«Українська позиція має бути прагматичною»

Перша сесія нової Ради показала — з результативністю парламентської більшості у Партії регіонів можуть виникнути проблеми. Звичайно, були приклади позитивних голосувань (кадрові призначення), але були і провали (не вдалося звільнити з першої спроби голову Нацбанку Арбузова). Домовлятися тепер «регіоналам» буде однозначно складніше і, напевно, дорожче — нинішня депутатська публіка на відміну від попереднього скликання стала більш різноманітною. Трохи додали в кількості комуністи, а головне з’явилося чимало мажоритарників, які часто грають свою гру. З усіма треба знайти спільну мову. Яким чином? Чи буде стабільна більшість у «регіоналів»? Наскільки реальним є персональне голосування? Чи здатна Партія регіонів до еволюції? Як домовлялися з комуністами? Як вибудовуватимуться відносини з опозицією? Говоримо з народним депутатом від Партії регіонів Дмитром СВЯТОШЕМ.

НАВІТЬ НА ЗАСІДАННЯ НАШОЇ ФРАКЦІЇ, НА ЗАСІДАННЯ РАДИ ФРАКЦІЇ СОРКІН НЕ ПРИЙШОВ

— Пане Дмитре, відбувалося голосування в парламенті за звільнення Сергія Арбузова з посади голови Нацбанку. Чому не вистачило голосів з першої спроби?

— Проблема полягала в тому, що не було переконливої більшості у Партії регіонів, комуністів та певної кількості мажоритарників. Гадаю, це технічна проблема. Але хочу зауважити, що було б правильно, якби кандидат на посаду голови Національного банку прийшов на зустріч з усіма депутатськими фракціями і провів дискусію. На жаль, цього не сталося. Навіть на засідання нашої фракції, на засідання Ради фракції Соркін не прийшов. Тому і виникли проблеми під час голосування за зняття Арбузова. Певна кількість народних депутатів елементарно була відсутня. На моїй пам’яті це вже четвертий голова Національного банку у голосуванні за якого я брав участь, але перший, який не зустрічався з депутатськими фракціями.

— Чому?

— Це запитання треба адресувати нинішньому голові Національного банку. Є певна політична культура, традиції у Верховній Раді, які передбачають зустріч кандидата на посаду голови Нацбанку з усіма депутатськими фракціями, незалежно від того, з опозиції вони чи від влади.

— Але у більшості були проблеми і з подальшим голосуванням. Доводилося ставити на повторний розгляд певні проекти, адже знову не вистачало голосів. Отже, стабільної більшості немає?

— Стабільної більшості немає, тому що стабільна більшість — це 250—260 народних депутатів. Сьогодні все тримається на межі фолу, тому що більшість, яка згуртована навколо Партії регіонів, становить 226—230 депутатів, а враховуючи вимоги опозиції про персональне голосування, виникає ще більше проблем.

РІШЕННЯ МАЮТЬ УХВАЛЮВАТИСЯ БІЛЬШІСТЮ ВІД ПРИСУТНІХ У ЗАЛІ, А НЕ ВІД КОНСТИТУЦІЙНОГО СКЛАДУ ПАРЛАМЕНТУ

— Персональне голосування — це проблема для більшості?

— Це проблема для всього українського парламенту протягом останніх 20 років. Сьогодні, коли у опозиції немає чіткої політичної програми, а головне —механізмів, як реалізувати свої передвиборчі обіцянки, вона починає зводити все до персонального голосування. Хоча якщо ми подивимося на роботу парламенту попереднього скликання в перші роки його роботи, то побачимо, що фракції БЮТ та НУ-НС ніколи не голосували персонально. Тому сьогоднішні заяви опозиції про персональне голосування — це замилювання очей. У цілому ж, незалежно від того, хто знаходиться при владі, це питання стоїть гостро ще з початку 90-х.

— І його треба вирішувати, тому що це норма Конституції.

