Відповідь Чечетову...

Політична кухня іноді видає страви, післясмак яких найкраще відчувається з плином часу. Минулого тижня такаю стравою стало рішення Вищого адміністративного суду про припинення депутатських повноважень Павла Балоги і Олександра Домбровського. Про післясмак цього рішення та інші події на політичному горизонті наша розмова з політологом Михайлом БАСАРАБОМ.

ЯКЩО У ВИВІЛЬНЕНИХ ОКРУГАХ ПРИЗНАЧАТЬ ВИБОРИ, З ВЕЛИКОЮ ЙМОВІРНІСТЮ ПЕРЕМОЖУТЬ БАЛОГА І ДОМБРОВСЬКИЙ

— Які наслідки матиме рішення Адмінсуду щодо ліквідації депутатських повноважень двох депутатів. Чому їх захищає опозиція? Того ж Домбровського вони звинувачували в незаконній перемозі.

— Те, що відбулося з Балогою-молодшим і Домбровським — безпрецедентна для України подія. На мою думку, вона може мати далекосяжні негативні наслідки. За таким сценарієм «недоторканих» депутатів можна буде притягнути до відповідальності, позбавивши мандата через суд. Зрозуміло, що у першу чергу це загрожуватиме опозиціонерам. Авторитарний Кучма і всесильний Медведчук також контролювали суди, але це новий крок у тому ж напрямі.

Чому опозиція підтримала Балогу і Домбровського, хоч Балога-старший був міністром в уряді Азарова, а Домбровський зі скандалом переміг опозиційного кандидата по своєму округу? Насправді для опозиції важливий кожен самостійний позафракційний мажоритарник. Такі хоч і не вступили до опозиційних фракцій, але й не подалися до Партії регіонів. Це так зване «парламентське болото». Вони ніколи не підуть на барикади, але й не задовольнятимуть будь-які забаганки влади. В історії українського парламентаризму в деяких вирішальних моментах «болото» ставало у нагоді опозиції. Згадайте період помаранчевої революції. Позафракційні мажоритарники першими зрадили режим Кучми. Вони кон’юнктурники, а тому як тільки ситуація похитнеться на користь опозиції, «парламентське болото» одразу ж зрадить нинішню владу.

— Тобто фракція Партії регіонів цим судовим рішенням нічого не виграла?

— Я майже впевнений у тому, що якщо у вивільнених округах будуть призначені нові вибори, з високою ймовірністю тут переможуть ті ж Балога і Домбровський. Навіть для опозиції буде питанням принципу зробити так, щоб тут не перемогли прямі висуванці влади. Для опозиції треба було б пожертвувати амбіціями і підтримати Балогу з Домбровським. Якщо вони переможуть ще раз, ми будемо мати два, а може й більше нових союзників опозиції у сесійній залі. У Балог є родинна депутатська група, Домбровський — також представник команди. Зі стратегічних і тактичних маркувань опозиційним силам варто було б підтримати Домбровського і Балогу.

БАЖАЮЧИ БУТИ НА ГРЕБНІ ПРОТИСТОЯННЯ ЗАХОДУ І СХОДУ, ЯНУКОВИЧ ДЕ-ФАКТО ОПИНИВСЯ НА ПЕРИФЕРІЇ ЇХНІХ ВЗАЄМИН

— Опозиція називає рішення ВАСУ «вибірковим правосуддям». Цей же термін часто використовує Європа. До речі, на шляху євроінтеграції України вона виставила нам певний дедлайн щодо підписання Угоди про асоціацію — до листопада цього року. Чи встигнемо?

— У мене є сумніви, що Янукович буде поводитися по-іншому. Попри всі проблеми з Росією і Європою він вперто намагається відтворити зовнішньополітичну модель раннього Кучми. Янукович вперто вірить, що Росія і Захід просто приречені боротися за вплив на нього. Відтак, одні й інші вимушені будуть терпіти його витівки. Янукович хотів би балансувати на цих протиріччях. Однак це хибне сподівання, оскільки сьогодні інша геополітична кон’юнктура, яка відрізняється від зовнішньополітичних розкладів кінця ХХ століття. Росія і Захід переживають нині своєрідну відлигу. Скориставшись внутрішніми проблемами у ЄС та зовнішньополітичною доктриною Обами, Путін фактично отримав на відкуп пострадянський простір. Дійшло до того, що Росія нарощує свої впливи у Латвії та Литві. США фактично віддали Путіну Грузію. Плюс до того, російська верхівка зуміла вибудувати достатньо теплі стосунки із західними лідерами. У такій ситуації Україна аж ніяк не може бути для Європи предметом суперечки з Росією. Європейці неодноразово демонстрували нам це. Бажаючи бути на гребні протистояння Заходу і Сходу, Янукович де-факто опинився на периферії їхніх взаємин. Таке враження, що він цього не відчуває, живе своїми ілюзіями. Саме тому йде у розріз з вимогами часу. Український президент і надалі ігноруватиме вимоги європейців, бо не відчуває або вдає, що не відчуває ситуації.

