Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Уроки мельбурнських зустрічей

Українці та росіяни зможуть знайти спільну мову в оцінках голоду 1932—1933 рр. тільки за допомогою міжнародної наукової спільноти
22 квітня, 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Наприкінці березня в Мельбурні (Австралія) працювали науковий семінар і конференція, присвячені компаративному дослідженню голодних років у різних країнах світу. Обговорення масового голодування людей у новітню добу провідними вченими Європи, Північної Америки й Азії здійснювалося вперше.

Мельбурнські зустрічі показали, що нам треба переконати у своїй правоті міжнародну громадськість, у якої є сумніви щодо геноцидної природи Голодомору. У спілкуванні з ученими стало більш зрозумілим, чому вони сумніваються.

Світ має визнати прийнятий українським парламентом закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» з висновком про геноцид. Але дипломатична, наукова та просвітницька робота, спрямована на міжнародне визнання українського Голодомору геноцидом, мусить зазнати істотної корекції.

1. КІЛЬКА СЛІВ ПРО МІСТО, УНІВЕРСИТЕТ І СКЛАД УЧАСНИКІВ

Населення Мельбурна — 3,5 млн., але за площею це одне з найбільших міст у світі. На вулицях, окрім ділового центру, мало пішоходів. Жителі пересуваються переважно на автомобілях або велосипедах. Хмарочоси трапляються тільки в діловому центрі. Переважають котеджі й довгі двоповерхові будинки з квартирами у двох рівнях. У розкиданих де-не-де багатоповерхівках живуть переважно недавні іммігранти. Переплетення класичного стилю вікторіанських будинків із супермодерною архітектурою справляє надзвичайне враження. Суспільство мультикультурне, але традиції Великої Британії відчуваються на кожному кроці (аж до лівобічного руху на дорогах).

У місті функціонує кілька університетів, найстаріший з них — Мельбурнський. Головний кампус розташований у самому центрі. За плануванням і архітектурою він нагадує кампуси Кембріджського (Велика Британія) або Гарвардського (США) університетів. Університет — у топ-списку 20-ти навчальних закладів світу. Навчаються в ньому 45 тис. студентів, серед них понад 10 тис. громадян зі 100 країн світу. Особливо багато студентів із КНР, Південної Кореї, Індії та Індокитаю.

Радянологія як науковий напрям народилася в університеті з прибуттям представника заснованої Едвардом Карром Бірмінгемської школи економічної історії Стефена Віткрофта. Його колектив має творчі зв’язки з північноамериканськими, європейськими та російськими науковими центрами. За останні кілька десятиліть Мельбурнський університет почав співпрацювати з головними центрами азійської науки. Все це дозволило організувати представницьку зустріч науковців, які спеціалізуються на демографічних катастрофах ХХ століття.

На мельбурнських зустрічах розглядалися три групи тем: голод 1932—1933 рр. в СРСР, голод у різних регіонах світу під час Другої світової війни і, нарешті, голод 1959—1961 рр. у КНР.

Про український Голодомор доповідали Валерій Васильєв, Стефен Віткрофт і Станіслав Кульчицький. Казахський голодомор аналізувався у доповідях Сари Камерон (Єльський університет, США), Роберта Кіндлера (університет Гумбольдта в Берліні) і Нікколо Піанчіолі (університет Тренто, Італія). У доповіді Віктора Кондрашина (Пензенський університет) розглядався голод у Нижньому Поволжі.

Бенгальському голоду 1943—1944 рр. була присвячена доповідь професора Дублінського університету (Ірландія) Кормака О’Гради. Про голод в Індії розповідали також Крістіна Твомей (університет Монаш в Мельбурні) та Ендрю Браун (Мельбурнський університет). Повідомлення про голод 1944—1945 рр. у В’єтнамі зробив Вел Нун (Мельбурнський університет). Віолетта Гіоніду (Ньюкасл, Велика Британія) присвятила доповідь голоду в Греції. Джон Барбер (Кембрідж, Велика Британія) показав наслідки ленінградської блокади. Його доповідь супроводжувалася демонстрацією моторошної кінострічки, яку створила для медиків Ленінградська студія 1943 року. С. Віткрофт зупинився на голодуванні в неокупованій частині СРСР.

