Віце-прем’єр Микола ЖУЛИНСЬКИЙ: «Ми почали мислити стратегічно»
— Миколо Григоровичу, коли формувався новий уряд, на нього повісили два протилежні ярлики: уряд, який має шанс, і уряд, який мають «спалити». На Вашу думку, до якого варіанту нинішня ситуація ближча?
— Програма уряду прийнята, всі знають, з якими драматичними подіями. Ми можемо виграти тільки один рік. І цей рік ми повинні відпрацювати так, щоб, звітуючи, мати певні результати, які дали б нам право вести діалог з позицій успіху, насамперед з Верховною Радою. А потенціал цього уряду я бачу значний. За все, що записано в програмі дій уряду, за кожне слово ми беремо персональну відповідальність. Непродуманих кроків там нема і уряд створений для того, щоб виконати цю програму. Звичайно ж, без політичної підтримки, без узгоджених дій всіх гілок влади цього не вдасться зробити, але ми відкриті до співпраці.
— Але проходження програми дій уряду через парламент, непідписання меморандуму про спільну відповідальність уряду і Верховної Ради з першого разу показало, що про взаєморозуміння та взаємопідтримку не дуже-то йдеться. Депутати схвалили програму, але деякі сили й надалі шукатимуть різних важелів впливу на конкретні дії уряду. Тож якого значення ви надаєте меморандуму — декларативного чи практичного?
— Звичайно, критикуючи програму, багато хто з депутатів піддавав критиці не текст, а сам уряд, конкретних людей, бо є політичні сили, які хотіли б бачити при владі своїх представників. Дуже неприємно бачити, коли вузькі інтереси переважають над державними. 70% реформ залежить від зміни законодавства. Ми розробили і продовжуємо розробляти ці зміни, вносимо законопроекти до парламенту, але якщо вони не прийматимуться, то чекати результатів марно. Депутати схвалили програму, тож мають разом з урядом працювати на її втілення, а не стояти осторонь і чекати, коли уряд зробить якусь помилку. Політична воля всіх гілок влади — це умова успіху реформ у всіх країнах. Згадайте уряд Бальцеровича в Польщі, Бразаускаса в Литві — там була підтримка парламентів. А в нас уряд сам по собі, парламент сам по собі, а Президент шукає, як їх запрягти в одну колісницю. Я вірю, що пройде референдум і люди підтримають його положення. На якийсь період це дасть результати. Але поки у нас не буде сильної політичної державницької організації, яка сформує парламентську більшість саме в процесі виборів до Верховної Ради, доти не буде у нас по-справжньому конструктивної співпраці між урядом і парламентом. Бо на сьогодні більшість в нас ситуативна. І згоди доводиться шукати по кожній «ситуації». А треба здійснювати підтриману стратегію. — В уряді ви відповідаєте за соціальний і гуманітарний блок. Соціальна політика для багатьох насамперед означає погашення заборгованостей. Кожен уряд обіцяв закрити це питання. Уряд Ющенка — не виняток. Невже ніяк не можна обійтися без таких популістських заяв, адже всім відомі обмежені можливості українського бюджету?
— Вперше програмні положення уряду узгоджені з реальним бездефіцитним бюджетом на цей рік. В програмі визначено максимально можливі кошти, щоб їх спрямувати на соціальні програми. Так, уряд взяв на себе відповідальність за повне погашення до кінця року затриманих пенсій. Тільки за березень цього року було виплачено 140 мільйонів прострочених пенсійних платежів. В тому бюджеті, який прийняла Верховна Рада, закладено кошти на погашення всіх прострочених пенсій і 40% прострочених зарплат. Щоб погасити всю заборгованість, уряд найближчим часом внесе до парламенту законопроекти, спрямовані на збільшення доходів бюджету. Якщо вони будуть прийняті, ми знімемо до кінця року питання заборгованих зарплат. Але, знову ж, тільки за підтримки Верховної Ради. Крім виправлення попередніх помилок, ми також плануємо провести ряд реформ в соціальній сфері.
— Але чи можна проводити реформи, коли, як Ви самі кажете, ще не виправлені чужі помилки?
— Ми практично готові до проведення пенсійної реформи. Може з фінансового боку ще не зовсім, але з правового — так. Сьогодні пенсійну систему регулює 19 законів. Жодна людина не зможе нормально розібратися. Ми пропонуємо прийняти один, який всі необхідні положення об ’ єднає в одну концептуальну позицію. Цей закон розроблений з урахуванням досвіду багатьох країн, і позитивного, і негативного. Крім того, ми провели експеримент у Львівській області, який дав дуже добрі результати. Там спрацювала основна ідея — індивідуальні рахунки працюючих громадян. Кожна людина має персоніфікований рахунок і на нього надходять кошти від роботодавця і від самої людини. Переконаний, ми зможемо реалізувати цю схему у всеукраїнському масштабі. Крім цього, серйозна робота проведена щодо створення єдиної системи соціального захисту малозабезпечених.
— Соціальні питання можна перераховувати безкінечно. Зупиніться, будь ласка ще на двох, які через непоінформованість населення викликають побоювання і недовіру. Це страхова медицина і реформа освіти.
— Щоб забезпечити державну медицину, нам необхідно 8-10 мільярдів гривень бюджетних коштів. Ми цього не маємо, тож мусимо вводити страхову медицину, створювати можливості для розвитку медицини приватної. Але ми будемо повільно це робити. Звичайно — страхова медицина успішно зарекомендувала себе в багатьох країнах. Та ми маємо 15 мільйонів пенсіонерів, значний рівень безробіття. Та й серед працюючих громадян не так багато тих, хто зможе відраховувати гроші на страхування для отримання медичної допомоги. Середньомісячний грошовий доход на душу населення минулого року становив близько 103 гривень — ну як тут щось відкладеш? Тому державна медицина залишається пріоритетною, але підготовка до реформування цієї галузі триває.
Що стосується освіти, то тут найбільше запитань викликає запровадження 12-річної середньої школи. Ніхто не забув всіх переваг нашої системи. Але ми маємо інтегруватися до світових стандартів, маємо змінювати навчальні плани так, щоб дітей не просто вчили запам’ятовувати великий обсяг інформації, а творчо мислити. Плюс головне завдання — запровадити тестові перевірки учнівських знань, які дають змогу позбутися ганебної практики вступних іспитів до вузів і пов’язаного з цим хабарництва. Як ви думаєте, чому модель анонімного тестування викликає такий супротив, хоча чудово зарекомендувала себе на Заході та й в нас, зокрема, в Києво-Могилянській академії? Деякі ректори прямо кажуть — ну ми не проти, але що ми скажемо викладачам?
— У вашій компетенції також інформаційний простір України. Ви були ініціатором призначення Івана Драча на посаду голови Держкомітету з питань інформаційної політики, телебачення і радіомовлення. Очікування конкретних кроків у цьому напрямку змінилося песимізмом, що ніхто суттєво ворушити ситуацію не збирається.
— Це не правда, що Іван Драч не має конкретної програми дій. Ми її маємо. Однак тут є певні проблеми, насамперед з кадровим забезпеченням. Деякі кроки ми вже зробили, зокрема щодо книговидавництва. В Україні на книжку накладено найвищі податки в Європі. В українському законодавстві книга розглядається нарівні з іншим продуктом матеріального виробництва. Тому ми вже розробили і направили до Верховної Ради проекти змін до законів про оподаткування. Ми порахували — на кошти, які недоотримає бюджет в разі скасування податку на додану вартість з деяких видів поліграфічної діяльності можна виготовити 750 назв книг тиражем по 3 тис. примірників. Але тут є ще один важливий момент. Я пропоную звільнити від оподаткування всю книжкому продукцію, що виходить в Україні, незалежно від мови, на якій вона видається. Я переконаний, що в разі прийняття наших змін видавництва запрацюють на повну силу, створять серйозну конкуренцію російськомовній продукції. Ми хочемо, щоб був баланс і конкурентоздатність.
— Але повернемось до Держінформу. Крім книговидавництва, залишаються ще й проблеми преси, телебачення і радіо.
— Це тільки перший крок. Ми розробляємо законопроекти, які дали б змогу здешевити різну українську інтелектуальну продукцію на противагу тій, що завозиться з-за кордону. Звичайно, ми робитимемо це в рамках того, щоб не зашкодити бюджету і ринковим принципам розвитку. Але наше законодавство не повинно прирівнювати продавця інтелектуальної книжки до продавця імпортної касети з дешевим фільмом. Те саме й в пресі — не прирівнювати продавця серйозної газети до продавця рекламних оголошень. Тобто будуть вноситися зміни не тільки до податкового законодавства, а й до законодавства про ЗМІ. Була б воля Верховної Ради.
— В журналістських колах говорили, що після призначення Івана Драча в нього розгорнулася мало не війна за повноваження з президентом Національної телекомпанії Вадимом Долгановим…
— Не було ніякої війни. Я говорив і з Долгановим, і з Драчем. Справді, Президент призначає керівників національної телекомпанії та радіокомпанії, але згідно з новим положенням про Держкомітет, обидва керівники є заступниками голови Держкомітету. Це зроблено не для того, щоб контролювати програми чи накладати руку на якусь свободу творчого самовираження. Йде мова про те, щоб президенти національного телебачення і радіо брали участь в розподілі коштів, які надходять через комітет, щоб цей процес був прозорим. Але я хочу добитися, щоб кошти виділялися тільки під конкретні програми, якщо буде доведена їх доцільність. І так буде всюди — і щодо творчих спілок, і щодо академій і всіх інших відомств.
— Тобто зараз не планується зміна керівництва Національного телебачення і радіо?
— Ні, не планується. Було здійснено аудит Національної телекомпанії. Якихось серйозних порушень він не виявив.
— А тепер, якщо можна, ще раз про україномовну і неукраїномовну продукцію. Ви справді вірите, що україномовні видання, які були останні роки в досить пригніченому стані, зможуть за рівних умов стати конкурентоздатними?
— Безперечно. Ми не збираємося ані контролювати конкретних учасників інформаційного ринку, ані забороняти щось чи когось. Ми збираємося пропонувати умови, які дозволять вільно існувати в Україні всім, хто створює інтелектуальну продукцію. Але ми хочемо зробити так, щоб престижно було її створювати українською мовою, ні в якому разі не забороняючи розповсюдження продукції іншими мовами. Я проти насильницької українізації саме тому, що я є українським патріотом. Будь-який примус призведе до нелюбові до моєї мови, а це зовсім не є нашою метою. Дуже багато залежить від свідомості, від престижу. Був час, коли люди в післяперебудовні часи вчили і переходили на українську мову. Чи був цей процес насильницьким? Ні, він не був насильницьким. Просто це було престижно. Згадайте, перші молодіжні акції, перші фестивалі «Червона рута». Серед молоді було модно говорити українською мовою. Робилося це через творчі, а не насильницькі акції, якісні акції.
— Ваша позиція вже встигла викликати незадоволення і серед радикальних українських націоналістів, і серед тих, хто патологічно не сприймає української мови і культури.
— Є елементарна політична спекуляція. Я не вживаю термінів ні українізіція, ні дерусифікація. Я дотримуюсь тільки одного принципу. Є Конституція України, стаття 10-та, де чітко записано: державною мовою України є українська мова. Мене що, звинувачують в тому, що я виконую Конституцію? Ніхто ні до кого немає претензій, говоріть будь-якою мовою, це ваше особисте право. Але мова як державна повинна функціонувати. Кожен чиновник, кожна людина, яка діє в публічній сфері, повинна володіти українскьою мовою. Ніхто мене з цієї позиції не зіб’є. Не хвилюють мене політичні спекуляції. Згадайте реакцію громадськості на деяких державних діячів, які перейшли на українську, хоча до цього були суто російськомовними. Це насамперед наш Президент, пізніше — нинішні віце- прем’ри Сергій Тигипко та Юлія Тимошенко. Яка була реакція на такі зміни? Їх стали більше поважати, про фактор їхньої україномовності заговорили, як про їхнє особисте досягнення. Хто заважає іншим чиновникам, політичним діячам змусити громадськість себе поважати? Ніхто не зможе навести жодного прикладу насильницької українізації часів незалежної України. Хто хоче використовувати свої мовні та національні права — він їх використовує. Але плекати в комусь безпідставні принципи вищості і право на безграмотність український уряд не збирається.
