Усього хочеться:

Iз цікавістю та з почуттям, як говорили раніше, глибокого задоволення прочитав в одному із передноворічних випусків вашої газети під рубрикою «NB» роздуми українського громадянина, інженера із Харкова Сергія Чорнобая («День», №235). Роздуми стосувалися долі української державності загалом та української демократії зокрема. Автор робить незвичайний, хоч і логічний, висновок. Демократія — у її європейській формі — для держави України у даний історичний момент є неприйнятною і навіть є гальмом розвитку країни... Абсолютно згоден! Аргументи харківського громадянина переконливі, хоч і не нові. Адже дійсно: історія неодноразово демонструвала, що від тоталітарної держави, щоб прийти до демократичного устрою суспільства західного зразка, треба пережити період автократичного, диктаторського правління. Можливо, навіть монархії... Бажано, звичайно, «монархії проінформованої»... Принаймні, парламентаризмом у тому виді, в якому він у нас вже проіснував десять років, народ ситий по горло.

Дозволю собі нагадати статтю інженера з Харкова. Він проводить паралель між США та Україною (у плані саме державного устрою) і саме це порівняння визначає його висновки. Дійсно, в Америці до її парламенту народ делегує представників свого середнього класу. Тобто, практично 60-70% населення країни через законодавчі органи і органи влади реалізовує свою волю і відстоює свої інтереси — навіть на збиток тим 30%, які залишилися (тобто найбагатшим і ще категорії найбідніших громадян). Загалом же суспільство зберігає стабільність і процвітає. Така ж картина спостерігається у країнах Західної Європи, там є численний і заможний середній клас, який і становить Реальний Електорат або, як їх називає харківський інженер, Громадян... У громадянських суспільствах їхні парламентарії і чиновники, будучи вихідцями з середнього та багатого класів, не можуть поводити себе інакше, ніж працюючи на благо Громадян. А наші чиновники і нардепи (парламентарії)? На 90% — це представники 10% населення. Адже хто такі чиновники незалежної України? Це стара партійно-радянська номенклатура, яку пожаліли під час дебатів «забороняти чи не забороняти КПУ«… Ця номенклатура, до якої входять також директори великих підприємств, спочатку запанікувавши (перші чотири роки незалежності) і, злякавшись змін, зараз заспокоїлася і чудово освоїлася. І, навіть, вельми «заматерела», грубо кажучи, «зажралась». Перед моїми очима професійного журналіста досі стоїть один із походів до редакції газети, де я працюю. Дідусеві Григорію Мацьку 75 років, він учасник ВВВ, має права на всі пільги. Тим часом, його убоге житло валиться (у буквальному значенні) йому на голову. Вже було безліч (!) комісій, які визнали 83% (!) зношення його житла. Уже був суд, який зобов’язав міську владу допомогти дідові. Уже були публікації в місцевій пресі і передача опозиційна муніципалітету телекомпанії... Діду Григорію в коридорах влади мерії прямо натякають: зажився, мовляв, навіщо тобі нова квартира? До мера не підпускають на гарматний постріл. А умови життя у дідуся такі, що він вимушений, вибачте, бігати по потребі до сусіднього будинку, у офіс фірми (квартира громадянина Мацька знаходиться у центрі міста; туалету у дворі немає. А його власний санвузол не піддається ремонту). Ось так живе-поживає деяка частина нашого електорату... А я можу зрозуміти і того ж чиновника. Ну, виділив би він діду Мацьку квартиру — іншим також захочеться!

Але цей конкретний епізод життя — тільки скромна ілюстрація тих бід, які переживає Україна сьогодні, і тільки преамбула, прелюдія того катаклізму, який, не дай Боже, нам доведеться пережити завтра. Адже може настати момент, коли (цитуємо В.І.Леніна) «низи не захочуть жити по-старому, а верхи не зможуть по-старому правити»... Адже вже зараз спостерігається прогресуючий параліч судової системи, криза комунальних платежів, зубожіння інтелігенції, крах фундаментальної науки і занепад культури. Що далі? Голодний бунт? А що після голодного бунту? Закордон своєю гуманітарною допомогою врятує лише настільки, наскільки не захоче допустити орди, вибачте, здичавілих українців на свої цивілізовані простори.

Так ось: інженер з міста Харкова, на мою думку (і за великим рахунком), пропонує слушні речі. Точніше, ставить правильні запитання. По-перше: навіщо нам така демократія, яка «не працює» на благо держави і більшості громадян? Тільки для того, щоб Європа і нас бачила як рівню собі? По-друге, якщо нам, у зв’язку з відсутністю основи для нормального функціонування парламентської системи, відмовитися від неї зовсім, — то яку систему прийняти? Президентське правління? Гетьманство? Монархію? До речі, диктатура у формі монархії — це було б зовсім непогано. І, до речі, у тій же Росії, вдалий і невдалий досвід якої ми вперто копіюємо чомусь у останні роки, якраз невдало мусуються монархічні ідеї... Ось тільки інше запитання: як, якими механізмами повернути час назад, все переінакшити, оскандалитися на очах XXI століття реставрацією такого собі диктаторського режиму, релікту проінформованої Західної Європи? Запитання, звичайно, цікаве. І філософське, звісно, і політичне, і національно- ментальне... Але відповідати на нього рано чи пізно доведеться — народ втомився.

А, взагалі, кого мені найбільше шкода у даному невеселому і абстрактному контексті, то це конкретного діда, Григорія Мацька, 75-літнього громадянина з міста Полтави, який бігає зі свого дому по потребі у теплий клозет сусіднього офісу.