Володимир ФІЛЕНКО: «Заміна одного президента на іншого не вирішує усіх питань »

У ПОЛІТИЦІ НЕ МОЖЕ БУТИ СТОВІДСОТКОВИХ ГАРАНТІЙ

— Володимире Пилиповичу, якою була ваша оцінка Зверення до народу, яке підписали Президент, голова Верховної Ради та прем’єр-міністр Віктор Ющенко?

— Зверненню передувала дуже гостра реакція Президента та його оточення на створення Форуму. Коли проходила акція «Україна без Кучми», вони почували себе вільніше, факт же появи Форуму, що об’єднав на певних засадах і правих, і лівих. Тобто певній частині, котра не пристала до акції «Україна без Кучми», була запропонована акція «Україна за правду». Вочевидь, почав вже формуватися певний громадський рух: Форум став страшним і небезпечним для влади. І влада де-факто визнала, що саме ми і є опозицією, і діалог вже проходить по лінії влада — Форум. Ось тому ми і вийшли на власне звернення.

Стосовно нашої заяви. Хочу підкреслити, що це не заява, а звернення. Це була філософія на кшталт «наш ответ Чемберлeну». Спочатку ми думали писати заяву до народу у відповідь на звернення вищих посадових осіб держави, а потім вийшли на звернення. Форум висловив своє здивування щодо підпису Віктора Ющенка під цим документом. Від Л. Кучми ми вже давно чекаємо будь-чого несподіваного. Іміджмейкери з ІСТV написали, Литвин поправив... Абсурд — політв’язнів порівняли з фашистами! Нехай це залишається на їхній совісті. Чекали ми цього і від Івана Степановича: він давно вже не є самостійно політичною фігурою, а просто відпрацьовує свою посаду. Ми констатували той факт, що Іван Степанович, мабуть, підписав цей документ, по-перше як громадянин і народний депутат. Тому що як голова Верховної Ради він має право підписувати документи лише ті, що розглядалися і проголосовані Верховною Радою: в одних випадках — 226, а в інших — 300 депутатами. Від імені Верховної Ради — ні. Специфіка парламенту якраз і полягає в тому, що там є більшість, меншість і опозиція. Існують різні точки зору. Суть парламенту, як колегіального органу, в тому, що всі свої рішення Верховна Рада приймає через постанови, закони і виписані законом розпорядження голови Верховної Ради. Тому від імені Верховної Ради Іван Степанович може говорити лише тоді, коли Верховна Рада, згідно з регламентом, розглянула питання та прийняла відповідне рішення. Але для нас була несподіванкою наявність підпису Віктора Ющенка. Тому розглядалися дві точки зору: антагоністична та плюралістична. Одні говорили — не знаємо які обставини спонукали Віктора Ющенка до підписання цієї заяви. Треба, мовляв, з’ясувати. Тому ми вирішили, що треба засудити дії Ющенка, але з демократичних розкладів його не списувати. Інший підхід — треба засудити дії прем’єр-міністра і, так би мовити, «поставити на ньому хрест». Але життя — дуже багатогранне і, можливо, щось втрачаєш, а щось знаходиш. Тим більше, наша новітня історія знає багато прикладів перескакування з одного табору до іншого. Фракція ПРП мала нещодавно коротку зустріч з прем’єр-міністром, і ми встигли отримати відповіді на деякі свої запитання.

— Тобто діалогу, про який говорилося напочатку, немає?

— Ні, діалог поки що йде на рівні знаків і переписки. Діалогу поки ще немає.

— Ви були розчаровані підписом В. Ющенка під «документом трьох». Які у вас були підстави вважати його лідером? Чи давав він вам якісь гарантії? Яка була база для того, щоб приписати його до цього табору? Чому саме зараз з’явилося це здивування?

— У політиці не може бути стовідсоткової гарантії. Говорячи про більш- менш приближені до гарантій факти, можна відзначити наявність партійного квитка, підписання відповідних політичних угод, обмін кадрами. Поки що ми стверджували, що дії В. Ющенка були максимально близькими до наших ідеологічних засад. Хоча наші стосунки дійсно не були формалізованими.

— Які дії ви маєте на увазі? Що практично свідчить на користь цього?

