Удар у відповідь

Останнім часом відбулося декілька подій, які вказують Росії на свої місце. І як не дивно, це в її інтересах, бо тоді вона має хоч якийсь шанс остудити свій неоімперський запал, покаятися і перетворитися з агресора та злочинця в цивілізовану країну. Надій, правда, не так багато.Українські військові 26 жовтня вперше застосували ударний безпілотник турецького виробництва Bayraktar TB2 на Донбасі. Він знищив гармату противника ракетним ударом, про що повідомив ГШ ЗС України в Facebook.

«З 14:25 до 15:15 батарея гаубиць Д-30 російсько-терористичних військ здійснювала обстріл позицій Об’єднаних сил в районі населеного пункту Гранітне. Два військовослужбовці Збройних Сил України під час обстрілу зазнали поранення, один з них загинув. З початком обстрілу, через СММ ОБСЄ було невідкладно висунуто вимогу щодо припинення вогню, надіслано ноту дипломатичними каналами. Втім, окупанти не реагували. З метою змушення ворога до припинення вогню, за наказом Головнокомандувача Збройних Сил України було застосовано "Байрактар". Безпілотний літальний апарат не пересікав лінії зіткнення і керованою бомбою знищив одну гармату з розрахунком російсько-окупаційних військ. Після цього обстріли українських позицій припинилися», - йдеться в повідомленні.  

Увечері того ж дня російська пропаганда на державному телебаченні прогнозовано билася у конвульсіях, звинувачуючи українців в усіх гріхах. Але, як-то кажуть, самі винні. Наступного ж дня речник президента Росії Владіміра Путіна Дмітрій Пєсков заявив, що постачання турецьких безпілотників в Україну може призвести до дестабілізації ситуації на Донбасі. 

Реакція Москви не здивувала, а от заяви Берліна та Парижа – так. Речниця Міністерства закордонних справ Німеччини Андреа Сассе заявила про занепокоєність (так само як і МЗС Франції) через те, що українські військові вперше застосували безпілотники Bayraktar на Донбасі. За її словами, у Берліні дуже стурбовані через збільшення інтенсивності бойових дій, а також повідомленням Генштабу ЗСУ про відповідь українських військових на обстріли.

На що отримали справедливу реакцію українського посла в Німеччині Андрія Мельника. Він заявив, що українці мають законне право на самооборону, «якщо її територію вдень і вночі обстрілюють важким російським озброєнням і гинуть мирні жителі та солдати» (bild.de). Він також додав, що замість того щоб висловлювати занепокоєння драматичною ситуацією, Німеччина має подвоїти свої зусилля як посередника, щоб скликати «Нормандський саміт» у Берліні.

Цікаво як би реагували німці і французи, якби частину їхньої території захопили і щоденно обстрілювали... Звичайно, Україна має право на захист і відповідь агресорові.

«Застосування ЗСУ Байрактару на Донбасі схоже перезбудило не лише російську сторону, а й деякі західні столиці. Зокрема, нас звинувачують у порушенні Мінського Меморандуму від 19 вересня 2014 року. Але якщо читати цей документ уважно, то там міститься заборона на використання "іноземних безпілотних літальних апаратів (БПЛА)". Байратари ж (і це на ТКГ спеціально відзначив керівник СММ ОБСЄ, громадянин Туреччини посол Чевік) хоч і були зроблені в Туреччині, після купівлі їх Україною стали українськими. Тобто у застосуванні нами українських БПЛА, здійсненому відповідно до статті 51 Статуту ООН, яка передбачає право членів організації на самооборону, немає порушення Мінських угод, - пише у ФБ представник української делегації в ТКГ, журналіст Сергій Гармаш. - Хоча сам факт апеляції російської сторони та її берлінських колег до Меморандуму є досить неоднозначним. Адже в рамках ТКГ ми вже кілька засідань не можемо домогтися від Росії відповіді на запитання, чи вона включає Меморандум і Протокол від 2014 року до поняття "Мінські угоди". Виходить, що коли їм вигідно – включає. А коли не вигідно – говорить лише про Комплекс заходів від лютого 2015 року. Отже Берлін, звинувачуючи нас у порушенні Меморандуму, хоч і "не помітив" слово "іноземних" у тексті про заборону БПЛА, але підтвердив, що цей документ є частиною Мінських угод. А оскільки його підписано "на виконання Протоколу" від вересня 2014 року, то, значить, і Протокол теж – невід'ємна частина "Мінських угод". А в Протоколі немає "представників ОРДЛО", але є зобов'язання Росії щодо "двостороннього припинення вогню"... Ось так, за допомогою Байрактара вирішилася складна дипломатична дилема, яку Москва не може вирішити вже багато років. Тепер їй залишилося лише озвучити факт визнання нею Мінського Меморандуму та Протоколу "мінськими угодами", і тоді можна реально розпочинати врегулювання конфлікту відповідно до "мінських угод"».

Однак, є з Берліна і позитивний сигнал. 21 жовтня міністр оборони Німеччини Аннегрет Крамп-Карренбауер в ефірі радіостанції «Дойчландфунк», відповідаючи на запитання, чи думає НАТО про сценарії стримування Росії для балтійського і чорноморського регіонів, заявила, що союз НАТО готовий завчасно використати засоби, які мали б стримувальний ефект щодо Росії. За словами Крамп-Карренбауер, нікому не має й спадати на думку нападати, скажімо, на країни Балтики чи партнерів НАТО в Чорному морі. «У зв'язку з викликами, що посилюються, з боку Росії НАТО повинна з усією ясністю дати зрозуміти, що вона готова і до заходів військового характеру», - заявила міністр. Вона підкреслила, що НАТО буде адаптуватися до нинішнього поведінки Росії.

