Віктор ЖЕРЕБНЮК: «Ми тут на місцях відчуваємо себе заручниками верховної влади...»

Закон про місцеве самоврядування в Україні виконується тільки в одному пункті — всі міста країни (крім столиці і Севастополя) отримали вибраних прямим всенародним голосуванням мерів. А щодо іншого... Щодо інше — кричущого порушення в нашій країні норм самоврядування, передбачених Європейською хартією про самоврядування, яку Україна підписала ще 1996 року — Україні різко вказали в Страсбурзі на Парламентській асамблеї Ради Європи. Новообрані мери — міські голови — не повноцінні господарі, а скоріше — постаті певною мірою декларативні. Формально мають високий статус, але на ділі скуті рудиментами радянської розподільчої системи держбюджету.

Віктор Жеребнюк, мер міста Жмеринка — мабуть, наймолодший мер в Україні. Йому 28 років, має професіонально-технічну освіту, вчиться заочно в Харківській академії управління. Він, завдяки, очевидно, грамотно проведеній передвиборчій кампанії, своїй молодості, переміг на виборах досить серйозних суперників, серед яких був і досвідчений номенклатурний працівник. Господарство йому дісталося складне, але не найважче (якщо порівнювати інші малі міста України). Жмеринка ще досить благополучна — її рятує залізниця, яка функціонує безперебійно, тому що об’єктивно державі без неї не обійтися. Вона і господарство міста хоч якось тримає на плаву, і зв’язує місто з іншим світом. І все ж — у нового мера проблем не бракує. Він має свій погляд на їх розв’язання — прагматичний і вельми жорсткий.

— Які підсумки перших дев’яти місяців вашої роботи як мера?

— Нова команда одразу ж зробила ретельний економічний аналіз стану міського господарства, всіх витрат бюджетних коштів. Ми все детально перерахували, впорядкували... Треба навчитися економити. Безплатного не буває.

За 9 місяців ми змогли зменшити міські борги по комунальних службах приблизно на мільйон гривень. Тому що неплатежі за енергоносії, електроенергію, крадіжки електроенергії призводять до того, що обленерго нам зменшує ліміти, ми в них не вкладаємося, і нас відключають. Тепер, коли ми змогли погасити частину боргів, ситуація поліпшилася. Нам також вдалося перед зимою включити газ для міста з великими боргами. Не вистачає грошей, щоб погасити субсидії городянам: доплати з міськбюджету за газ, електроенергію, воду, комунальні платежі. Хоч із субсидіями варто ще розібратися — вони, виявляється, потрібні 95% городян. А ми знаємо, що у деяких з них є і іномарки, і триповерхові будинки. Те саме і з пільгами на проїзд: результат проведеного рейду перевірки на транспорті — із 120 посвідчень тільки 18 були справжні.

— До речі, пенсіонери нарікають, що ви їх позбавили пільг на проїзд у транспорті.

— У Жмеринці 11 тисяч пенсіонерів, серед них є люди, які взагалі не виходять з помешкання. Ми ще раз зробили перевірку — аналіз усіх посвідчень, і всім людям, у яких посвідчення дійсні, були видані талони, що дають право на безкоштовний проїзд. Тепер із 11 тисяч, що їздили раніше, залишилося лише 2500.

— Тобто ви вирішили економити, суворо контролюючи пільговиків?

— Хороший мер не той, який всім щось дає, а той, який розуміє, що жити треба по достатках. Те, що ми заробляємо в місті, те й витрачатимемо.

Депутати-популісти розуміють необхідність жорстких заходів економії, але дуже часто при поіменному голосуванні голосують проти скасування тих чи інших пільг, тому що він же обранець народу, він повинен бути хорошим. І ми іноді не можемо зробити рішучий крок. А я вважаю, що іноді треба перетерпіти, відмовитися, і краще ці гроші проінвестувати в сільське господарство, наприклад.

— А як iдуть справи з бюджетниками, з соціальними виплатами?

— На виплату міських пенсій не мер впливає, а економічне становище в місті, кількість працюючих на території міста. Для нормальної виплати пенсій по нашому місту нам треба, щоб двоє людей працювали на одного пенсіонера: з них ідуть відрахування до Пенсійного фонду, і це дає можливість забезпечити всіх пенсією. На сьогоднішній день по пенсіях ми йдемо місяць у місяць. Але, як і всі люди в Україні, наші також навчилися пристосовуватися... Зорієнтувалися, що в районі (в селах) не платять, а у нас платять. І тепер спостерігається масове прописування своїх сільських бабусь, дідусів у себе вдома, щоб вони отримували пенсію в місті. Поки що ми тримаємося, але не виключений варіант, що при спаді виробництва, при зупинці якогось підприємства ми також можемо піти на затримку пенсій.

У бюджетній же сфері була заборгованість перед новим роком, майже півтора місяці. Ми її скоротили до півмісяця. Нам треба на освіту витратити 2,5 млн. грн. на рік. Дають же нам 1,6 млн. грн. Інші 900 тис. грн. нам треба десь знайти самим. За бюджетом, який нам доводять, минулого року було профінансовано тільки 60% вчителів. Інші гроші ми знаходили з інших джерел. І якщо не зможемо їх знаходити, треба буде закрити як мінімум дві школи. Тобто прямо не кажуть — закривайте школи, до цього змушують. Ми, звичайно, цього не можемо робити, тому що відстоюємо інтереси наших городян, наших дітей...

