Усім, хто хоче миру в Україні

Системна політична криза в Україні досягнула тієї точки кипіння, коли від одного необережного кроку чи навіть слова може розпочатися незворотний процес розпаду держави. Але залишимо на більш спокійний час аналіз причин і пошук винуватців конфлікту народу з власною владою. Зараз треба терміново знайти єдиний правильний шлях виходу з лабіринту «вибори президента — конституційна реформа». Пропоную й опозиції, й парламентській більшості, обом кандидатам у президенти та Президентові Л. Кучмі щиро та чесно сприяти тому, щоб головною дійовою особою в подоланні кризи став український народ. Він — єдиний сьогодні носій влади, в легітимності якого нема жодного сумніву. Його право на владу визнають усі учасники конфлікту, це право беззаперечно шанують держави усього світу. Саме тому політичну кризу повинен і може врегулювати сам народ. Завдання всіх владних мужів — забезпечити цю дію.

Пропоную прихильникам і противникам конституційної реформи, Президентові, обом виборчим штабам кандидатів у президенти наступний алгоритм компромісів і домовленостей, який дозволить самому народові визначитися, яку владу він хоче мати.

Перше. Слід визнати недійсним протокол ЦВК про обрання президентом Віктора Януковича. Президентові Кучмі необхідно звільнити від обов’язків членів ЦВК і внести узгоджені кандидатури до Верховної Ради, щоб вона могла сформувати нову Центральну виборчу комісію. Верховна Рада мусить визначити дату проведення переголосування результатів другого туру, зробивши перед тим відповідні зміни до виборчого закону — сьогодні там нема статті про переголосування. Крім того, ВР слід ретельно «почистити» закон, щоб мінімізувати будь- які можливості фальсифікацій, тиску чи підкупу виборців і забезпечити вільне волевиявлення громадян.

Друге. У владній тріаді «президент — парламент — уряд» нині найбільший кредит довір’я народу має Верховна Рада. Легітимність президента, у зв’язку з закінченням п’ятирічного терміну його повноважень, не є такою беззаперечною. Саме тому Л. Д. Кучма мусить діяти в одному темпоритмі з Верховною Радою: своїми указами знімати міністрів чи губернаторів, яких рекомендує звільнити ВР; призначати нових урядовців, яких хоче бачити в уряді ВР тощо.

Третє. Скомпрометований уряд мусить піти сам у відставку або про це подбають разом і ВР, і Президент. Генеральний прокурор — аналогічно.

Четверте. Верховна Рада ще до обрання нового президента приймає пакет змін до Конституції про перерозподіл владних повноважень, обмежуючи владу президента. Цей пакет голосується разом — одним голосуванням — із постановою про дострокове припинення повноважень ВР через два чи три тижні після інавгурації нового президента. Новообраний президент після інавгурації матиме нинішні президентські повноваження, але вони припиняться одразу, як тільки сформується і почне діяти обрана народом нова Верховна Рада. Нова Верховна Рада сформує новий уряд — уряд народної довіри.

Таким чином, добровільний саморозпуск ВР після проведення конституційної реформи і обрання нового президента є ключовим питанням розв’язання кризи. Він — бездоганний із погляду моралі, бо нові, ширші та більші повноваження Верховна Рада встановить не для себе самої, а для своєї наступниці. Це — тяжкий іспит на совість, на честь перед українським народом для всіх політичних сил, для кожного народного депутата. Я та мої колеги з першого історичного (в народі ще кажуть, романтичного) скликання успішно склали такий самий іспит на початку 1994 року, коли добровільно скоротили п’ятирічний термін свого депутатства на один рік. Але в нинішньому парламенті багато прагматиків...