Український Штірліц виходить на зв'язок

Скільки існувала держава - від рабовласницьких імперій до сучасних демократій, - у ній завжди був такий компонент, який ми сьогодні називаємо спецслужбами. Сьогодні немає потреби простежувати еволюцію спецслужб від шпигунів Мітридата Понтійського, який успішно воював проти Римської імперії, до наших днів, однак варто зазначити, що важливою ознакою сучасної демократичної держави є наявність так званого розвідувального співтовариства - сукупності незалежних розвідслужб і спеціального органу, який координує їхні дії. Майже всі найбільш авторитетні розвідки світу пережили або переживають наразі процес перетворення і переорієнтації пріоритетів у зв'язку з істотною зміною сучасного світу, який аж ніяк не спрямований на ослаблення ролі спецслужб у житті провідних держав.

В Україні, природно, також існують органи, які займаються розвідувальною діяльністю. Існує й організація, яка координує роботу служб зовнішньої розвідки різних відомств. Українські спецслужби відзначили п'ятиріччя свого існування, хоч при цьому в Україні, на відміну від Росії, поки що немає свого закону про розвідку. Про діяльність однієї зі спецслужб - зовнішньої розвідки Міністерства оборони - і її проблеми розповідає начальник секретаріату Головного управління розвідки Міністерства оборони (ГУР МО) України Володимир ГАВРИЛОВ.

- Володимире Валер'яновичу, які основні напрями діяльності військової розвідки?

- Конкретні завдання військової розвідки, як і методи та форми її роботи, становлять державну таємницю. Якщо вести мову про загальні напрями її діяльності, то вони доволі схожі з напрямами діяльності військових розвідок більшості розвинених країн світу. Діяльність ГУР МО пов'язана передусім із забезпеченням і зміцненням військової, військово-політичної, військово-економічної, військово-технічної та екологічної безпеки нашої держави. При цьому хочу підкреслити, що, виконуючи завдання на територіях інших держав, ми жодим чином не ведемо там підривної діяльності і не втручаємося у внутрішні справи цих країн. Навпаки, останні роки характерні тим, що з розвитком транснаціональної організованої злочинності, міжнародного тероризму, контрабанди зброєю, наркотиками дедалі більше розвивається співробітництво між спецслужбами, в тому числі і між розвідками країн для спільної боротьби із цими явищами. Є речі, з якими сьогодні вже не під силу справитися одній країні, яка навіть належить до категорії розвинених і багатих. Ми мусимо також провести аналіз і давати кваліфіковані відповіді на багато запитань, наприклад, чи будуть танки зброєю XXI століття? Треба сказати, що за п'ять років існування української військової розвідки вже вдалося створити ефективну структуру, синтезувати світовий досвід, вирішити проблему забезпечення кадрів і виробити систему збору інформації з урахуванням особливостей становлення незалежної України.

- Хто є споживачем інформації, здобутої розвідслужбою військового відомства?

- ГУР забезпечує інформацією передусім міністра оборони України і начальника Генерального штабу, але паралельно, залежно від ступеню важливості інформації, вона може направлятися як Президентові країни, так і Голові Верховної Ради, прем'єр-міністру, секретареві Ради національної безпеки та оборони, а також керівникам ряду інших міністерств та відомств держави.

- Генерал Ігор Смєшко поєднує посади директора Центру стратегічного планування й аналізу в Раді національної безпеки та оборони України і начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Це данина часу чи необхідність?

- А директор національної розвідки США, який стоїть на чолі розвідувального співтовариства США одночасно суміщає посаду директора ЦРУ... Це не просто нормально, а й життєво необхідно, особливо для військової розвідки України на непростому етапі її становлення й розвитку.

- А які відносини склалися між спецслужбами всередині країни?

- Я б сказав, відносини взаємодоповнюючого ділового співробітництва і здорової конкуренції. До речі, де-факто розвідувальне співтовариство вже сьогодні існує в Україні. Ще 1993 року з'явилася й організація, головними функціями якої є визначення пріоритетних напрямів для зовнішніх розвідок різних відомств і координація їх діяльності, а також коректування завдань та оцінка інформації, яку вони добувають. Такі координуючі органи існують практично в усіх розвинених країнах світу. До речі, в Радянському Союзі в період із 1947-го по 1953 р. також існував такий орган: Комітет інформації при РМ СРСР.

- Ви сказали, що розвідувальне співтовариство існує тільки де-факто.

- Воно існує і де-юре. Його діяльність регламентується відповідними закритими Указами Президента України. Причому основну нормативно-правову базу було закладено ще 1993 року Указами першого Президента України Л. М. Кравчука, у цілковитій відповідності до повноважень, які він мав на основі чинної тоді Конституції УРСР, із відповідними доповненнями Верховної Ради. Але ми дуже зацікавлені у прийнятті Закону про зовнішню розвідку. Необхідно підкреслити, що саме існування такого закону є свідченням міри зрілості держави. Наприклад, у Росії це питання було вирішено 1995 р., коли Держдума ухвалила відповідний федеральний закон. Я думаю, що в нас відповідний документ повинен з'явитися цього року. Уже відпрацьовано законопроект, який пройшов узгодження майже у всіх відомствах. Хочу підкреслити, що, передусім, розвідка зацікавлена діяти в чітко визначеному юридичному полі, схваленому вищим законодавчим органом країни - Верховною Радою.