— А Європа після листопада поставить крапку чи ні?

— Я думаю, що Янукович водитиь Європу за ніс... У деяких випадках складається таке враження, що наш президент навіть глузує над європейськими політиками. Особливо, коли відповідає на їхні запитання про Тимошенко. Якщо ж наша влада виторгує лояльність Росії чи то шляхом вступу до Митного союзу, чи то через створення з росіянами газотранспортного консорціуму — заяви на адресу Заходу будуть ще зухвалішими. Реакція Європи — відповідною. Однак, для Віктора Федоровича це стане квитком в один бік. Більш поступливим перед Європою Янукович стане лише за умов різкого ускладнення взаємин з Росією.

СВОБОДА» ПОСТАВИЛА ВИСОКУ ПЛАНКУ ВИМОГ ДО ПОЛІТИКІВ. ЦЯ ПЛАНКА МОЖЕ ВИЯВИТИСЯ НЕДОСЯЖНОЮ І ДЛЯ САМОЇ ПАРТІЇ

— Повернімося до нашої Верховної Ради, яка ніяк не почне працювати. З огляду на її склад, чи здатна вона на плідну роботу? Чи чекають на нас перевибори?

— Навіть якщо парламентську трибуну блокували б більше тридцяти днів, впевнений, що президент не прийняв би рішення про розпуск парламенту. Вибори — це стресовий період, в тому числі і для влади. В ході виборчої кампанії актуалізуються внутрішньокомандні конфлікти. Навіщо це Януковичу? Зрештою, президентська команда вибудувала таку систему прийняття рішень, коли парламент їм потрібен лише для формалізації вже прийнятих у кабінетах рішень. Соціологія показує, що політичні сили мають незмінний рівень електоральної підтримки. Дочасні вибори були б більш вигідними для опозиції, якщо говорити про голосування за партійні списки. Що стосується мажоритарки, то з огляду на досвід жовтневих виборів, влада могла б додати кількадесят мандатів. У голосуванні за опозиційні партії міг би відбутися певний перерозподіл голосів на користь «Свободи».

— Традиційно, президентські перегони починаються задовго до офіційного старту передвиборчої кампанії. З чого почали перегони політсили і чи є у вас прогнози щодо можливих сценаріїв майбутньої кампанії? Зокрема цікаві ваші прогнози щодо протистояння Янукович — Тягнибок, щоб змусити Схід проголосувати якщо не за Януковича, то хоча б проти Тягнибока?

— Про президентські вибори поки що говорити зарано. До того ще будуть вибори в Києві, а може й у всіх інших регіонах. Вони можуть принести дуже багато несподіванок, особливо у стосунках між опозиційними політиками. Місцеві вибори зазвичай дарують нам нові скандали і в опозиції, і у провладному середовищі. Ймовірно утворяться нові союзи і політичні альянси. Місцеві вибори можуть суттєво змінити політичну кон’юнктуру перед президентськими виборами. Тому зараз важко сказати, чи буде єдиний кандидат від опозиції. Може їх буде двоє, троє або й більше. Сьогодні опозиція ще не визріла для висування єдиного кандидата на перший тур президентських виборів. Поки дует другого туру виборів Янукович-Тягнибок виглядає нереалістично. Не зважаючи на сьогоднішній стрибок популярності партії «Свобода», вона має достатньо серйозні електоральні обмеження. Щоб претендувати на вихід до другого туру, політик мав би виходити на показник електоральної підтримки 15% і більше. Нині для Тягнибока це виглядає малоймовірним. Для до того, щоб отримати право репрезентувати більшість опозиційних виборців, Олег Тягнибок не має права на найменші підозри у нещирості. В українських реаліях це дуже складно. «Свобода» поставила високу планку вимог до українських політиків. Ця планка може виявитися недосяжною і для самої партії. Там також достатньо кон’юнктурників і випадкових людей.