— По-перше, це орієнтація на інтеграцію в Європу. До того ж Україні в Європу іти не треба, бо географічно — ми в Європі, а політично — ні. Адже, відомо, чому ситуація в Україні не відповідає європейським стандартам. Сьогодні ми не можемо говорити про вільні вибори, про нормальний стан із ЗМІ, про прозоре формування влади. Натомість ми можемо говорити про високий рівень корупції, про... цей перелік я міг би продовжувати і продовжувати. Стосовно економіки, то вона теж не є прозорою: прикладів ЗАлКу є скільки завгодно. У європейській моделі є ключовий момент — у більшості європейських держав сформовано середній клас, котрий є базою суспільства і дає людям можливість мати нормальний рівень життя. В Україні ж ми маємо несформовану економічну модель: реформи, проведені з початку дев’яностих і до сьогодні припали на лідерство Леоніда Даниловича, який був спочатку прем’єром, а потім і президентом. Як результат в Україні сформована інша модель: мало багатих і багато бідних. Іншими словами я констатую: Л. Кучма — великий реформатор, він проводить реформи в інтересах 1% населення, найперше — в інтересах свого оточення і регіональної еліти, яка його підтримує. Експерти багато говорили, що 15 найбагатших сімей в Україні, що контролюють найважливіші об’єкти, — це найближче оточення Л. Кучми, починаючи від Суркіса та Медведчука і закінчуючи Бакаєм і Волковим. Тобто сформована система, що давала небагатьом і не стільки за рахунок організації ефективного виробництва, скільки за рахунок нечесної приватизації і несплати коштів у бюджет, зосереджувати і накопичувати капітал. Тому, коли В. Ющенко спробував зупинити і зламати цю систему, ввести систему рівних правил гри на ринку для всіх, і коли почали закривати «дірки» в бюджеті і почали призупинятися процеси нечесної приватизації, Президент почав цьому заважати. Саме тут В. Ющенко зробив багато, і ми ставимо плюс його уряду за те, що він спробував звичні для олігархів правила гри перевести в розряд рівних для всіх.

ЮЩЕНКО НЕ СТАВ ВИНЯТКОМ У НИЗЦІ ПОМИЛОК

— Все, що ви сказали, — речі загальновідомі, такими вони були і до виборів. Нинішню ситуацію треба аналізувати з іншої точки зору. Після виборів утворилась парламентська більшість, до якої ввійшла і ваша партія. Цей експеримент, на мою думку, викликав багато запитань. Але всі погодилися з тим, що поки варилася каша в парламенті, він не міг нічого зробити для прийняття необхідних для функціонування держави кодексів. Тому певна частка відповідальності за те, що сьогодні відбувається, лежить і на парламенті. Більшість підтримала В. Ющенка. Далі прем’єр мав би проводити якусь консультативну роботу з тими силами, які його підтримали, і створити прообраз уряду, котрий забезпечив би йому міцні позиції. Але так не було зроблено. Ви не бачите в ній чогось такого, що суперечить європейським правилам?

— Я категорично проти розмови про парламент як про особу. Не можна говорити «парламент», можна говорити лише аналізуючи, хто там, що там і які викладки. Парламент є такий, який він є. У парламенті більшість була завжди, але не завжди вона діяла офіційно. Ми ніколи не виходили на чітке голосування, але був один серйозний показник, що свідчить про більшість у парламенті. Це те, хто сформував керівництво у Верховній Раді і як розподілені посади. Тому я говорю: до лютого 2000 р. в Українському парламенті була ліва більшість, і останній варіант, це — ліві плюс Лазаренко. Вперше була сформована правоолігархічна більшість. Я говорю так, бо треба все називати своїми іменами. Одні фракції спробували забрати посади в парламенті і впливати на уряд. Наша ж логіка складалася з двох моментів. Перший: ми не могли не виступати проти заміни лівого керівництва і тому із задоволенням брали в ньому участь. І другий — коли йшлося про призначення В. Ющенка, він нас повністю влаштовував, що й спонукало нас увійти до парламентської більшості. Не секрет, що ми здійснювали тиск на прем’єра з приводу його рішення на включення до уряду Ю. Тимошенко. Але його аргумент був категоричним — вона мені потрібна. І парламент в подібних ситуаціях не впливає ні на формування уряду, ні на його дії. З іншого боку, тут є ключова проблема — реально уряд перебуває не на Грушевського, а на Банковій. Іншими словами, система не змінена — Політбюро як сиділо на Банковій, там і сидить. Уряд переважно виконує декоративні та господарсько-розпорядчі функції.

