Володимир БОЙКО: За «більшість» із «Нашою Україною» не варто «платити» урядом Кінаха

— Чи вважаєте ви підсумки виборів поразкою блоку «За єдину Україну!» чи його перемогою?

— Що й казати, результати не виправдали очікувань. Хоча блок «За єдину Україну!» отримав у Маріуполі перемогу, набравши 57,2% голосів та випередивши Компартію, у цілому по країні наші досягнення важко охарактеризувати як перемогу, хоча і поразкою я б це не назвав. На виборах до обласної ради наш блок, крім представників комбінату ім. Ілліча, підтримував двох кандидатів: азовсталівця та азовмашівця, але, на жаль, вони не пройшли. Тут зіграло свою роль те, що багато виборців орієнтувалися не на партійну належність того чи іншого кандидата, а на його причетність до трудового колективу комбінату ім. Ілліча. Досить сказати, що до міської ради обрано 33 депутати — представники нашого комбінату. І будь-який кандидат до облради, який працює на нашому підприємстві, також отримав би підтримку виборців. Наприклад, депутатом облради став молодий працівник нашого юруправління, якому батько порадив зареєструватися кандидатом.

Щодо організації виборів, то доводиться визнати, що вона була нікудишньою, тому багато людей, які прийшли на виборчі дільниці, потім ішли, не бажаючи стояти у чергах. Я побував на деяких ділянках і змушений констатувати, що порівняно з попередніми парламентськими виборами, ці відрізнялися більш низькою активністю виборців. 160 тисяч чоловік не взяли участі в голосуванні. Я впевнений , що якби ці люди прийшли на вибори, то у блоку «За єдину Україну!» результат був би набагато кращим.

Як я і припускав, понад 20% голосів, точніше 22,9%, у Маріуполі отримали комуністи. Наші старенькі від ностальгії за минулим постійно голосують за КПУ. Інший політичний спектр у нашому місті заповнюють партії (ліберальна, «зелені», «Яблуко»), назви яких ми чуємо тільки напередодні чергових виборів. І хоч що б там розповідав пан Поживанов, а «Реформи і порядок» також виявилися серед дрібних партій, які набрали у нашому місті в цілому менше 3-4%. Блок В.Ющенка «Наша Україна» не подолав у Маріуполі і 4-відсотковий бар’єр. Блок Н.Вітренко має також дуже вузьке коло співчуваючих, переважно серед жінок.

Я розраховував, що наш блок мав набрати у місті як мінімум 400 тисяч голосів. На жаль, позначилися недоробки у деяких округах. Якби я провів там хоча б одну зустріч із виборцями, то результат міг би бути зовсім іншим. Але часу не вистачило. Радує перемога в маріупольському окрузі Сергія Матвієнка, за якого проголосували 74,7% виборців. Це один із кращих результатів в Україні. Я дуже задоволений результатами виборів у Іллічівському районі. Там навіть у селищі Далеке, яке називали комуністичним, 85% виборців проголосували за наш блок.

Деякі приписують такі результати винятково моєму впливу. Одна міська газета написала, що я «давав інструкції», за кого потрібно голосувати. Але хіба пан Ющенко, який відвідав Маріуполь, не інструктував виборців, за кого їм краще віддавати голоси? Юлія Тимошенко використовувала епістолярну форму, щоб розсилати інструкції навіть давно померлим людям, закликаючи їх голосувати за БЮТ.

Я можу тільки визнати, що відкрито дав зрозуміти людям, які виступали на підтримку «нового українця», котрий невідомо як нажив свої капітали, що не можна вірити його щедрим обіцянкам змінити на краще селище Старий Крим у випадку його обрання головою селищної ради. Я сказав: якщо ви його оберете, то я ногою сюди більше не ступлю. Він пообіцяв людям провести газопровід, упорядкувати територію селища, не пояснюючи, яким чином та за чий рахунок. Чотири роки тому ми вже чули подібні обіцянки від попереднього селищного голови, а після обрання він усім розповідав, що будує школу, займається водопостачанням, а сам при цьому палець об палець не вдарив, усе робили працівники нашого комбінату, тоді як він займався винятково своїм бізнесом. Я не проти підприємництва, але не можна змішувати бізнес із владою і на цьому мати дивіденди — не треба нам цього. Виходить, що ми будемо орати, а хтось забирати собі весь врожай, заробляти собі авторитет.

— Чи маєте ви намір особисто брати участь у процесі залучення «самовисуванців» до фракції блоку влади для того, щоб він міг стати основою для створення більшості?

— Звісно. І використовую для цього всі можливості. Переконуватиму народних депутатів у тому, що їхня діяльність у складі блоку «За єдину Україну!» в інтересах країни. У цих же інтересах і створення парламентської більшості. Це реальна справа. Нереальною вважаю гіпотетичну більшість із блоків «За єдину Україну!» та «Наша Україна», головною умовою якої, мабуть, є повернення В.Ющенка на посаду прем’єра. Я проти того, щоб створення більшості стало у Верховній Раді предметом торгу і політичних спекуляцій у боротьбі за прем’єрське крісло. Уряд Кінаха компетентний і працездатний. Крім того, Кабмін Кінаха сьогодні виправляє ті помилки, яких припустився свого часу пан Ющенко, а не навпаки. На кабінет Кінаха постійно кидають «тінь». Так, недоліки, напевно, є, про них часто пише і ваша газета, але вони непорівнянні з тими прорахунками Ющенка, які значно погіршили становище в економіці країни. І я можу це аргументувати за допомогою прикладів, цифр і фактів у прямих дебатах і з Ющенком, і з Тимошенко, і з Безсмертним. Звичайно, і в «Нашій Україні» є партії й особистості, котрі здатні розумно оцінювати слова і справи політиків, і мені уявляється можливим переконати їх вийти з блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» та приєднатися до блоку «За єдину Україну!». Думаю, що у створенні більшості може бути важливою і роль СДПУ(О) — партії, яка стоїть на чітких і послідовних правоцентристських позиціях.

У деяких питаннях я навіть знаходжу щось спільне з позицією Петра Миколайовича Симоненка. Ми з ним декілька разів розмовляли про недоцільність зміни цього уряду. Вважаю, що Кабмін працює на покращення в економіці країни і необхідно відстояти Анатолія Кінаха на посаді прем’єр-міністра. Якщо і потрібні деякi зміни в уряді, то вони повинні бути незначними.

— Чи будете ви наполягати на твердій внутрішньофракційній дисципліні у вашому блоці і чи не вважаєте, що, будучи сумою різних партій і особистостей, блок «За єдину Україну!» у випадку зміцнення в ньому принципу централізму може втратити у волі, а отже, і в ефективності дій?

— Я — людина дисциплінована і вимагатиму, щоб усі були дисциплінованi. Можна розмовляти, сперечатися, відстоювати свою точку зору до ухвалення рішення. Але коли прийняли рішення, за яке проголосувала більшість у блоці, то його всім потрібно виконувати. Іншого не повинно бути. Якщо ж робота будуватиметься за принципом «що хочу, те й роблю», до чого, на жаль, звикли у нас багато депутатів, які часом від уседозволеності не відчувають землі під ногами, то не буде єдності і не буде користі. А якщо візьме гору дисципліна, то все буде в порядку i в парламенті, і в країні.

Вважаю, що нашому блоку в жодному разi не можна розбиватися на фракції за інтересами. Необхідно мати терпіння, щоб пройти період стабілізації, зробити цю більшість такою, щоб вона почала реально проводити політику, заявлену на виборах. Блок «За єдину Україну!» є партією влади, і це нормальне явище. Цьому блоку не можна розпадатися, потрібно об’єднати зусилля і почати діяти в інтересах українського народу. У нас є все для того, щоб жити краще.

— Перед виборами ви говорили, що йдете у блок для того, щоб вплинути на вирішення питань про повернення ПДВ. Зараз вас уже обрали до парламенту, але чи ближче ви до вирішення цього питання?

— Щодо ПДВ, моя думка незмінна: щоб податок на додану вартість працював, необхідно дотримуватися закону. Наше підприємство вимагає від чиновників виконання закону з повернення ПДВ. Сьогодні багато людей запитують, хто винен у тому, що у нашій країні не працює ПДВ. Відповідаю: Віктор Ющенко. Він увів ПДВ на енергоресурси. Це була велика помилка, яка завела державу в глухий кут. Не можна було вводити ПДВ на енергоресурси.

— Чи маєте ви намір залишити завод і стати професійним парламентарієм, чи спробуєте якимось чином поєднувати два види діяльності?

— Про це мене запитують дуже часто і працівники комбінату, і місцеві журналісти, і політики, і «доброзичливці». Так, дійсно, сьогодні я, депутат Верховної Ради і голова орендного підприємства, є головою правління ВАТ «ММК ім. Ілліча». Думаю, що й у парламенті буду непоганим депутатом і на комбінаті працюватиму, продовжуючи початі справи. Після обрання депутатом у мене з’являється більше можливостей, щоб відстоювати інтереси трудового колективу і захищати те, чому я присвятив своє життя. Я завжди говорив і говорю, що не кину свій завод. І втім виникають домисли про те, що я іду в «почесне заслання» до Києва, у когось з’являються думки, щоб мені дати комітет у Верховній Раді чи запропонувати посаду міністра. Я відповідаю, що це не для мене, я — рядовий депутат. І якщо буде потрібно зробити вибір, то я відмовлюся від мандата. До речі, відразу після об’єднавчого з’їзду блоку, коли мене включили четвертим до списку, політики почали ставити запитання. І я дуже чітко відповів, що ніколи металургів не зраджував і не зраджу. І ще я знаю, що є люди, яких мучить питання, як розірвати нашу колективну власність, — комбінат ім. Ілліча. Для них це ледь чи не питання «життя і смерті»: виїду я до Києва чи ні? Ні, не виїду!

— Що ви думаєте про систему лобіювання законодавчих рішень? Чи слід Україні узаконити цей вид діяльності, чи, на вашу думку, краще й надалі зберігати для нього напівпідпільний статус?

— Увесь світ працює так, що у законодавчому органі влади є лобі для того, щоб проводити закони, необхідні для життя країни. Думаю, що у парламенті нового скликання вперше буде відкрите лобі директорського корпуса. Від гірничо-металургійного комплексу до парламенту пройшли 20 чоловік. Це вже команда. У Верховній Раді попереднього скликання від нас не було жодної людини — не було і лобі. А сьогодні, крім представників ГМК, у парламенті будуть представлені директори великих підприємств машинобудівного комплексу. Це вже сила, яка формуватиме думку, створюватиме лобі і відстоюватиме інтереси, але не свої, підкреслюю, а державні, ті, без яких не буде розвитку наших підприємств.

— Парламент повинен прийняти Податковий кодекс, який зараз в обстановці таємничості допрацьовується Мінфіном. Які зміни (порівняно з чинним законодавством) ви хотіли б у ньому побачити і проти яких нововведень почали б заперечувати?

— По-перше, я його ще не бачив, а те, що я бачив у першому читанні, нікуди не годиться. Поки що Податковий кодекс є сумішшю з радянської бухгалтерської системи й окремих фрагментів, запозичених у податкового законодавства європейських держав. За таким Податковим кодексом узагалі працювати не можна. У ньому все зроблено для того, щоб тримати на гачку будь-якого підприємця чи директора. Податковий кодекс повинен бути зрозумілий будь-якій людині — від рядового робітника до головного бухгалтера. Він повинен бути настільки прозорим, щоб не давати можливості податківцям брати хабарі, щоб було вигідно платити податки, а не відкуповуватися від податківців. Тому цей Податковий кодекс потрібно цілком переробити. Податок на прибуток повинен бути таким прозорим, щоб кожному було зрозуміло, як списуються витрати на виробництво та який прибуток.

Немає жодної країни, у якій би, наприклад, із 250 доларів зарплати робітника здирали 40% податку. Необхідно ввести чітко диференційований прибутковий податок. У Росії, наприклад, прийшли до оптимального на сьогодні прибуткового податку. Великий прибутковий податок робить сьогодні невигідним підвищення заробітної плати. Невелика зарплата повинна обкладатися відповідно невеликим прибутковим податком. А вже на зарплату, наприклад, директора, нехай буде прибутковий податок 40%. Так роблять у всьому світі. А у нас горновий заробляє 2000 гривень і в нього на розрахунковому листку все начебто так гарно, а на руки отримує — дивитися сумно: 1600 гривень.