Щоб серйозно претендувати на лідерський статус серед опозиції, Тягнибок і його партія повинні дещо змінитися. Потрібно стати суттєво іншими, щоб нівелювати упередження і ярлики. Але це ризикований шлях. Можна втрати нинішнього виборця і не здобути нового. Сьогоднішнього електорального ядра «Свободи» точно недостатньо, щоб її лідер зміг претендувати на другий тур.

В «БАТЬКІВЩИНІ ДОСТАТНЬО ГЕНЕРАЛЬЧИКІВ, ЯКІ ІЗ ЗАЗДРІСТЮ ДИВЛЯТЬСЯ НА ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ ЯЦЕНЮКА

— Чи довго нинішня опозиція зможе залишатися об’єднаною?

— Київські вибори стануть серйозним тестом на міцність української опозиції. Лише після цієї кампанії ми зможемо ймовірніше прогнозувати, чи є шанс на спільний опозиційний фронт у президентських виборах. У мене особисто є певний песимізм щодо цього. Не впевнений, що опозиція зможе залишатися об’єднаною тривалий час. На жаль, вузькі кланові, партійні чи інші дрібні інтереси можуть взяти гору.

— Це «УДАР» прагне відібрати лідерство?

— Я не бачу в партії «УДАР» і її лідера великого політичного потенціалу. Коли я говорю про певну конфронтацію всередині опозиції, маю на увазі передовсім «Батьківщину». Аж надто різні угруповання зібралися під парасолькою цієї політичної сили. Аж надто великі прагматичні інтереси у деяких груп впливу всередині партії. Серед опозиційних політиків дуже багато цинічних осіб, які розглядають політику як засіб власного збагачення. Зрозуміло, що такі ласі шматки, як прохідні місця в списках до Київради, округи на виборах до Київради розсварять багатьох людей, які мають претензії на земельні, майнові та інших комісії. В стані сьогоднішньої опозиції надто багато бізнесменів від політики, і це робить її вразливою до конфліктів. Додаймо ще амбіції деяких лідерів. Тут достатньо генеральчиків, які із заздрістю дивляться на президентські перспективи Яценюка.

— Чи не повторить опозиція історію «Нашої України»?

— Подивимось. Якщо опозиція буде знищувати себе у міжусобних війнах на місцевих виборах, то рівень її популярності звісно падатиме. Чи знизиться він аж настільки, як у «Нашої України» — не знаю. «Батьківщина» у найближчі роки може зазнати суттєвих трансформацій. В одній «рукавичці» зібралося аж надто багато різного люду. Тут і старі партійці, і новоприбулі, і тимчасові попутники... Лідером «Батьківщини» інерційно сприймається Тимошенко, але якщо вона залишиться в ув’язненні і керівництво повністю перебере Яценюк, рівень підтримки партії ймовірно падатиме. Цілком можливо, що Юлії Володимирівні згодом доведеться створювати нову політичну силу.

Ситуація з «Нашою Україною» анекдотична, це війна нікому не цікавих політиків за нікому не потрібну партію. Це гарне свідчення того, що наші політики є в’язнями своєї уяви.

ЩОДО КОМУНІСТІВ. ЖОДНОГО НАДРИВУ, ЛИШЕ ГРОШІ — І УСПІХ У КИШЕНІ

— Де комуністи? Мені здається, ліві ідеї популярні серед населення, чому ж Компартія не робить спроб збільшити своє представництво у парламенті?

— Комуністи давно вже перетворилися в дуже прагматичну політичну силу буржуазного типу. У нас постмодерні комуністи, вони абсолютний антипод своїм прадідам. Після виборів вони задовольнили свої потреби у посадах, залишилися молодшими союзниками Партії регіонів і можуть користуватися всіма благами, які забезпечує ця співпраця. Коли люди ставляться до політики як до способу заробітку, у них притуплюється бажання виступати на трибунах. Комуністів влаштовує рутинне життя політичного бізнесу. Гроші ж не люблять галасу. Я думаю, комуністи знаходяться під враженнями рекламного успіху на останніх виборах. Вони збагнули як у комерційний спосіб можна перемагати. Жодного надриву, лише гроші — і успіх у кишені. Однак, це небезпечна думка. Виборець у Компартії дещо романтичний. Один раз купився, а на другий може не зрозуміти. Їм суттєво допомогла і зухвалість Партії регіонів, від якої відвернулася частина південно-східного електорату. А тут комуністи вчасно вийшли з потужною рекламною кампанією. В цьому і секрет минулорічного успіху КПУ. Але збіг обставин може більше не повторитися.