У сучасному Китаї про голод 1959—1961 рр. воліють не згадувати. Винятком є Гонконг і, до певної міри, Шанхай. Тим не менше, професор Гао Ванмін (університет Ренмін в Пекіні) прочитав доповідь на цю тему. Аналіз голодних років подавався також у виступах Джеймса Кунга і Чен Шу (Гонконгський університет), Стефена Моргана (університет Ноттінгема, Велика Британія), Фелікса Вемауера (Віденський університет, Австрія), Вей Ха (ООН), Вінні Фанг (Гарвардський університет).

Український Голодомор перебував у центрі уваги. По-перше, його проблематика розглядалася як на семінарі, так і на конференції. По-друге, після конференції було організовано круглий стіл, на якому дискутувалося питання про те, чи можна вважати цей Голодомор геноцидом. У дискусії взяли участь не тільки науковці (до яких приєднався професор Монреальського університету в Канаді Роман Сербин), але й представники української та російської громад Австралії.

2. МОЯ ВЕРСІЯ ГОЛОДОМОРУ

Співорганізатор круглого столу, голова Союзу українських організацій Австралії Стефан Романів, був задоволений обговоренням. Хоч кожен залишився при своїй думці, для нього важливим було вже те, що тему винесли на суд міжнародної наукової громадськості. Стосовно змісту моєї доповіді й виступів у дискусії Романів ввічливо зауважив: «Ваша версія є цікавою». Відчувалося, однак, що його задовольняв тільки висновок: Голодомор визнавався геноцидом.

Чи це добре, коли висновок про геноцид випливає з версії, тобто гіпотези? Підзаголовок однієї з моїх книг на тему Голодомору так і називається «Інтерпретація фактів». Хтось може скласти наявні факти в іншій послідовності. Та опрацювання гіпотез є необхідним. У винесенні судження про геноцид неможливо обмежуватися констатацією масштабів демографічної катастрофи. Треба пояснювати, як ця катастрофа відбувалася. Після верифікації гіпотеза може перетворитися на теорію.

Часто вказують на те, що мої дослідження Голодомору — замовні. Прагнучи довести це, критики шукають суперечність у судженнях, опублікованих у різний час. Це знецінює, як їм здається, висновки останнього часу. На таку критику можу дати дві відповіді. По-перше, висновок про геноцид я зробив ще в радянські часи, тобто в зовсім іншій політичній ситуації. По-друге, науковий пошук може завершитися результатами, які суперечать попереднім. За два десятки років я переглянув немало власних тверджень і вийшов на нову версію геноциду. Раніше я обмежувався констатацією масштабів демографічної катастрофи, і ця позиція була швидше емоційною, ніж науковою.

Після розпаду Радянського Союзу з’явилися солідні праці на тему голоду 1932—1933 рр. Якщо тема казахського голодомору залишається непопулярною у своїй країні, то на Заході знаходяться науковці, готові вивчати її. Якщо в Росії дослідження про голод розгортаються з метою протистояти прагненню української сторони добитися міжнародного визнання Голодомору геноцидом, то встановлені в них факти мають власну цінність, незалежно від намірів авторів монографій або упорядників документальних збірників. Постараюся далі довести це, використовуючи опубліковану минулого року у видавництві «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН) фундаментальну монографію В.Кондрашина «Голод 1932—1933 годов: трагедия российской деревни».

Коротко зупинюсь на суті моєї версії. Нескладно встановити, що здійснений Й.Сталіним комуністичний штурм 1929—1932 рр. призвів до народногосподарського колапсу. Це був такий самий колапс, який спіткав радянські республіки під час штурму 1918—1920 рр. Керівники партії прагнули силою втілити в життя утопію — суспільство без приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку. Опинившись перед колапсом, Сталін визнав право власності колгоспників та одноосібників на їхню продукцію й обмежився встановленням продовольчого податку замість безрозмірної продрозкладки. Внаслідок цього ленінська держава-комуна виявилася недобудованою, але вдалося подолати колапс, зовнішнім виявом якого став неочікуваний владою голод у багатьох регіонах СРСР (серед них і в Україні). Водночас у тому самому січні 1933 року Сталін здійснив конфіскацію нехлібного продовольства в селянських садибах УСРР і Кубані. Ця чекістська операція створила умови, несумісні з фізичним виживанням людей. Історики повинні довести, що вона справді проводилась, а правознавці мають підтвердити її відповідність критеріям Конвенції ООН про геноцид від 9 грудня 1948 року.