І в цьому напрямку вже є практичні кроки. На саміті у Брюсселі 21-22 жовтня міністри оборони країн НАТО узгодили новий генеральний план захисту від будь-якого потенційного нападу з боку Росії на кількох фронтах. У документі підкреслюється, що основною метою альянсу залишається стримування Москви, навіть попри все більшу увагу, яка приділяється діям Китаю. Стратегія НАТО, що має конфіденційний характер, спрямована на підготовку до будь-якої синхронної атаки в регіонах Балтійського та Чорного морів, яка може включати застосування ядерної зброї, злам комп’ютерних мереж і атаки в космосі, пише Reuters. «Ми продовжуємо зміцнювати наш союз, використовуючи кращі і модернізовані плани», – наголосив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ після зустрічі. Перед тим він говорив про те, що відносини з Москвою досягли нової найнижчої точки з часів «холодної війни». «У нас усе ще залишаються засоби і канали для взаємодії з Росією, однак ми шкодуємо про її рішення закрити два офіси НАТО в Москві і зупинити роботу російської місії тут у НАТО», – зазначив Столтенберґ.

У Росії, що не дивно, ніяким чином не визнають свою вину і у всьому звинувачують Північноатлантичний альянс. Реагуючи на слова міністра оборони Німеччини, керівник відповідного відомства в Росії Сергій Шойгу заявив: «На тлі закликів до військового стримування Росії НАТО послідовно стягує сили до наших кордонів. Чим подібне вже закінчувалося для Німеччини і Європи, міністр оборони ФРН зобов’язана добре знати. Безпека в Європі може бути тільки загальною, без утиску інтересів Росії. Але до рівноправного діалогу з цього питання сьогодні не готове саме НАТО».

Бачимо типовий приклад перекладання з хворої голови на здорову. Це традиційна реакція російського керівництва. А отже говорити про протверезіння в Кремлі щодо своєї зовнішньої та безпекової політики не доводиться. Москва розуміє тільки мову сили. І таку відповідь вона отримала. Ситуацію коментує міністр оборони України (2019-2020 рр.) Андрій ЗАГОРОДНЮК:

- З приводу застосування Байрактару, то зазначу головне – ми маємо право завдавати удари у відповідь. Цього права ніхто у нас забрати не може і ми ніколи не погоджувались з тим, щоб відмовитись від права оборонятись. Занепокоєння Німеччини з цього приводу сказані під впливом Росії. Тому що на території України є німецькі представники і воєнні експерти, які все чудово розуміють. Вони розуміють, що було порушення Мінських угод з боку нашого противника, відбулись обстріли українських позицій, внаслідок чого загинула людина, а отже згідно з існуючими домовленостями ми маємо абсолютне право завдавати удари у відповідь. Тому я вважаю, що українське військове керівництво зробило те, що потрібно. А в Росії тепер прогнозована істерика.

Ми маємо лінію зіткнення протяжністю більше 400 кілометрів. Росія не може втримувати повний контроль над всіма ділянками. Але зверну увагу на цікавий момент. РФ запустила нову пропагандистську кампанію, яка посилює у росіян відчуття загрози від України. Вони постійно говорять, що Україна скоро буде в НАТО, що Україна застосовує нову зброю, що Україна може напасти на Росію, що Україна терміново хоче повернути Крим. Чесно кажучи, з точки зору гібридної інформаційної війни поки невідомо куди така поведінка Кремля веде. Вони також розкручують тему, що Україна – це мовляв маріонетка США. Тому проти Росії воює США, а Україна є лише інструментом такої війни. Фактом залишається те, що вони свідомо завищують спроможності і успіх України в євроатлантичній інтеграції. Так раніше не було. Ще півроку тому російська пропаганда навпаки підкреслювала, що стосунки НАТО з Україною не є проблемою, адже вступ України до НАТО це, мовляв, нереально.

Наразі існує черговий сплеск напруги між НАТО і Росією. Застосування ядерної зброї не передбачається як реальний чинник, адже сама теорія ядерного стримування базується на тому, що потенційна можливість ядерного удару перекреслює його мету і доцільність використання такої зброї. Але існують інші реальні загрози. Агресивні дії Росії в Чорному морі і намагання перешкодити торгівельним шляхам, свободі судноплавства в акваторії є нагальними великими ризиками, які набагато більші за інші. Тому в НАТО, зокрема США, зараз виробляють нову стратегію щодо Чорного моря з залученням таких партнерів як Україна та Грузія. В НАТО, до речі, раніше не було ніякої стратегії щодо Чорного моря.

НАТО зараз потрібна консолідація, тому триває активна комунікація навколо загроз для Європи. Зі свого боку, Росія також вибудовує якусь нову стратегію. І перед нами стоїть відкритим питання – якою є ця стратегія. Зі свого боку, можу сказати, що у Росії щодо України зараз немає ніякої сталої стратегії, якої б вона чітко дотримувалась, але у неї є стратегічні цілі. У Кремля інший підхід – підхід гнучкої стратегії згідно з цілями, які за 20-30 останніх років не змінюються. Головна ціль – повний контроль над Україною. Причому для Росії бажано, щоб Україна була під контролем не як єдина країна, не як країна зі однією позицією. Підходи до реалізації цієї мети у них змінюються кожні півроку.