Валерій ХМЕЛЬКО: "Партійні системи формують механізм політичної відповідальності"

Процеси політичного самовизначення населення перед виборами до ВР виявляються дедалі виразніше. З пропозицією розповісти про "склад" передвиборних настроїв і їхню динаміку "День" звернувся до Валерія Хмелька, доктора філософських наук, завідувача кафедрою соціології Національного університету "Києво-Могилянська Академія", президента Київського міжнародного інституту соціології (КМIС).

- Які основні, ключові групи соціально-економічних та політичних орієнтацій українських виборців? У чому, в даному випадку, полягають регіональні відмінності?

- Можна виокремити два комплекси проблем, ставлення до яких диференціює електорат різних партій. Перший (соціально-економічний) складається в основному з таких позицій: ставлення (згода чи незгода) до пропозиції про відновлення планової соціалістичної економіки; розвитку приватного підприємництва як головного способу підвищення добробуту населення; ставлення до права приватної власності на землю; готовність до особистої відповідальності за власне матеріальне становище чи, навпаки, прагнення перекласти цю відповідальність на державу. Цей комплекс питань разом із готовністю підтримати відповідні лозунги тих чи інших партій і становить комплекс соціально-економічних орієнтацій електорату. Друга група (національно-політичні орієнтації) - ставлення до відродження української нації й зміцнення незалежності нашої держави і, з іншого боку, до розвитку союзницьких відносин з Росією, використання російської мови як офіційної і обсягу її вивчення в школах. Якщо проаналізувати названі комплекси орієнтацій виборців, то електорати різних партій перебувають у межах спектра від електорату комуністів (крайньо лівий) до електорату "Національного фронту" (крайньо правий). Причому в "центрі" цього спектра перебуває більшість - електорати 17 партій.

За національно-політичними орієнтаціями Україна поділяється на п'ять великих регіонів, які вишиковуються у "вісь" - Західний (сім західних областей), Західно-Центральний (від Хмельницької до Київської й Кіровоградської областей), Східно-Центральний (Чернігівська, Сумська, Полтавська, Дніпропетровська області), Південний (включаючи Закарпаття), Східний (Харківська, Донецька і Луганська області). Найбільш національно-патріотично і проти зв'язків з Росією орієнтований Західний регіон, переважають такі орієнтації - у Західно-Центральному, "баланс" - у Східно-Центральному, а в Південному і Східному регіонах - переважають протилежні орієнтації. Підкреслю, що тут йдеться не про політичний, державний, а про етнічний та етнокультурний патріотизм. Стосовно ж соціально-економічних настроїв виборців, то перевага орієнтацій на ринкову економіку існує тільки в Західному регіоні. "Баланс" - у Південному й Східному регіонах. А найбільш "антиринкові" орієнтації фіксуються в Східно-Центральній Україні.

- Ставлення до яких соціальних проблем розділяє виборців на лівий, правий і центристський електорати?

- Крім перелічених вище ключових груп орієнтацій виборців, я б виділив проблему збереження російськомовної культури. Ця позиція, з точки зору виборців, більш значуща, ніж відносини з Росією й наведення порядку в країні жорсткими методами. Існує також певна залежність між готовністю голосувати за конкретного політика (якби він балотувався у виборчому окрузі) й готовністю підтримати конкретну партію. Понад усе диференціює лівий і правий електорат ставлення до В.Чорновола: серед прихильників правих партій за нього готові голосувати 62%, центристських - 11%, лівих - 2% виборців.

До С. Хмари позитивніше налаштований правий, а негативно - центристський і лівий електорати. За П.Лазаренка готові голосувати серед прихильників центристських партій - 13%, лівих - 5%, правих - 3% виборців. Ставлення до В. Ющенка різко відрізняє лівий електорат від центристського й правого разом: серед лівих - 4%, а серед центристів і правих - 13% і 15% відповідно. Ставлення до В. Гриньова відрізняє центристів однаковою мірою і від лівих, і від правих. Фігура Л. Кравчука диференціює центристів і правих разом від лівих; П. Симоненка - лівих від центристів і правих. Меншою мірою диференціює виборців ставлення до О. Мороза (серед лівих його підтримують - 37%, серед центристів - 18%, серед правих - 5%).

- Чи пов'язані певні соціально-політичні погляди населення з готовністю проголосувати за конкретні партії?

- Так. Приміром, найвища готовність підтримати відновлення СРСР - серед прихильників лівих партій (удвічі вища, ніж серед налаштованих центристськи і втричі - ніж серед правих). Аналогічно диференціює правий і центристський електорат від лівого ставлення до проведення ринкових реформ і приватного підприємництва. Хоча є частина виборців, орієнтації котрих відрізняються від гасел "їхніх" партій. Приміром, серед лівого електорату явно є такі, які не підтримують соціально-економічні програми лівих і за інших обставин проголосували б за центристів і правих. Проте цим виборцям близькі національно-політичні гасла лівих. Крім того, впливають орієнтації на особистості політиків (серед партійних лідерів і в партійних списках). Однак не в більшості випадків. Провідну роль усе-таки грають соціально-економічні й національно-політичні гасла партій. Поки що багато невизначеності серед електорату центристських партій. Безумовно, структуризація електорату перебуває в процесі свого становлення, й тут можливі різні "зсуви".