— Але справа в тому, що якщо б В. Ющенко пояснив, що йому треба навіть замінити і силових міністрів, то в тій ситуації Президент не зміг би йому заперечити. Яскравий приклад того, що прем’єр діяв так, як йому було це потрібно, — введення до уряду Ю. Тимошенко.

— Погодимося, що Тимошенко швидше за все не правило, а виняток. Хоча і дуже яскравий. Багатьох з тих, кого Ющенко, можливо, хотів взяти, він не зміг взяти ні на початку, ні потім. До речі, губернатори і їх призначення — взагалі поза впливом уряду. Наступний момент — підписання зовнішніх угод. Скільки разів ми вже бачили приклади того, що уряд підписує одну угоду, а Президент — іншу. Я запевняю, що основні тактичні, а дуже часто й стратегічні рішення урядом не вирішуються. І не тому, що там Ющенко, цього, до речі, ніколи не було і до Ющенка. Єдиний, хто проводив серйозну самостійну політику з прем’єрів, був Павло Іванович Лазаренко. Лише він зміг так себе поставити. Мій висновок простий — реальний уряд на Банковій і, маючи дуже серйозні, фактично необмежені впливи, відповідальності за стан справ у державі не несе, відповідальність маніпулятивно перекладається на парламент і уряд.

— У мене завжди виникає питання: якщо «реальний уряд сидить на Банковій» і якщо в нас є прем’єр-міністр, то що, до нього застосовуються тортури, примушуючи підписати той чи інший указ?

— Я з вами згоден в тому, що Віктор Андрійович не став винятком у низці помилок національної демократії, яка свого часу була обманута номенклатурою.

— «Ах, обмануть меня несложно, я сам обманываться рад».

— Помилка була в тому, що національні демократи задовольнилися заміною червоного прапора на блакитно-жовтий, серпа і молота на тризуб і залишили номенклатуру, що й досі на своїх місцях. Я думаю, що Віктор Андрійович є результатом, хоча і дуже помітним, цієї помилки. На жаль, цей обман продовжується, хоча, з іншого боку, визріла така ситуація, коли всі переконані в тому, що до влади можна ходити лише маючи гроші. І сьогодні можна і треба говорити про необхідність перерозподілу функцій по лінії Президент — парламент — уряд. Потрібна реальна ідеологічна більшість, коаліція, і тоді цей уряд буде на щось схожий. А нинішні уряди професіоналів, фахівців і реформаторів дали нам те, що ми маємо. І я думаю, що Ющенко на сьогодні вичерпав усе, що міг зробити. Більше того, нині виразно помітно, що його обсадили, обставили фішками і «заганяють». І він буде стояти перед ділемою: або сказати «дійсно я хотів, я спробував, але не вийшло», або погодитись, що він є елементом цієї машини і грати за їхніми правилами.

Треба також відзначити, що Ющенка, навіть після помилки, яку він зробив, не можна вирвати із загального контексту, бо це загальні проблеми. Еліта ж не клонується, а виховується, вона має вирости. Визнаючи загальну слабкість еліти, спробуємо розібратись, чому так трапилось. Дійсно, еліти в нас немає не через те, що було понад 70 років тоталітаризму, треба брати набагато глибше. Триста років імперії і десять років умовної незалежності, адже політика не була самостійною, через те, що Захід, так само як і Росія, диктував свої умови. Тому сьогодні еліта не з’явиться за один день і чи є хоча б декілька носіїв правильних ідей — це питання. Треба дійсно серйозно аналізувати причини того, що сталося. Але для того, щоб аналізувати, що ж саме з нами відбулося, треба мати інформацію, треба знати правду. І саме правда має стати базою, відправним моментом у наших аналізах.

ПРОГРАМА-МІНІМУМ — ДОСТРОКОВІ ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ

— Ви почали розмову з того, що Іван Плющ не мав права підписувати документ як голова Верховної Ради, а натомість мав зробити це як громадянин, як особа. Наскільки було зрозуміло, то багато з членів Форуму просто є його членами, тобто зранку вони — в більшості, а після обіду — у Форумі. І якщо ви ставите такі вимоги до Івана Степановича, то люди, що зібралися у Форумі, представляють себе особисто чи якусь політичну групу?