— Так, але якщо я, наприклад, вийшов на дві хвилини і доручив (передав повноваження) своєму колезі проголосувати так, як я сам би проголосував, то я не бачу в цьому великої проблеми. Тому що в результаті голосування в залі виходить таким, як і при особистому натисканні кнопок. А от якщо за мене проголосували, а я про це не знаю або не підтримую таке рішення, тоді це проблема. В протилежному випадку я не вважаю це порушенням законодавства.

— Навіть якщо ви передали комусь свої повноваження на голосування, це ніде не прописано, а отже є порушенням законодавства.

— Це — проблема неузгодженого законодавства. Якщо голосування не призводить до спотворення особистої точки зору народного депутата, можливо, це і є правопорушенням, але воно не має негативних наслідків.

— Як партія влади збирається вирішувати це питання?

— Є два шляхи. Перший — це практика Сполучених Штатів. Там депутат-конгресмен особисто виходить на трибуну, називає кого він представляє і висловлює загальну позицію своєї політичної сили, потім натискає кнопку. Але подивімося, скільки нормативних актів приймається в американському Конгресі і скільки нашою Радою. Ми ухвалюємо в сотні разів більше документів. Тому така практика у нас навряд чи працювала б.

Другий — рішення ухвалюються більшістю від присутніх в залі, а не від конституційного складу парламенту. В такому разі на засідання Верховної Ради ходили б усі народні депутати. Вважаю, саме цей підхід був би прийнятним для України. Якби регламентний комітет ВР запропонував такі зміни, я б за них проголосував.

НАВІТЬ ЯКЩО КОМУНІСТИ І ВЕДУТЬ ПЕРЕГОВОРИ ЗА ПОСАДИ В УРЯДІ, ТО ВОНИ НІ ДО ЧОГО НЕ ПРИЗВОДЯТЬ

— В умовах роботи «на межі фолу», напевно, щоразу доводиться домовлятися?

— Кожне голосування в нинішній Раді — це є й буде продуктом домовленостей між депутатськими фракціями.

— Як з комуністами домовляєтеся?

— Я не входжу в переговірну групу, тому можу лише сказати, що сучасний парламент — це можливість знаходити компроміси між різними політичними силам та народними депутатами. До сьогодні фактично всі голосування, які були в парламенті, мали політичне забарвлення. 5 лютого почнеться друга сесія. От тоді вже піде поточна робота Верховної Ради— ухвалюватимуться рішення не тільки політичні, а й прагматичні. Дуже вірогідно, що будуть взяті до уваги різні законопроекти: і від Партії регіонів, і від КПУ, й від «Свободи», якщо це, звісно, будуть нормальні законопроекти.

— Ви якось сказали, що «КПУ — це не партія, а бізнес-корпорація». Чи не занадто дорога бізнес-корпорація?

— Я їх не фінансую, тому складно сказати. Тим більше, що комуністи до сьогоднішнього дня не оприлюднили дані, — скільки вони витратили на передвиборчу політичну рекламу. Гадаю, це була найдорожча політична реклама за останню виборчу кампанію. Далі. Навіть якщо комуністи й ведуть переговори за посади в уряді, то вони ні до чого не приводять. Усі посади, які отримала останнім часом Комуністична партія, перебувають у межах парламентських інструментів. Жодної посади в уряді вони не отримали.

— В умовах торгів за посади, на вашу думку, комуністи сьогодні відображають інтереси людей лівих поглядів?

— Якщо брати сьогоднішній склад парламенту, то стовідсоткова ліва партія у Верховній Раді — це комуністи.

— Але чи захищають вони ліву ідеологію?

— Це можна перевірити лише під час наступних парламентських виборів — яку підтримку здобудуть комуністі від громадян.

ВИКОРИСТАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕСУРСУ — ЦЕ ГАНЕБНЕ ЯВИЩЕ В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІТИКУМІ

— Що стосується самої Партії регіонів. За вашою політичною силою й досі закріплено образ партії, яка часто «через коліно» протягує необхідні їй рішення, або образ людей, які точно «вирішать питання». Чи здатна ваша партія до еволюції, до інших методів роботи?

— Без еволюції не може існувати жодний соціальний інструмент. До нас приходять нові люди, але фундаментальні позиції Партії регіонів залишаються базовими, незмінними. Я вважаю, що ми стаємо більш модерними.

— Але чомусь ми цього не спостерігаємо з вашої роботи в парламенті.

— А ви спостерігаєте в парламенті еволюцію партії «Батьківщина»? Ні, вони не змінюються. Нічого, крім «Юлі — волю!», я від них не почув.

— А що стосується вашої партії?

— Ситуація дуже проста. Якщо ми сьогодні подивимося на парламент, то побачимо, що це верхній зріз партійних структур. А найпотужніша партія сьогодні — це Партія регіонів. У нас найширше представництво в регіональних органах  — в міських, районних, обласних радах. По кількості людей Партія регіонів на сьогоднішній день є партією номер один.

— До речі, часто доводилося чути, як директорів шкіл примусово змушують вступати до вашої партії.

— Звісно, є й перегини. Але я дуже добре пам’ятаю, коли під час прем’єрства Юлія Тимошенко фактично всі керівники «районо» в Харкові були членами «Батьківщини». Це називається використання адміністративного ресурсу. Це — ганебне явище в українському політикуму, незважаючи на те, яка партія при владі, а яка в опозиції. Також хочу підкреслити, що переважна частина членів Партії регіонів не пішла з партії, коли ми були в опозиції.

ТИСНУТИ МОЖУТЬ ХТО ЗАВГОДНО НА КОГО ЗАВГОДНО, ГОЛОВНЕ — ПРОТИСТОЯТИ ЦЬОМУ ТИСКОВІ...

— У цьому парламенті вам доведеться домовлятися й із опозицією, адже стабільної більшості в ПР немає. Як би ви оцінили співпра цю з опозиціонерами за результатами першої сесії, тим більше, що в новому парламенті є дві нові партії?

— Нинішня опозиція так само радикальна, як і 2002 року. Це зрозуміло, тим більше напередодні президентських виборів 2015 року. Інша справа, що сьогодні завдяки партії «Свобода» опозиція має націоналістично-фашистський окрас.

— Які аргументи?

— Партія «Свобода» — це неофашистська партія. До речі, європейці також вказують на проблеми з цією політичною силою. Я вважаю, що це       — ганебне явище в українському політикумі. Я не можу поділити погляд, що є титульна нація, яка — понад усе, а всі інші не мають права на існування або мають бути обмеженими в правах.

— Напевно, ваші колеги з протилежного табору заперечили б вам і назвали Партію регіонів радянською й промосковською.

— «Свобода» не є українською партією. Це фашистська партія. За співпрацю з нею іншим опозиційним партіям це ще відгукнеться.

— Іноді пишуть, що «Свободу» фінансують бізнесмени з Партії регіонів.

— Я цим не займаюся. Якщо хтось і фінансує «Свободу», то це на їхній совісті.

— Питання взаємовідносин України з Митним союзом й досі залишаються складними. Як ви вважаєте, українське керівництво витримає тиск росіян?

— Позиція Москви зрозуміла — це ідеологія національного егоїзму. Якби я був на місці керівництва Росії, я б діяв так само. Українська позиція в цій ситуації має бути прагматичною. Якщо в економічному плані ми втрачатимемо, то вступатив Митний союз не можна. З точки зору економіки, сьогодні я не бачу вагомих аргументів за те, щоб           вступати в Митний союз, але немає й вагомих аргументів, щоб не вступати в цю організацію. А тиснути може хто завгодно на кого завгодно, головне — протистояти цьому тискові. Це й є проукраїнською позицією.