2005 року я почав працювати над другою монографією про Голодомор (перша побачила світ 1991 року). Під час опрацювання теми почали з’являтися статті в газеті «День», надруковані 2007 року окремою книгою. Монографію з науковим обѓрунтуванням нової версії подій теж було опубліковано. У цих книгах розповідалося про те, що чекістська операція була замаскована під хлібозаготівлі. Результатом її стала загибель мільйонів українських селян. Вона залишилася непоміченою в умовах загальносоюзного голоду (із сотнями тисяч жертв) і застосованої проти України інформаційної блокади, яка поєднувалася з фізичним заблокуванням селян у місцях проживання. Сталін пізніше знищив трьох із п’яти безпосередніх керівників операції — В. Балицького, Ю. Євдокимова і П. Постишева. Залишилися двоє — Л. Каганович і В. Молотов.

Реконструкція подій, пов’язаних з українським Голодомором, схожа на те, як складають уламки вщент розбитої вази з намальованим портретом. Можна, звичайно, звинувачувати дослідника в тому, що він фіксує тільки факти, які придатні для підтвердження теорії геноциду. Та знайдені уламки складаються за лініями розлому, а на вазі, хоч як комбінуй уламки, повсякчас проступають риси сталінського обличчя.

На жаль, на відкриту дискусію мої опоненти не йдуть. «Будівельний матеріал» цієї версії ігнорується або інтерпретується по-іншому. Це показали як зустрічі в Мельбурні, так і згадана вище книга В. Кондрашина. Тому сенс цієї статті бачу в тому, щоб захистити свою версію.

3. ДВА ОБЛИЧЧЯ ТЕРОРУ

Під час мельбурнських зустрічей довелося пересвідчитися в тому, наскільки важливо вкладати однаковий зміст у поняття, навколо яких точиться дискусія. Йдеться про узгодження двох понять — геноциду і терору голодом. Друге з них (terror-famine) запровадив в обіг Р.Конквест 1986 року. Вчений вважав, що терор голодом виявився знаряддям геноциду.

Термін «терор голодом», як здається багатьом, не має нічого спільного з поняттям геноциду. Мета державного терору або індивідуального чи групового тероризму відома: примусити обрати бажану поведінку шляхом залякування. Проте наші колеги на Заході повинні зрозуміти якісну різницю між «червоним терором» у радянській Росії, який уже в грудні 1917 року став інституційно оформленим (тоді виникла ВЧК), і терором в інших країнах. «Червоний терор» набув надприродних масштабів, тому що в країні, населення якої складалося головним чином із дрібних власників, будувалася позбавлена приватної власності квазімарксистська утопія — народжена в голові В.Леніна держава-комуна. Більшовики не тільки винищували своїх противників або тих, кого називали «колишніми людьми». Вони не вагалися зрізати під корінь або примусово переміщувати у віддалені регіони цілі соціальні верстви й національні спільноти. Внаслідок цього Червоний терор, залишаючися залякувальним засобом, часом набував іншого вигляду, перетворюючися на геноцид.

Дивлячись на український Голодомор очима західних дослідників, я розумію їхнє обережне ставлення до його ототожнення з геноцидом. У Мельбурні вивчалися випадки голоду, викликані природними катаклізмами, воєнними діями або діями певних урядів. Усі погоджувалися з тим, що масові голоди 1932—1933 рр. у СРСР і 1959—1961 рр. у КНР були викликані діями урядів, які здійснювали соціально-економічні перетворення методом проб і помилок. Політика «великого перелому» в СРСР і «великого стрибка» в КНР мала однаковий результат: глибоку економічну кризу. За цих умов уряди посилювали тиск на селянство і вдавалися до конфіскації врожаю, аби задовольнити потреби, які визнавалися першочерговими. Конфіскація врожаю створювала ситуацію штучного голоду, супроводжуваного масовою смертністю. Зокрема, радянський уряд жертвував життям селян, щоб дістати хліб для централізованого постачання міського населення і робітників на новобудовах, а також для експорту. Обмін хліба на закордонну техніку для новобудов мав особливо цинічний вигляд в умовах голоду. Але таку політику не варто ототожнювати з геноцидом — у неї була інша кінцева мета.

