Уряд розпоряджається — Нацбанк відповідає?
Цьому навряд чи варто дивуватися. Нагадаємо, два роки тому Верховна Рада минулого скликання так і не спромоглася затвердити баланс НБУ за 1995 рік. У червні 1997 року на порядку денному стояв уже звіт за два роки — 1995—1996. Тоді, як і зараз, фінансовий баланс, як такий мало хвилював парламентаріїв.
ЗМІНА ДЕКОРАЦІЙ
У всіх ринкових фінансових системах стратегічною метою і найважливішим обов’язком центробанку є створення фону для ритмічної роботи комерційних банків, фінансових установ, підприємств і організацій. Зрозуміло, досягнення цієї мети неможливе, по-перше, без підтримки рівноваги у фінансовій системі і стабільної валюти, і, по-друге, без забезпечення надійності банківського сектора. Відповідно, звіт про роботу Національного банку за 1997 рік містив дані про діяльність банку на валютному і фондовому ринках, про регулювання банківської системи, про емісійну політику та ін. Зазначимо, логіка виступу Віктора Ющенка практично нічим не відрізнялася від його доповіді минулого року. Проте реакція депутатів на виступ глави НБУ була принципово іншою. Рік тому депутатів в основному хвилювали два питання — як і кому повинен підкорятися Нацбанк, а також, коли подешевшають кредитні ресурси для підприємств. У свою чергу, Нацбанк не заперечував проти найшвидшого врегулювання свого правового статусу, був стурбований відсутністю фондів страхування кредитних ризиків у банків і незахищеністю банківської системи від несумлінних позичальників.
Не можна сказати, що 1998 року проблеми, про які йшлося вище, перестали існувати. Але фон для сприйняття доповіді був не той. Фінансова й політична кризи різко змістили оцінки діяльності Нацбанку до площини особистісних претензій і безапеляційних обвинувачень. Звідси й контрасти: від пошуків кримінальних підтекстів, ухвалюваних у НБУ рішень, до вимог висловити недовір’я всьому і всім. Навіть у виступах «по суті» справи спостерігалася дивна одностайність: будь гривня стабільною чи девальвованою на 50%, вирости інфляція на 10% за весь 1997 рік чи на 25% за останні кілька тижнів, — у всьому виявлявся винним Нацбанк. Одним словом, у стінах Верховної Ради сам предмет дискусії — звіт НБУ — був явно зайвим.
Тим часом звіт Нацбанку — документ вельми цікавий і змістовний. Якби всі парламентарії, а не тільки профільний комітет ВР, були здатні оцінити його професіонально, вони б зробили немало цікавих відкриттів. Наприклад, вони б дізналися, що Нацбанк не проводить власної монетарної політики, а лише підтримує затверджені урядом і Верховною Радою монетарні пропорції. Якими ж були основні макроекономічні тенденції, реакцією на які стала монетарна політика НБУ? Це — індекс інфляції — 10,1% (затверджений ВР), динаміка ВВП (спад 3%), що залежить не стільки від параметрів грошової політики, скільки від фіскальної та інвестиційної політики (тобто від ВР і уряду), дефіцит держбюджету (1997 р. становив 6,7% і був затверджений ВР). Оскільки платіжний баланс за 1997 р. було зведено із негативним сальдо у $5 млрд., країна об’єктивно (а не за лихим задумом НБУ) виступала чистим імпортером іноземного капіталу і для поточного функціонування вимагала подальшого нарощування зовнішнього фінансування. А з чиєї вини Україна більше імпортувала, ніж експортувала, й мала стійке негативне сальдо у $4,2 млрд.? Є думка, що це сталося внаслідок завищеного курсу гривні. Тепер курс, кажуть, передевальвовано, але чи стане позитивним сальдо? Адже імпортозалежність країни вже досягла 44% до обсягу ВВП і на 80% складається з енергоносіїв. Думається, сальдо не стане позитивним, поки українські товари не будуть конкурентоспроможними, а ось внутрішні ціни точно виростуть.
Цікавою для критиків грошового дефіциту була б і інформація про обсяг грошової емісії. Занадто жорстка, за оцінками депутатів, монетарна політика насправді була винятково м’якою (жорстким був лише її розподіл, але про це пізніше). Отже, 1997 р. грошова маса виросла майже на 32% при тому, що виробництво скоротилося на 3%. За умови проведення жорсткої монетарної політики центробанк був би зобов’язаний або не збільшувати, або ж скоротити на величину падіння ВВП кількість грошей в обігу. Кредитна емісія НБУ 1997 р. становила 2,5 млрд. грн., із них на формування валютних резервів пішло 46%, на викуповування цінних паперів — 32%, на підтримку ліквідності банківської системи — 22%. Але так виглядала усереднена картина 1997 року.
ЧИЙ БАНК — «НАЦБАНК»?
Починаючи з літа 1997 р. і особливо 1998 р. НБУ під натиском Кабміну збільшив частку вкладень у державні цінні папери з 16% до 48%, а емісійне покриття дефіциту держбюджету становило 47%. Загалом кредити уряду 1997 р. становили 96% від усієї кредитної емісії 1997 р. Тобто під тиском виконавчої влади НБУ був змушений тільки 4% від усіх емітованих грошей направити до живої економіки. Причинами такого розкладу депутат Сергій Терьохін називає неспроможність уряду в збиранні податків, непродуманість політики зовнішніх і внутрішніх позичань, надмірний дефіцит держбюджету, вузькість фінансового ринку і як наслідок — потреба в емісійному фінансуванні дефіциту. Потім він підсумовує: «НБУ протягом 1997—1998 рр. формально перебував у сфері управління Президента України».
Судіть самі, заборгованість уряду перед Нацбанком за 1991—1995 роки становить 7,7 млрд. грн. Оскільки джерела покриття заборгованості досі не визначено, а коштів для відшкодування боргу немає ні у НБУ, ні в уряду, Нацбанк ладен погодитися списати несплачені відсотки на суму 3,4 млрд. грн., але пропонує ВР та уряду погасити 3,1 млрд. грн., реструктуризувавши його на 20 років. За станом на 1 жовтня 1998 р. заборгованість уряду виросла до 16,2 млрд. грн. (із них ОВДП — 8,6 млрд. грн., або 75% всієї емісії). Треба зазначити, що уряд у Нацбанку — клієнт особливий. 1998 р., принаймні кілька разів уряд був неплатоспроможний і його борги проплачував НБУ. До речі, російську кризу було спровоковано відмовою ЦБ РФ заплатити борги уряду. В Україні поки що все обійшлося. Добре це чи погано? Небезпечно! Протягом останнього року валютні активи НБУ скоротилися вдвічі, а активи у національній валюті поповнилися зобов’язаннями сумнівного штибу. У подібних випадках, коли комерційний банк проводить дуже ризиковану кредитну політ
ику, його осмикують контролери із НБУ і навіть запроваджують режим санації. Національний банк санації не підлягає й права на помилки не має. Оскільки Національний банк є національною цінністю, просто недопустимо, щоб він так міцно і, головне, законодавчо невизначено, відповідав за бездарні фінансові рішення уряду. Що мусив би робити парламент, стурбований долею національного надбання? Звісно ж, ухвалювати закон про Національний банк.
№200 20.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
