» острівцях ринку — в основному, вторинних послуг і капіталів, наприклад, банківських. Або ж — переважно — «в тіні», з подвійною бухгалтерією.

Тому, оскільки «вгорі» вважають більш важливим, де зовсім не це, а де прийняти поздоровлення з інавгурацією, остільки найближче майбутнє малого і середнього бізнесу в нас плачевне. Хоч і хаотично, та «в тіні» він неминуче приречений виживати, вимушений постійно мімікрувати, ніби ті хамелеон і незламний Змій Горинич воднораз. Та сама нова Польща «проклюнулася» через цей вимушений етап. А були ж таки і довіра, і величезні міжнародні кредити, багато з яких пізніше «вибачили», у наявності — єдність нації; найбільші демократичні організації типу відродженої «Солідарності» i абсолютно нових лівих, котрі стимулюють здорову конкуренцію.

І лише за умови чіткої, якщо хочете, жорсткої, але перспективної політичної волі треба зосередитися на все ще великих потенційних можливостях. Тут і проблеми землі, і фермерства, та й просто всіх неколгоспних, недержавних виробників, які вже сьогодні набагато продуктивніше працюють і фактично годують країну при глумливому ставленні до себе. І підприємства, що гниють на корені, — фактичні банкрути (яких більшість), рішуча санація і, за наявності конструктивної волі, ефективний розпродаж у дбайливі руки, здатні дати бажаний поштовх усій економіці.

Країні потрібен саме господар, а не феєрверкер, потрібна воля, а не просто хлоп'яча впертість. Якщо ж відбуватиметься тільки імітація бурхливої діяльності, умови для бізнесу, ринку і життя взагалі в нас не стануть кращими. І напруження невблаганно зростатиме, часом зовні начебто й непомітно. А це робить можливі наслідки лише небезпечнішими.