— Саме виходячи з цих міркувань продовжили канікули до 25 січня?

— Це був необхідний крок. Це найхолодніший місяць у році, тобто необхідно багато електроенергії і тепла. І ми вирішили подовжити канікули, заощадивши таким чином на цих витратах. А компенсувати будемо навчальний час навесні, коли день буде довшим і теплішим. І вчителів відправили у відпустку за свій рахунок.

— Чи практикуєте ви погашення боргів взаємозаліками?

— Так, звичайно. Це, на жаль, вже традиційна система. Провокують її затримки в бюджетній сфері по зарплаті. У рахунок дотацій з держбюджету пропонується продукція, яка далеко не завжди, звичайно, влаштовує наших бюджетників (вчителів, та ін.). Але для того, щоб не втратити ці дотації, нам доводиться брати в рахунок боргу і роздавати цю продукцію (цукор, борошно тощо), «виплачуючи» таким диким чином зарплату. (Тобто ланцюжок «підприємство не може реалізувати свою продукцію і податки до бюджету платить натурою, відповідно і бюджетники замість грошей отримують натуру».)

— Ви прийшли до влади з бізнесових структур. Основна верства, на яку ви спираєтеся, це бізнесмени? Наскільки активний у Жмеринці підприємницький прошарок і наскільки він значний?

— Відверто кажучи, він не дуже значний. Тому що наші закони, а точніше, як вони трактуються, не сприяють його зростанню. Бізнесовці в дуже важкому стані внаслідок кризи. До того ж їх методично добивають податковою політикою. Хто утримався на плаву, вже вважається добре.

— Ви маєте на увазі, що об’єктивно законодавча база така, що будь-яка ініціатива безглузда?

— Сьогодні — так.

— Вашим основним конкурентом на виборах була людина старої формації, виборці, очевидно, повірили в вашу молодість, свіжі ідеї. Як ви вважаєте, чи виправдали ви їхнi надії?

— Яка б мерія не була — чи молодої формації, чи старої, аби що-небудь зробити за нинішніх умов, вона вимушена бути винахідливою. Ми тут іноді відчуваємо себе ледве не заручниками верховної влади — адже люди в масі своїй схильні винуватити в усіх бідах саме нас. Вони думають, якщо «влада — Жеребнюк», то він і винен у всьому, він щось не так робить. Але багато що залежить не від мене. Цього не хочуть розуміти, намагаються в чомусь викрити, звинуватити... Я розумію людей. Їм важко, вони шукають причину — хто ж винен?

— Але ж була Україною підписана Європейська хартія ще 1996 року, 1997-го ВР ухвалила закон про самоврядування. У чому ж полягає самоврядування?

— Закон про самоврядування чудовий. Але все впирається в фінанси. Ми залежимо від сформованого і відпущеного бюджету, що суперечить класичним нормам самоврядування. Якщо виконується держбюджет, нам дають дотації. Ми не один раз порушували питання — навіщо нам ваші дотації, навіщо ми вам даємо гроші? Чи не розумніше одразу залишати ту суму, що ви нам доводите, собі? Ми ж розуміємо, чому — можуть дати, а можуть і не дати. Тобто щоб тримати віжки в своїх руках. Наприклад, є такий податок — відрахування з транспорту: він цілковито відправляється на облавтошлях або на Київшлях. Тільки одна Жмеринка віддає близько 800 тис. грн., які не повертаються — йдуть на українські дороги. Якби ці гроші ми залишили в Жмеринці, то дороги у нас були б не гірші, ніж в Америці. З цих грошей ми взагалі нічого не отримуємо. Вони незрозуміло куди йдуть. Можливо, на благоустрій Хрещатика...

— Чи ви член Асоціації міст України?

— Так, ми туди вступили буквально перед самим Новим роком, щоб спільними зусиллями відстоювати інтереси своїх міст. Таких міст, як Одеса, Київ, Дніпропетровськ, — не більше 10, а процентів 80 — це такі міста, як Жмеринка. Дуже образливо, що про нас забувають, адже тут також живуть люди.. І треба б якось розумніше і справедливіше перерозподіляти фінанси.

У Києві не відчуваються наші проблеми... Київ сьогодні — єдине місто, в якому відчувається ще якесь дихання, якесь життя. Для того, щоб люди у Києві, які приймають відповідальні рішення, уявляли, як ми тут важко живемо, треба хоча б раз на квартал приїздити сюди без попередження. Щоб їм не розстеляли килимкові доріжки, а щоб хоч тиждень тут пожили інкогніто і вникли хоч трохи в наші проблеми.

Я хотів би оприлюднити таку відозву до керівників — я запрошую до себе в гості, щоб вони подивилися, як ми живемо.

— Незабаром до вас почнуть їздити — кандидати в президенти. Адже мають бути вибори президента в жовтні, від яких багато що залежить. Якого б Ви хотіли президента?

— Президентом повинна бути людина, яка б дала можливість влитися капіталу, незважаючи на його походження, дала б можливість йому запрацювати. Ми українці, не хочемо нікуди виїжджати. Ми хочемо жити і працювати в Україні. Кращий інвестор — не той, який прийде з-за кордону, це наші люди.