- Наскільки сталий електорат лівих? Чи можливе в майбутньому збільшення або ж зменшення кількості прихильників лівих партій?

- Досить сталий, особливо коли говорити про ліві партії загалом: КПУ, ПСПУ, СПУ й Селянської партії. Зміна чисельності їхніх прихильників дуже залежить від економічної ситуації в країні й рівня життя людей. І головна причина "лівої загрози" полягає в непослідовності й страшенно вповільненому темпі ринкових реформ. Досі існує чимало структур колишньої соціально-економічної системи. А сам процес реформування затягується через кланову, "тіньову" структуризацію суспільства, а також через боротьбу між Президентом, виконавчою владою й парламентом.

- Загрозу приходу лівої більшості використовують як аргумент супротивники виборів за партійними списками.

- За нашими даними (Київського міжнародного інституту соціології) і кафедри соціології Національного університету "Києво-Могилянська Академія". - Ред.) можна сказати лише одне: якби вибори проходили тільки за мажоритарною системою, то ця загроза була б набагато серйознішою. За мажоритарною системою "пропадають" голоси не лише тих кандидатів, котрі набирають менше 4%, а й голоси тих, хто дістає 12 - 15% голосів виборців. У виборах за мажоритарною системою ліві партії, маючи локальну відносну перевагу в багатьох округах Лівобережжя, дістали б більші шанси на більшу кількість місць у парламенті. Особливо, коли врахувати те, що в лівих - найстабільніший і найдисциплінованіший, а в центристів - найбільш розпилений і неструктурований електорат.

- Тобто, соціальна база центризму в Україні слабка?

- Я так не думаю. Приміром, у січні готові були підтримати центристські партії 24%, ліві - 23%, праві - 12%. Решта виборців тоді ще не визначилася. Соціальна база політичного центризму в Україні навіть ширша, ніж у лівих. І це пов'язано не з соціально-класовою структурою суспільства, а з масовим поширенням дрібного приватного підприємництва (нехай часто офіційно не зареєстрованого). Тобто є серйозна, поки що значною мірою "тіньова" складова соціальної бази центризму, зумовлена структурою зайнятості населення. Просто для її самовизначення й консолідації потрібен час.

- Як, на вашу думку, вплине на формування соціально-політичної структури українського суспільства проведення виборів за змішаною системою?

- Гадаю, позитивно. Передусім із точки зору визначеності відповідальності, яку суспільство покладатиме на ті чи інші політичні сили. Адже те, що відбувалося в нас протягом останніх років, дуже складно оцінити з точки зору такого простого для виборця запитання: "А хто ж усе-таки правий чи винуватий?". І парламент, і уряд увесь цей час мали якесь невизначене політичне забарвлення. Тож у виборця сформувалася дуже поширена орієнтація на кшталт: "Чума на обидві ваші хати". А ще точніше, - "на всі ваші хати".

- Крім структурування партій за рахунок "відсіву" "одноденок", вибори за партійними списками дадуть змогу структурувати сам парламент. За нашими даними, чотиривідсотковий бар'єр, вірогідно, подолають не більше семи-восьми партій. У другій - мажоритарній - "половині" буде більше невизначеності, чимало кандидатів спекулюватимуть своєю "безпартійністю". Гадаю, із зростанням активності партій, рядовий виборець почне дедалі глибше усвідомлювати, що підтримка "безпартійної" позиції веде до цілковитої анархії в парламенті. Приймати законодавчі рішення дуже складно, коли в парламенті 450 депутатів і кожен зі своєю позицією. Партійну структуризацію політичної системи відпрацьовано в країнах правових демократій саме як проміжну "ланку" в соціально-політичній структурі, яка може полегшити масовому виборцю його вибір. Це з одного боку. З іншого, - партійні системи підвищують ефективність прийняття рішень і структурують механізм політичної відповідальності на рівні законодавчого органу.

- Очевидно, що дати точний прогноз результатів виборів у багатомандатному окрузі сьогодні нереально. Однак на даний момент, які "варіанти" найвірогідніші?

- Є методи, які дозволяють оцінити, яка частина виборців, котрі не визначилися (41% у січні, за даними КМІС. - Ред.), і яким чином визначиться відповідно до своїх орієнтацій. На початку року ліві загалом додатково до "своїх" 23% додали б 8% голосів тих, хто не визначився. Тобто отримали б 31% голосів. Центристські партії та блоки загалом могли б набрати майже 55% голосів (збільшення за рахунок 31% тих, хто не визначився), праві - 14%, тобто додатково за них голосувало б лише 2% від тих, котрі не визначилися. Електорат правих уже майже повністю "мобілізовано". Найбільший "резерв" - у центристів, але й центристських партій більше.