Чи мають значення кількісні показники смертності для висновку про геноцидну природу голоду? Китайський голод 1959—1961 рр., під час якого загинуло до 30 млн. селян, ніхто з присутніх на мельбурнських зустрічах не назвав геноцидом. Так само ніхто з доповідачів і дискутантів не назвав геноцидом казахський голодомор.

Що випливає зі сказаного вище? Людина помирала від створеного урядом голоду в обох випадках: а) коли держава відбирала хліб, а в садибі іншого продовольства не знаходилося; б) коли відбиралося все їстівне з одночасною фізичною та інформаційною блокадою пограбованої в такий спосіб місцевості. Проте в першому випадку дії уряду призводили до смерті від голоду, а в другому це було вбивство голодом. Ми ніколи і нікого не переконаємо в тому, що Голодомор був геноцидом, якщо будемо пояснювати його причини хлібозаготівлями.

Смерть від голоду, викликаного хлібозаготівлями, спіткала сотні тисяч людей у сільській місцевості різних регіонів СРСР, зокрема в Україні. Десятки, якщо не сотні тисяч людей загинули в містах внаслідок зняття певних категорій населення з централізованого постачання хлібом. Викликана голодуванням смертність в УСРР 1932 року або в Республіці німців Поволжя 1933 року мала своєю першопричиною вкрай завищені хлібозаготівельні плани. Але неможливо виявити мотиви, за якими відбувалася розкладка планів по регіонах. Кожен може заперечити наявність особливої «уваги» Кремля до українців та німців і пояснити підвищені плани експортною спеціалізацією цих регіонів.

На відміну від хлібозаготівель, конфіскація всього їстівного означала тільки одне — вбивство голодом. Іншої інтерпретації цієї дії знайти неможливо. Тому вслід за Р. Конквестом треба зробити висновок про наявність у діях Кремля щодо УСРР і Кубанського округу РСФРР терору голодом.

Російська сторона вважає, що українці бажають відділити свій голод від загальносоюзного тільки для того, щоб обтяжити виною за геноцид сучасну Росію. Справді, такі звинувачення лунають з боку маргінальних політиків і безвідповідальних публіцистів. Але науковці обмежуються рамками України через те, що працювати в архівах РФ з цієї теми важко. На семінарі В. Кондрашин стверджував, що голодна смертність у Нижньому Поволжі (куди входила Республіка німців Поволжя) співставна зі смертністю в Україні. Якщо це так, то залишається встановити, чи була у підвищеній смертності терористична складова, після чого зробити висновок, можна чи ні вважати геноцидом те, що робилося в цьому регіоні. У нас інше завдання: довести геноцидну природу терору голодом, спрямованого проти українського народу.

Почну з того, що заміну продрозкладки продподатком було здійснено одночасно з терористичною акцією, спрямованою проти УСРР і Кубані. Це доводить, що Сталін відділяв обидва україномовні регіони від решти. Економічні заходи, які довели свою ефективність ще 1921 року, він поєднав у цих регіонах з терористичними.

Важливо підкреслити, що цілковита інформаційна блокада акції з вилучення нехлібного продовольства була поєднана з наполегливою експлуатацією сформульованого В. Леніним гасла: «Хто не працює, той не їсть». Це доводить, що вбивство голодом поєднувалося з традиційною функцією терору — залякувальною.

У моїй монографії, яка вийшла друком 2007 року, є підрозділ «Виховання вбивством», у якому розглянута залякувальна функція терору голодом. Наведу звідти один показовий висновок наркома землеробства УСРР Олександра Одинцова, який відвідав з інспекцією найбільш уражені райони Київської області: «Зростає свідомість людей, зокрема голодуючих, і злість проти ледарів і злодіїв. Сумлінні колгоспники — за смерть від голоду ледарів і злодіїв». Висновок вражає, але ми повинні розуміти, що цей нарком (пізніше все-таки репресований) мусив керуватися сталінською установкою. Виступаючи на Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 року, Сталін заявив, що сформульоване Леніним гасло: «Хто не працює, той не їсть», як ніколи, актуальне і спрямоване «проти тих, які самі ледарюють і хочуть за рахунок інших поживитися».

Як бачимо, залякувальне обличчя радянського терору проступає в Голодоморі надзвичайно виразно. Розглянемо тепер його друге обличчя — механізм вбивства голодом величезної маси людей.

Далі буде

Delimiter 468x90 ad place

Новини партнерів:

slide 7 to 10 of 8

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати