Від «домашніх завдань» — до системних реформ
— Для України визначено критерії, виконання яких наближає перспективу європейської інтеграції: забезпечення політичної стабільності, демократія, дотримання прав і свобод громадян і, природно, створення ефективно діючої економіки. Якщо валовий внутрішній доход на душу населення в країнах ЄС становить $ 15 тисяч на рік (звичайно, з досить великою відмінністю між Люксембургом і Португалією чи Грецією), то країна, яка хоче стати повноправним членом ЄС, повинна мати, як мінімум, 50% від цього показника. Можливо, країни, які зараз приєднуватимуться, дещо знизять цю планку, проте аж ніяк не до сьогоднішнього українського рівня ($600 на рік на людину. — Ред. ). Щоб забезпечити поступальний розвиток Європи, треба бути готовим не лише брати, але й щось вносити. А для цього країні необхідний певний рівень економічного розвитку. Вступ до ЄС — це не панацея. Швейцарія не є членом ЄС. У Норвегії на референдумі також проголосували проти вступу. У швейцарців — це своєрідний егоїзм. Вони завжди проводили певну політику ізоляції. А зараз вони настільки багаті, що не розуміють, навіщо вносити гроші до загального бюджету ЄС і нічого звідти не брати. Те ж саме стосується Люксембургу і Данії, економічний розвиток яких настільки успішний, що вони не є одержувачами загальноєвропейських ресурсів. З іншого боку, слабкіші країни розраховують на допомогу з боку більш багатих членів ЄС. Наприклад, Іспанія, Греція, Португалія. Звичайно, отримання цих ресурсів — це велика відповідальність з приводу їх використання.
— Що означає для України Угода про партнерство і співпрацю?
— УПС є сьогодні базовим документом, який визначає наші вiдносини з ЄС. Крім того, в ньому закладено принципи міжнародної торгівлі, якими керуються всі країни світу. Якщо ми хочемо стати частиною цивілізованого світу, ми також повинні керуватися цими принципами. УПС охоплює найбільш важливі сфери, в яких Україна повинна виконати вимоги європейської інтеграції. Це й співпраця в сфері політики, податкового регулювання, митниці, культури, науки, ядерної безпеки і тощо. Однак основне ядро УПС — це створення торгово-економічного режиму, відповідного нормам ЄС. Проте ця угода не є преференційною, як з нашого боку щодо ЄС, так і навпаки. УПС закладає режим найбільшого сприяння, але не режим вільної торгівлі. Документ передбачає, що сторони можуть розглянути як наступний етап можливість укладення угоди про вільну торгівлю. Але тільки в тому випадкові, якщо рівень розвитку нашої економіки досягне ринкових параметрів, які дозволять нам ефективно торгувати вже в режимі вільної торгівлі.
— Чи може Україна захистити свій внутрішній ринок, не порушуючи умов УПС?
— На ринку діють три оператори: держава, підприємства і населення. Часто їх інтереси не збігаються. У споживача є мета — отримати якісні товари за доступною ціною, у держави — забезпечити збирання податків, виконання бюджету й розвиток економіки загалом, виробники хочуть отримати прибуток. Але ось з підприємствами і виникає складність. З одного боку, хотілося б отримувати дешевий імпорт, необхідний для власного виробництва, з іншого боку — захиститися від імпорту. У цій ситуації позначається те, що в нас з різними державами й різні режими торгівлі. Із країнами СНД у нас угоди про вільну торгівлю, тобто всі митні ставки практично нульові. Більше того, якщо говорити про Росію, то на кордоні не стягується й ПДВ. Тобто практично вільний потік товарів, хоча структура товарів, за винятком енергоносіїв, симетрична. Що стосується країн ЄС, у нас є визначені тарифи. До захисту внутрішнього ринку повинен бути комплексний підхід. Ми не можемо для країн ЄС і СНД встановлювати митні ставки, передбачаючи при цьому таку кількість винятків, що вся торгівля практично і проходить в режимі винятку. Роблячи виняток, ми створюємо неконкурентні умови для своїх виробників. Одним ми даємо пільги, іншим — ні. Елемент протекціонізму повинен дати можливість вирости своїм підприємствам. Якщо ми на своєму ринкові не здатні створити умови для здорової конкуренції, то неможливо говорити й про захист внутрішнього ринку від зовнішніх сил.
— Зараз багато кажуть не лише про інтеграцію в Європу, але й про подальше зближення з Росією...
— Наші відносини з Росією повинні будуватися на світових принципах торгівлі. Так, є угода про вільну торгівлю. Але є й світові принципи таких угод. Якщо є загальні правила вилучення непрямих податків, то від цього нікуди не дінешся. Сьогодні українсько-російські вiдносини здійснюються в режимі якихось домовленостей і замовчувань, а це ніяк не сприяє прозорості торгівлі. Необхідно будувати нашу співпрацю на принципах, що задовольняють принципи вільної торгівлі.
— Який позитивний і негативний досвід наближення українського законодавства до стандартів ЄС?
— Ми хочемо інтегруватися в ЄС, де існує цілий масив норм законодавства, частина з яких є обов’язковими для членів ЄС, частина — рекомендаційними. У цьому контексті необхідний аналіз нашого законодавства — наскільки останнє сьогодні відрізняється від європейського. Це тривалий процес, тим більше з урахуванням наших економічних можливостей. Тому ми говоримо саме про наближення, а не про гармонізацію законодавства — це більш висока міра відповідності. Ми вибираємо ключові моменти європейського законодавства і прагнемо «застовпити» їх у нашому. Але головна проблема для України навіть не в підготовці нового законодавства, а в його виконанні. Адже в нас велика кількість нормальних законів, які на практиці не спрацьовують.
— Зараз існує маса соціологічних опитувань, які показують, що ставлення населення до європейської інтеграції неоднозначне...
— Для багатьох українських громадян простіше сприймати зближення з Росією: немає мовного, освітнього бар’єрів, структура економіки багато в чому схожа. Люди впевнені, що там знайти робоче місце набагато простіше. Європа ж — це інші мови, відмінність професійної кон’юнктури. Ми реально розуміємо, що більшість нашого населення за європейських умов може виступати лише як низькооплачувана робоча сила. Але європейський ринок платоспроможний, це ринок з величезними можливостями. А з Росією нас ріднить загальна неплатоспроможність.
— Віктор Кальник підтвердив наміри України вже цього року вступити до Всесвітньої організації торгівлі. Як ви оцінюєте цей крок?
— Як відомо, існує цілий ряд питань, що ставляться в зв’язку з цим перед Україною. Сьогодні оголошено про те, що вже вирішено їх більшу частину. Але наша проблема полягає в тому, що ми начебто виконуємо «домашні завдання». Ми щось вирішуємо, не міняючи саму систему. Наприклад, ми скасували мінімальні митні вартості, але законодавчо це питання не врегульоване. Процес змін повинен бути більш глибоким і системним.
