Віра в особистості, а не в партії

Підбиття підсумків місцевих виборів виявилося не легкою справою для організаторів. Задекларований ЦВК ліміт — п’ять днів — виявився недостатнім для тервиборчкомів. Не вистачило й десяти днів, тому що підрахунок голосів триває вже другий тиждень. Тим часом ми маємо лише попередні дані й навіть не знаємо, яка була загальна явка виборців. Хоча відомо, що вона становить менше 50%. Все це викликає великі підозри — як в Україні, так і за кордоном. Низька явка говорить лише про недовіру та розчарування громадян в політиках. Проте це не завжди так. Сьогодні ми вам пропонуємо інтерв’ю з переобраними мерами двох волинських міст — міського голови Нововолинська Віктора Сапожнікова та міського голови Володимира-Волинська Петра Саганюка. Нагадаємо, що перед виборами ми вже мали розмову з очільниками цих міст. Нашим критерієм для вибору співрозмовника була успішність — незалежно від партійної приналежності. Будучи обраним вчетверте Віктор Сапожніков (на цих виборах балотувався від «Батьківщини») та вшосте Петро Саганюк (від «Сильної України»), підтвердили цей статус.

— Чи сподівалися ви на перемогу на виборах і завдяки чому, як вважаєте, перемогли?

— Я таки сподівався стати міським головою і четвертий раз, бо чесно служив громаді. Але не очікував такої, вважаю, масової підтримки мешканців нашого шахтарського міста. Ну, сподівався на відсотків 50 «з хвостиком», але коли кількість тих, що мене підтримали, «перевалила» за 65%... Чесно, був приємно здивований! А переміг, вважаю, завдяки тому, що на посаді міського голови я вже відбув три каденції підряд, і люди мене знають. Знають, що обіцяю — менше, але стараюся робити — більше. І свою передвиборну кампанію, виступи перед людьми я починав з того, що не співав, як кажуть, солов’єм про майбутні здобутки, а звітував про зроблене. Проте ейфорії від перемоги немає, адже я просто продовжую свою роботу. Ще немає сформованого депутатського корпусу, котрий має змінитися відсотків на 50, ще немає сформованої команди, а люди йдуть до мене, як до міського голови, з тими ж проблемами. І їх потрібно вирішувати.

— Чи були під час цих виборів для вас якісь несподіванки?

— Несподіванкою стала не так велика кількість конкурентів — на посаду нововолинського міського голови балотувалося близько десятка чоловік, як те, що свою кандидатуру висунув і мій перший заступник. Та в цьому не було б проблеми, бо кожна людина має право на кар’єрний ріст, вона може спробувати свої сили. Але мене вразило, як легко він роздавав людям обіцянки відремонтувати дахи, залатати ями тощо, будуючи свою виборчу кампанію на, власне, критиці діяльності міської ради й міського голови. Та інтрига в тому, що цей посадовець якраз і відповідав за комунальну сферу, і за вісім років роботи в міській раді міг би повирішувати всі ці питання. І саме на цю сферу я чув найбільше нарікань під час зустрічей із виборцями. Нині мій колишній суперник, який набрав майже 13% голосів, ще збирається попрацювати. То до сесії, то відпустку відгуляти, а там піде й на лікарняний?.. На мою думку, якщо програв, то дій, як чоловік.

Вразило й те, що ніколи раніше проти мене не велося такої брудної і брехливої агітації. Ще в п’ятницю перед виборами вулицями міста — у мікрорайонах, на ринку — їздила машина, з котрої через рупор «вещалось», що «Сапожніков кожного нововолинця обікрав на тисячу гривень». А в суботу (!) в під’їздах були розклеєні листівки проти мене з такими ж безпідставними звинуваченнями. Ними просто закидали місто.

— Але люди зробили свій вибір!

— Тепер треба просто працювати, виправдовуючи їхню довіру. Найперше, що хочу зробити, це об’єднати представників різних партій і рухів у депутатську групу під назвою «Рідний Нововолинськ», адже заради нього ми й повинні об’єднати свої зусилля, обмеживши партійні симпатії рамками партійних засідань.

— Ви стали своєрідним не лише волинським, а, може, й всеукраїнським рекордсменом, бо на посаду міського голови вас обрано вже вшосте (!). Та, якщо відверто, чи не набридли вам за ці роки традиційні міські проблеми: каналізація, дороги, дахи, сміття?.. Адже робота головного очільника міста чи села — це досить рутинні обов’язки.

— Чесно кажучи, вже трохи й набридло, хоча мені завжди хочеться бачити наше княже місто не просто чистим, привітним для його мешканців і гостей, а й таким собі, як стверджують, шматочком Європи на Волині. Тому робота для мене ніколи не була тяжкою. Але хотілося б, щоб прийшли не просто нові люди, а ті, котрі будуть жити проблемами міста. Щоб мені не було соромно за своїх наступників, щоб і я, і вони могли відверто дивитися людям у очі, щоб наші надбання не пішли, як кажуть, за вітром. Бо якщо прийде на моє місце випадкова людина, то я і сам себе буду за це мучити, і люди страждатимуть.

— Ви здобули дуже впевнену перемогу, хоча мали суперників, які роками — від виборів до виборів — розказують електорату, наприклад, про необхідність у маленькому Володимирі-Волинському... трамвайної лінії. Не боялися програти?

— Я був впевнений у перемозі, бо хоча в усіх є і біле, і чорне, але громада за стільки років знає, що я ніколи не запустив руку в державну кишеню, а старався, щоб кожна державна копійка пішла на користь громади. Ну, виставляли мені претензії, що не працює в місті комбінат молочних продуктів. Але якщо на все місто — лише сім корів?! Якщо в районі їх ще недавно було 17 тисяч, а нині ледь півтори тисячі?.. А комбінат розрахований на переробку великої кількості молока. Тому треба реально оцінювати мої недоробки й ті проблеми, які можна вирішити лише на рівні держави. Вразив так званий чорний піар, бо місто маленьке, а піар був на рівні великих міст. Проте люди в усьому розібралися. Але шкода мені, що явка виборців надто низька. У нас вона становить понад 50%. Щось не те ми робимо, якщо люди так збайдужіли, якщо вони вірять не партіям, а лише особистостям. Я не законодавець, але щось треба змінювати у виборчому процесі, бо те, що існує тривідсотковий бар’єр, на мою думку, якось стримує пориви електорату. Голоси людей, які віддали їх партіям, котрі не пройшли в раду, виходить, не враховуються. А це неправильно.