«Варяги» на замовлення...

Не зважаючи на постійну критику і негативну практику, схоже, нинішня влада прагне продовжити традицію призначення іноземців на високі посади в Україні. В ЗМІ почали активно обговорювати можливе працевлаштування в Україні екс-міністра транспорту Польщі Славоміра Новака главою «Укравтодору». І одразу питання. В самій Польщі навколо цієї персони в 2013-му розгорівся скандал, в результаті якого Новак був змушений подати у відставку з посади міністра і добровільно відректися від депутатського імунітету. Це сталося після того, як Окружна прокуратура Варшави висунула звинувачення Новаку в приховуванні інформації про своє майно, зокрема відсутність у податковій декларації згадки про годинник вартістю майже 6 тис. дол. Також тижневик Wprost звинуватило чинного тоді міністра транспорту в занадто тісних особистих контактах з представниками бізнесу. Показово, що ці розмови про призначення Новака відбуваються на фоні, коли останні кілька тижнів українське суспільство роздратовано рішенням польського Сейму, який визнав Волинську трагедію «геноцидом» українців проти поляків.

Практика призначень поляків на високі посади в Україні вже існує. Нагадаємо, що в квітні посаду голови правління «Укрзалізниці» отримав колишній голова ради директорів Польської залізниці Войцех Бальчун. Фактично людина із польським громадянством, яка не знає української мови, сьогодні працює в одному з найбільших підприємств-монополістів держави. Наступний поляк — 68-річний польський реформатор Лєшек Бальцерович — став представником Президента в Уряді, а також разом із словацьким екс-міністром економіки Іваном Міклошем главою Стратегічної групи радників з підтримки реформ в Україні. До речі, слід згадати, що в 2000-2002 рр. Бальцерович вже був радником президента Грузії Едуарда Шеварнадзе з економічних питань. Результат? Далі в Грузії була Революція троянд, в результаті якої до влади прийшов Міхеїл Саакашвілі.

Останнього, після того як він втратив владу у своїй країні, також працевлаштували в Україні. В травні 2015-го Саакашвілі надали українське громадянство і призначили головою Одеської державної адміністрації. У нинішнього очільника Одещини — свій т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в області («імпортований» із Грузії Георгі Лорткіпанідзе), свій прокурор області (раніше був Давід Сакварелідзе, тепер — близький до прем’єра Гройсмана — Олег Жученко), свій голова Одеської митниці (чи не занадто молода для такої посади активістка Євромайдану 26-річна Юлія Марушевська). Але показово, що такий серйозний адмінресурс не допоміг екс-заступнику Саакашвілі Саші Боровику стати мером Одеси. Цю посаду вчергове обійняв Геннадій Труханов, який, згідно з оприлюдненим журналістським розслідуваннями, має російський паспорт та пов’язаний із бізнесом в офшорах.

Ще в листопаді 2015 року Саакашвілі в одному з інтерв’ю, відповідаючи на питання, чи готовий він стати прем’єр-міністром, зазначив: «Я хотів би взяти участь у великих змінах і реформах. Я можу це зробити у будь-якій якості».

«Після свого «грузинського дива» Міхеїлу Саакашвілі не вдалося «з наскоку» потрапити на найвищі щаблі української влади, — коментує «Дню» політолог Михайло Басараб. — Для такого бліцкригу колишній президент Грузії навіть погодився зіграти роль «тарану» в боротьбі Порошенка проти прем’єра Яценюка. Саакашвілі свідомо йшов на це, але сподівався, що сам використовує Петра Порошенка. На певному етапі стало зрозуміло, що Порошенко переграє Саакашвілі і прем’єром буде хтось інший. Коли очільник Одещини збагнув це, було пізно. Але він продовжував грати цю роль до кінця».

«Наступне завдання Міхеїла Саакашвілі — посісти посаду прем’єра через проходження його політичної сили до парламенту і входження до коаліції, — продовжує політолог. — Тож йому ще зарано переходити до прямого конфлікту із Порошенком. Принаймні, доки невідомо приблизного результату «БПП» на наступних парламентських виборах. Як тільки Саакашвілі зрозуміє, що здатен досягти своєї цілі без підтримки Порошенка і його політичної сили, прямий і резонансний конфлікт із Президентом невідворотний. Це мало б наслідком відставку Саакашвілі з посади голови Одеської ОДА, а можливо й позбавлення його громадянства чи кримінальне переслідування. Саакашвілі добре розуміє хиткість свого сьогоднішнього становища. Тому зараз він так обережно поводить себе у стосунках із Петром Порошенком. Нині основні зусилля Саакашвілі сконцентровані на розбудові власної політичної сили, яка напевно матиме назву «Хвиля». Успіх цієї партії залежатиме від рівня опозиційної налаштованості Саакашвілі саме до Президента. І тут все залежатиме від того, як той поведе себе у відповідь. Далі історія їхніх взаємин і майбутнє Саакашвілі можуть мати найнесподіваніші варіанти».

В історії з призначенням Саакашвілі насправді проявилася ще одна проблема — нехтування і зневагою до інституту громадянства України. Яка процедура за законом? Щоб бути громадянином України, тут треба народитися або довести своє територіальне походження. Інший варіант — дотриматися конкретних вимог законодавства: визнання і дотримання законів України; подання декларації про відсутність іноземного громадянства або зобов’язання припинити іноземне громадянство; безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років; отримання дозволу на імміграцію; володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування. Інший варіант — за особливі заслуги перед державою — у цьому разі Президент може видати відповідний Указ.

Президент Порошенко скористався своєю прерогативою, фактично за ніч надавши громадянство колишньому президенту Грузії, хоча нікому так і не пояснили — за які такі заслуги перед українкою державою. І це стосувалося не лише Міхеїла Саакашвілі. Згадати хоча б, назвемо її — операцією «Ширма» під час формування другого уряду Арсенія Яценюка, коли багатьом «парашутистам» — «варягам» роздавали паспорти українських громадян як безкоштовні брошурки, знову ж таки за одну ніч.

Перед українцями розіграли політичне шоу зі створення образу «уряду реформаторів». Як повідомляють ЗМІ, Нацрада реформ, очолювана заступником глави АП Дмитром Шимківим, замовила двом хедхантінговим компаніям Pedersen & Partners та WE Partners пошук претендентів на посаду міністрів нового уряду, а гроші на це виділив міжнародний фонд «Відродження» Джорджа Сороса. Компанії нібито мали основні вимоги до кандидатів — чиста репутація, непричетність до олігархів, корупційних схем, фінансових махінацій та скандалів. Пізніше відбір з 24 кандидатів та особисту співбесіду проводили особисто Петро Порошенко та Арсеній Яценюк. Та пізніше зі слів екс-міністра економічного розвитку Айвараса Абромавічуса виявилося, що відбір все-таки проводив глава АП Борис Ложкін: «Підбором персоналу для технократичного, реформаторського, молодого прозахідного кабінету займався особисто Борис Ложкін».

Тож Указом Президента громадянство України отримали американська українка Наталія Яресько, пізніше призначена міністром фінансів, литовець Айварас Абромавічус (став міністром економрозвитку), грузини Олександр Квіташвілі (міністр охорони здоров’я) та Ека Згуладзе (перший заступник голови МВС).

Які ж результати роботи відібраних кандидатів? Невеликий «спойлер»: сьогодні жоден з цих професіоналів, відібраних хедхантінговими агенціями, не працює в українському уряді.

Наталію Яресько, співзасновницю компанії Horizon Capital, мабуть хедхантігове агентство шукало недовго, оскільки майбутній міністр була постійною учасницею форумів зятя Леоніда Кучми Віктора Пінчука — Yalta European Strategy. Дехто називав Яресько чи не найефективнішим міністром другого уряду Яценюка і навіть розглядали на посаду прем’єра. Проте до нинішнього уряду вона так і не потрапила. Як розповідав прем’єр-міністр Володимир Гройсман, їй робилися такі пропозиції: «Я вважаю, що Наталя багато зробила. Я говорив із нею про це. Я був відкритий із пропозицією, хотів, щоб Наталія залишилася працювати в уряді. Але вона прийняла рішення піти ще до нашої розмови».

Айварас Абромавічус пішов із уряду зі скандалом, звинувативши заступника фракції «Блок Петра Порошенка» у втручанні у роботу міністерства. За його словами, він відмовив виконавчому директорові НАК «Нафтогаз України» Андрію Пасішнику, кандидатура якого нібито була погоджена «нагорі», у прийнятті на роботу заступником міністра. «Я запитав, хто конкретно взяв його у свою команду, то він назвав Ігоря Кононенка. І після цього мені подзвонили (з Адміністрації Президента) і сказали, що обов’язково в середу потрібно вносити цю кандидатуру (на призначення). У підсумку я попросив звільнити мене з цієї посади», — зазначив Абромавічус ЗМІ.

Сьогодні екс-міністр завив ЗМІ, що погодився увійти до уряду Литви у разі перемоги партії Литовські християнські демократи.