Чого дуже б не хотілося, так це поспішності і непрофесіоналізму у прийнятті будь-яких рішень, які стосуються розвідки... Британська МІ-6, одна з найстаріших розвідок світу, була офіційно визнана прем'єр-міністром Дж. Мейджором тільки 1994 року. До цього секретна служба Великобританії, заснована ще в XV столітті, не згадувалася в жодному офіційному документі уряду, а всі прем'єр-міністри на запит одного з найстаріших парламентів світу відповідали приблизно так: "Я не уповноважений коментувати розвідувальну діяльність уряду її (його) величності..." Ми ж часто поспішаємо все відкрити й помацати... Навіть у такій найбільш делікатній сфері, як розвідка.

- А як справи з фінансуванням розвідки Міністерства оборони?

- Наприкінці минулого року вперше за історію існування нашої держави парламент затвердив зведений бюджет розвідслужб, з якого певна сума призначена безпосередньо ГУР МО. Треба сказати, що з боку парламенту це вже цілком новий рівень розуміння важливості інформаційно-аналітичного забезпечення вищих органів влади і як наслідок - новий рівень розуміння необхідності діяльності спецслужб, у тому числі й військової розвідки. Той факт, що ГУР МО фінансуватиметься не через міністерство, а за окремою схемою, зробить можливим рішення низки життєво важливих питань, у тому числі й соціальних. Хоча, звичайно, сума дуже мала порівняно з витратами на забезпечення діяльності розвідок найбільш розвинених країн. Наприклад, США 1996 року на це витрачали 26,6 млрд. доларів, а Секретна розвідувальна служба Великобританії (SIS) на це витрачає щорічно 150 млн. фунтів стерлінгів.

- Чи проводили структури військової розвідки силові операції?

- Співробітники військової розвідки незалежної України ніколи не проводили жодної силової операції. Ми займаємося суто розвідувальною, а також інформаційно-аналітичною роботою, а не проводимо диверсії. Причому переважну кількість цієї роботи ми проводимо, будучи зорієнтованими на дії поза країною, а не всередині країни.

- Чи є в Україні нелегали?

- По-перше, визначимося з дефініціями. Нелегал - це співробітник зовнішньої розвідки, який під виглядом громадянина чужої країни або бажаного іноземця виконує завдання розвідорганів на території держави, де реалізує свої інтереси Україна. Треба сказати, що ми добуваємо в тому числі і таку інформацію, яка не лежить на поверхні. При цьому ми використовуємо різні форми і методи і не соромимося цього. Але, ще раз повторюся, ніколи не ведемо підривної роботи в іншій державі. Що стосується нелегалів... Усе залежить від того, чи знайдеться настільки важлива і настільки цінна інформація, яку можуть вони добути, щоб Україна стала ризикувати своїм міжнародним іміджем, а також усе залежить від завдань, які ставить перед нами вище керівництво країни.

- Чи були провали українських розвідників за час існування військової розвідки?

- На щастя, такого не було, - стукає по столу.

- У простої людини чомусь образ розвідника пов'язаний із головорізом, який користується отрутами, таємною зброєю тощо. Який усе-таки реальний образ сучасного розвідника?

- Сучасний розвідник - це, передусім, віддана своїй державі людина, яка щиро вірить в її майбутнє. Це завжди було якістю номер один, таким воно і залишиться на всі часи, доки буде існувати розвідка. Але сучасний розвідник - це також інтелектуал. Як правило, він повинен знати дві-три іноземних мови, бути комунікабельним, чуйним і доброзичливим. Інакше він не зможе викликати прихильність людей до себе. Професійні ж якості набуваються вже, як правило, у процесі практичної роботи і відповідної підготовки.

- А як у такому випадку вирішується проблема кадрового забезпечення військової розвідки?

- Кожний суб'єкт розвідувального співтовариства України має свій навчальний заклад. Кадри для військової розвідки готуються у спеціальному закладі Збройних сил. Уже було кілька випусків. Зрозуміло, ми не всім задоволені, але, враховуючи набутий досвід, ми вносимо корективи і вже маємо відповідні результати.

- У країні йде передвиборна кампанія. Чи розвідспівтовариство бере участь у її забезпеченні?

- Наша робота - виключно за межами нашої країни. До речі, в жодній цивілізованій державі світу зовнішня розвідка не опікується внутрішніми проблемами країни, і військова розвідка України не є винятком із цього правила. Тому це питання абсолютно не за адресою.

- Які перспективи розвитку української військової розвідки?

- Передусім, розв'язання кадрових проблем і вдосконалення нормативно-правової бази. Далі - розвиток технічних засобів розвідки. І, звичайно, вигідне для наших національних інтересів міжнародне співробітництво. Сьогодні будь-яка держава відчуває найбільшу загрозу не якої-небудь іншої держави, а тих явищ, які не мають кордонів, - ми вели мову про це вище. Одна країна, навіть найрозвинутіша, з ними справитися не в змозі.