Відставка на тлі історії

Нурсултан Назарбаєв, який протягом майже 30 років очолює Казахстан, оголосив про відставку зі своєї посади. «Я прийняв непросте для себе рішення скласти свої повноваження в якості президента, — сказав він і додав: — У цьому році виконується 30 років, як я займаю пост вищого керівника нашої країни. Я був удостоєний честі моїм народом стати першим президентом незалежного Казахстану». Згідно з Конституцією країни, в разі дострокового звільнення або відмови від посади президента республіки його повноваження на строк, що залишився, переходять до голови Сенату парламенту, на цій посаді нині перебуває Касим-Жомарт Токаєв. Нагадаємо, що 2010 року законодавством за Назарбаєвим був закріплений титул «Лідера нації» («Єлбаси»), і це дає йому право довічно очолювати Радбез, передає Бі-Бі-Сі. Назарбаєв очолював Казахстан з 1990 року, 2015 року його переобрали на п’ятий термін. Чергові президентські вибори в Казахстані мали відбутися 2020 року.

ФОТО REUTERS

«КАЗАХСТАН, ХОЧ І Є БЛИЗЬКИМ ПАРТНЕРОМ РОСІЇ, НЕ ДІЯВ ЯК ЇХНЯ МАРІОНЕТКА»

Iлія КУСА, експерт Українського інституту майбутнього (facebook.com):

— На мою думку, його відставка має дві основні мотивації.

1. Він банально втомився, і йому дедалі складніше виконувати роль одноосібного правителя держави. Назарбаєв керує Казахстаном з 1990 року, майже 30 років. Йому самому вже 78 років, а чутки про його стан здоров’я вперто ходять  інфопростром протягом останніх декількох років.

2. Еліти Казахстану вирішили зробити превентивний удар і діяти на випередження. Незадоволеність населення, що все наростає, соціальною політикою уряду, який 22 лютого відправили у відставку, переконало багатьох загасити вірогідну пожежу ще до її виникнення.

Я думаю, Казахстан вирішив піти  шляхом Узбекистану після смерті Іслама Карімова  2016 року, лише без останньої сцени, власне, смерті беззмінного керівника та «батька нації».

Чи є тут «рука Кремля» — не думаю. Казахстан, хоч і є близьким партнером Росії, не діяв як їхня маріонетка, і в Москві це вже давно визнали, не ризикуючи дестабілізувати ситуацію в такій величезній і цінній для них державі. До того ж, потужний вплив в Казахстані має Китай, проти якого РФ також має досить обмежені можливості протидії. Щодо цього тут ситуація схожа з Білоруссю.

Утім, розвороту зовнішньої політики Казахстану у бік Заходу, найімовірніше, не буде, також, як і не було його у Вірменії та Білорусі. Зв’язки з РФ залишаться, а Китай посилить свої позиції в Центральній Азії.

«ЦЕ ЗВІЛЬНЕННЯ З ПОСАДИ — ЗОВСІМ НЕ ЗВІЛЬНЕННЯ»

Тарас БЕРЕЗОВЕЦЬ, політичний експерт (facebook.com):

— Щодо відставки Назарбаєва — декілька цікавих моментів. По-перше, сам час. Уся увага Заходу та Росії зараз сконцентрована на виборах президента України. І тому увага до  відставки Назарбаєва на порядок менша. Відповідно, мета була зробити це у мить найменшого ажіотажу, поки вся увага відвернута на українські вибори.

По-друге, рівно за місяць до «несподіваної» відставки Назарбаєв підписав поправки в Конституційний закон про судову систему та статус суддів, а також поправки до питань модернізації судової системи. Крім того, тоді ж була запущена система нового комерційного суду із залученням британських юристів, яка покликана зробити суд незалежним. І відповідно, забезпечити Назарбаєва та членів його родини від будь-якого судового переслідування. По-третє, ще  2013 року парламентом був ухвалений закон «Про Першого Президента Республіки Казахстану — Лідера Нації», який гарантував недоторканість Назарбаєва та членів його родини, а також усього майна. Тому це звільнення з посади — зовсім не звільнення. А точніше, відхід на підготовлені позиції голови Ради безпеки за рік до виборів президента, які повинні були відбутися у квітні 2020 року. Головне запитання — навіщо? Вочевидь, перебування на посту президента до кінця життя Назарбаєва неминуче призвело б до війни за наступника. Звільнення з посади за життя дає Назарбаєву шанс обрати та підготувати наступника до влади. Що дуже важливо з урахуванням любові Кремля до імпровізованих «несподіваних» смертей середньоазіатських вождів, як вже сталося з Туркменбаші.

Iгор ГУЖВА, економіст:

— Я думаю — це виклик для країни. Багато, звичайно, залежить від того, хто буде наступним: чи підтримуватиме він ті здобутки, які є, як буде використовувати їх і якою буде внутрішня та зовнішня політика. Багато залежить від особистості. Чи він буде послідовником, чи реформатором, адептом...

Звичайно, такі системні зміни дуже швидко не відбудуться. Тому що, скажімо так, є вже стала траєкторія розвитку і змінити її дуже швидко в інший бік не вдасться. Можемо згадати досвід Грузії — коли провели реформу

Міхеіла Саакашвілі. Деякі з них продовжують рухатися по інерції. А можемо подивитися, як в Україні почали проводити деякі реформи, наприклад, Національної поліції, додали до певного рівня, на півшляху кинули, потім команда змінилася. Тобто немає концепції, візій і  розвитку реформи. То і в Казахстані швидких змін найближчим часом я не очікую. Але подальша траєкторія залежить від нового лідера, яким шляхом він піде. Чи він підтримуватиме внутрішнього виробника, чи підтримуватиме диверсифікований підхід по зовнішнім відносинам, чи продовжуватиме інтеграцію в рамках митного союзу, чи буде дивитися на економічну парадигму світового масштабу.

Для України можна брати на озброєння політику національного прагматизму. Це ключове. Про те, в  чому дефіцит в українській виконавчій владі  на сьогоднішній день. Це проукраїнський, пропромисловий підхід, диверсифікована зовнішня політика. Ми багато в чому мали б повчитися в Казахстану. Він політично і економічно входить у єдиний ЄврАзЕС, але разом з тим має диверсифіковану енергетичну стратегію. Наприклад, свою атомну енергетику розвиває співпрацею з Росією, Україною, Францією и т.д.

У Казахстані діє багато різноманітних обмежень, які не дозволяють вимиванню сировини. Створюються передумови, щоб вона перероблялась на внутрішньому ринку. Та ж історія в темі ринку державних закупівель. Нам є чого повчитися в Казахстану.

Будучи членами СОТ, як і Україна, на законодавчому рівні обмежуємося поставками на певні державні замовлення і закупівлі в інші країни світу. У нас є цей продукт, чому ми маємо купувати імпортовані? Навіщо нам експортувати брухт, коли ми маємо певні металургійні галузі, а потім будемо купувати десь. Особливо, коли в України «Київпастранс», трамваї, гелікоптери, турбіни і багато інших прикладів, які можна було б повчитися нам у Казахстану.