Що ж до екс-міністра охорони здоров’я України Олександра Квіташвілі, то під час прийняття його на роботу у ЗМІ підкреслювали, що якраз грузинська сфера охорони здоров’я, яку він очолював — це слабке місце цієї країни. В нашій державі ж він не зміг подолати фармацевтичну мафію та реалізувати хоч якісь реформи. А найбільший скандал — це блокування в МОЗ міжнародних закупівель ліків.

Екс-міністр поліції Грузії Ека Згуладзе звільнилася із посади заступника голови МВС України, як пишуть у мас-медіа, через певні проблемами у шлюбі. Та відзначають і те, що вона не відіграла особливої ролі у реформуванні МВС, була лише обличчям реформ, а роботу виконувала нинішній керівник Нацполіції України Хатія Деканоїдзе.

Тож в сухому залишку згадані люди вже не працюють на українську державу. А як тоді бути з українським громадянством? А з відповідальністю? Сьогодні це викликає ще більше запитань. Чи відомі нам всі обставини найму іноземців? Чому всі ці призначення відбуваються в абсолютній ізоляції від українського суспільства? З приводу останнього Ігор Найда пише у «ФБ»: «Призначення в. о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун (американська українка. — Ред.) відбулося без попередніх консультацій з профільним Комітетом, медичним активом та активною медичною громадськістю на тлі підтримки останніми попереднього в. о. В. Шафранського. Також не було ніякого конкурсу.

Ці дві обставини — великий мінус». Чому взагалі нинішня влада ігнорує українців-професіоналів (згадаємо наприклад Ігоря Кабаненко, який першим потрапив під так звану люстрацію), а призначає або «своїх», або іноземців?

Відповідає колишній віце-прем’єр, міністр економіки України Володимир Лановий:

— Другий уряд Яценюка із залученням іноземців був публічною піар-компанією. Наприклад, я добре знаю пані Яресько, починаючи з 1992 року, коли вона приїхала працювати до посольства США, знаю потужні компанії, на які вона працює в Америці. Але її рівень — не урядовий рівень, це не рівень управління макроекономічними процесами. Тому ми не побачили жодних особливих рішень ні з податкової, ні з цінової проблематики, ні зі структури бюджетних потоків. Вона обслуговувала інвестиційні проекти, тому співпраця з приватними кредиторами була в межах її попередніх робіт. Що ж до Абромавічуса, то це взагалі невідома персона, яка раніше працювала в Росії зі шведськими грошима.

Можновладцям треба мати підстави для того, щоб пояснювати свою невдалу діяльність тим, що це робили іноземці, яким довірили повноваження, але вони цього не виправдали. Саме так можна говорити про другий уряд Яценюка, за якого відбувалася шалена інфляція, девальвація, падіння виробництва, доходів громадян. Нам же пояснювали, що вони «займаються дерегуляцією». Урядовці можуть займатися чим завгодно, але економіка має бути вільною і продуктивною.

Тепер же реалізується дещо інший підхід — на певні галузеві системи шукають спеціалістів закордоном. Складно говорити про доцільність найму таких спеціалістів — можливо, дійсно, в залізничному, автомобільному транспорті чи дорожньому господарстві немає спеціалістів достатнього рівня, тому не можна чуратися чужого. Але це зовсім не означає, що вони мають отримати індульгенцію.

До того ж, іноземцям платять абсолютно ненормальні зарплати — вони отримують 1 млн грн, коли наші спеціалісти, в тому числі початківці, які можуть стати зірками світового рівня, отримують 2—3 тис. грн. Мені важко погодитись з думкою, що «урядовцям треба платити багато — тоді вони будуть ефективними». Не треба приймати їх на роботу, якщо вони не збираються працювати за малу зарплатню, відповідну до українських реалій. Крім того, не треба було так сильно провалювати гривню, щоб довести зарплатні до рівня Молдови і найвідсталіших європейських країн.

Я бачу, що справжніх спеціалістів світового рівня в Україну не залучають. Можливо, в неї не вірять чи не хочуть працювати з нинішньою командою. І тільки ці управлінці погодилися тимчасово, за велику зарплатню, не втрачаючи свого громадянства, приїхати працювати до нашої держави.

Нам потрібні професіонали, які розуміються на державних системах управління і функціонування. Вони мають бути реформаторами, а не просто фаховими спеціалістами, а це люди рішучі, віддані, критично мислячі люди, які бачать недоліки і не миряться з ними. Колишні урядовці не мають таких характеристик, тому ми отримали невдалий результат і поки навіть не наблизились до реформ.