«Водний Чорнобиль»

личезних зусиль і матеріальних витрат, створюючи спеціальні водотривкі споруди. На жаль, з плином часу ці загородження старіють, — виникають тріщини, проникні для води. Причиною руйнування стають і природні катаклізми (землетруси, повені тощо), цілеспрямовані диверсії, випадкові влучання ракет і снарядів тощо. Навіть мікротріщини у корпусі контейнера, в тілі греблі чи саркофага, будучи проникними для води, стають початковим місцем делокалізації забруднення. Створення надпотужних, з багаторазовим запасом міцності споруд, лише відсуне на якийсь час небезпеку і переадресує її нашим дітям і внукам. Наші батьки захоронили відпрацьовані радіоактивні матеріали на дні морів і океанів, а нам уже довелося зіткнутися з наслідком цього. У 80-х роках у північних морях спостерігалася масова загибель тюленів і риби — де знаходився той пошкоджений контейнер, який став джерелом забруднення, невідомо й досі. Бомбами уповільненої дії є незліченні могильники забрудненої техніки, розплоджені в межах чорнобильського району...

Який же вихід із цього становища? Чи можна обдурити природу і подолати її закони? У цьому немає потреби. Природа сама підказує нам рішення і залишається лише правильно ними скористатися. Зверніть увагу, як пустують у воді водоплавні птахи: чайки, качки, лебеді, як вони пірнають під воду і сухими виринають на поверхню, — вода скочується з них, як ртутні кульки. Секрет у тому, що водоплавні птахи і тварини мастять верхній шар пір’я (чи вовни) гідрофобною рідиною («гідрофобний» — який відштовхує воду), котра виділяється спеціальною залозою. Цей верхній шар пір’я стає непроникним для води — розміщені під ним гідрофільні («гідрофільний» — який любить воду, змочуваний водою) пір’я і пух зберігаються, залишаючись сухими. А ось курям, які не мають гідрофобного захисного шару пір’я, не рекомендується в дощ виходити з курника. Чому ж це може нас навчити? При безперервному зростанні обсягів виробництва отруйних і радіоактивних матеріалів і виникненні відходів цього виробництва, сумарна їх кількість на загальному фоні відносно невелика. Зусилля людства слід сконцентрувати на розробці технологій захоронення відходів з мінімальним ризиком для навколишнього середовища, і одним з таких є приведення відходів у гідрофобну форму перед захороненням. Це проблема є такою, що технічно реалізовується, і в рамках цієї статті немає сенсу заглиблюватися у її технічні тонкощі. Головне те, що гідрофобізовані відходи навіть у разі пошкодження зовнішніх захисних оболонок, залишаться недоступними для води, а, отже, збережуться в локальному стані тривалий час, достатній для усунення пошкоджень. Уявимо на хвилину, що рідинні отруйні відходи, накопичені австралійською фірмою на хімпідприємстві в Румунії, були б приведені в гідрофобну форму. Навіть у разі переповнення сховища вони б не розчинилися у Дунайській воді, а скупчилися б у місцях, звідки їх можна було згодом витягнути чи нейтралізувати.

Природі потрібно докласти дуже багато зусиль і часу, щоб перетворити гідрофобізовані відходи в розчин.

Автор цієї статті має багаторічний досвід роботи із забруднюючими природу речовинами і переконані в тому, що на сьогодні гідрофобізація відходів — найбільш правильний шлях глобального вирішення проблеми захисту навколишнього середовища.

Безсумнівно, цей спосіб захоронення дорогий, але можливі витрати з ліквідації наслідків аварій і катастроф у будь-якому випадку дорожчі.

Нещодавні чутки про можливі негаразди на ЧАЕС зайвий раз підтвердили, що «Чорнобиль», на жаль, не минуле, а реальна загроза, яка досі існує по сусідству з нами, від якої ми постійно чекаємо нових «сюрпризів».

«Незахищені від грунтових вод майже дві тисячі могильників, рештки радіоактивного палива та радіонуклідів формують нову біду, яка загрожує їхнім проникненням до навколишніх вод, особливо — до питної. Стрімке перетворення небезпечних елементів у розчин та його переміщенням до грунтових вод стає реальною загрозою не лише нашій нації, але й країнам Чорноморського басейну» (газета «Політика і Влада»).

Минула 14-та річниця Чорнобильської аварії, пом’януто загиблих при ліквідації і померлих згодом, віддано данину шани тим, хто, ризикуючи здоров’ям і життям, самовіддано протистояв розбурханому атомному монстру. Багато води утекло відтоді і в тіні втрат мало хто згадує перипетії тієї страшної епопеї, а саме — титанічні зусилля, які в перші місяці робилися ліквідаторами у боротьбі з водою. Тією самою, життєдайною водою, яка в цьому випадку перетворилася в небезпеку №1. На перших етапах робіт необхідно було терміново вивести з барбатажної кімнати під реактором воду, яка накопичилася там у процесі гасіння пожежі. У разі прогорання днища реактора і проникнення розжареного ядерного палива в цю кімнату, повторний вибух води загрожував існуванню всієї станції. Протягом півроку нафтовики, газовики і прохідники пристосовувалися до цієї кімнати, щоб замінити воду іншою композицією. Водночас, спеціально сформовані підрозділи боролися з імовірністю паводків у зараженій зоні, до завершення будівництва водотривкого бар’єра на шляху потоків поверхневих і підземних стоків до ріки. Мало кому було відомо тоді, що ясна безхмарна погода, яка тривалий час стояла над зоною аварії і Києвом, підтримувалася штучно.

Запобігання проникненню всередину води було і одним із численних завдань спорудження саркофага.

Чорнобиль — це наша біда і біль. Але не можна забувати й інших аварій, наслідки яких стали страхітливими через втручання води. Це стосується прориву розсолів Стебниківського комбінату (Львівська область), який мав місце у 80-х роках і спричинив забруднення ріки Дністер по всій її довжині. Це й нещодавній прорив отруйних відходів у р. Дунай, наслідком якого стало знищення флори і фауни по всій довжині ріки аж до Чорного моря, що створило загрозу здоров’ю і життю жителів міст і селищ, розташованих в зоні водоспоживання цієї ріки. Через величезну площу зони ураження і високу щільність населення у ній аварія отримала в пресі назву «другий Чорнобиль». Існує ще одна подібність. Природна гідрофільність (любов до води), змочування водою переважної більшості матеріалів обертається, у всіх вище перерахованих випадках, своїм негативним боком: вода стає знаряддям поширення життєво небезпечних отруйних і радіоактивних матеріалів на великих територіях (відбувається делокалізація). Протистояти цьому вдається ціною ве