— Ви ставите питання за принципом чорне і біле. І воно має слабке місце в частині переходу тих чи інших сил з одного стану в інший. Я говорю за філософські речі, які вимагають для переходу речі з одного до іншого вектора певного проміжку часу. Тому спробуємо розглянути питання в певній динаміці. Ясна річ, що Форум заснований фізичними особами і це не угода тих чи інших політичних сил. Це певна перехідна модель, і Форум було засновано для координації різних акцій, які проводяться в суспільстві в умовах політичної кризи. Наприклад, є відома акція «Україна без Кучми», в якій ПРП участі не бере, хоча треба сказати, що ряд місцевих організацій партії давно і досить активно беруть участь у цій акції і ми їм не забороняли цього робити. Більше того, акція «Україна без Кучми» розпочалася трохи пізніше, ніж була отримана ця назва. Бо акція «Україна за правду» була розпочата нами відразу ж після зникнення Г. Гонгадзе. Тоді навіть ще не почався «касетний скандал» і наша партія і блок багато зробили в першу чергу в парламенті і поза парламентом для з’ясування причин зникнення Г. Гонгадзе. Потім ця акція переросла в акцію «За правду», яка йшла паралельно з акцією «Україна без Кучми». Тому цей Форум в умовах, коли є наша ініціатива, студентська ініціатива, журналістська ініціатива, ми розглядаємо як спробу координації зусиль різних паралельних акцій. Хочу визнати те, що повної одностайності у Форумі немає, так само як її немає і в партіях. Я думаю, що акцію «За правду» можна вже припиняти, тому що правда, хоча б на рівні політичних еліт, вже з’ясована. Є навіть досить серйозні факти. Я не виключаю того, що в майбутньому замість Форуму з’явиться угода вже на рівні політичних сил.

— Яка ваша програма мінімум і програма максимум?

— Програма мінімум — вийти на відкриті демократичні вибори, як президентські, так і парламентські. І мені здається, що мову тут швидше треба вести про дострокові президентські вибори, тому що Президент, м’яко кажучи, попав не в найкращу ситуацію. Хоча ми розуміємо, що заміна президента на іншого не знімає назрілих питань. Ми думаємо, що паралельно треба розглянути ряд питань, які б стосувалися перерозподілу влади у трикутнику Президент — парламент — уряд і компетенції в межах цього трикутника.

— Ви вважаєте, що Форум, як об’єднання фізичних осіб, може взяти на себе відповідальність для проведення таких масштабних акцій?

— Форум сам по собі не може це зробити, але очевидно, що Форум перший поставив ці проблеми, і щоб вирішити питання, треба говорити про його розширення і зміцнення. В цьому процесі мають бути задіяні і владні структури, починаючи від доброї волі Президента, якщо вона в нього є, парламенту і парламентської більшості. І тут можливі два варіанти: з одного боку, коли опозиція і влада сідають за стіл переговорів і вирішують усі питання, з іншого ж, включаючи і розмову про певні гарантії. Інший можливий варіант — вирішення проблеми по лінії влада — вулиця. Очевидно — це менш бажаний варіант, хоча є і третій можливий варіант, про який не треба забувати, — активний наступ влади шляхом репресій, залякування, розколу, провокацій, і в такому разі начебто режим остаточно утверджується і укріплюється, хоча я хочу відзначити, що в часі це буде на невеликий термін, а в історичній перспективі — неможливо, бо не таким шляхом розв’язуються існуючі проблеми.

ПОЛІТИКА РОБИТЬСЯ НЕ РАФІНОВАНИМИ, А РЕАЛЬНИМИ ЛЮДЬМИ

— Багато хто розуміє, якої якості влада і аналізують, чому вона така. Але водночас люди, спостерігаючи за діями тих, хто називає себе опозицією, не має до них ніяких симпатій, не тому, що вони вважають їх паганими людьми, а тому, що рівень довіри відносно того, що вони можуть створити щось інше, — низький. Адже мова йде не про те, щоб змінити одних на інших, а про те, чи здатні вони за рівнем освіти, кваліфікації, політичного набору технологій запропонувати інше життя. Непослідовність багатьох проявилася навіть у тому, що ви стверджували, що фракція ПРП казала Ющенку не брати Ю. Тимошенко до уряду. Водночас недавно у відкритому листі до В. Ющенка Т. Стецьків написав: «Ваш підпис під заявою суперечить людським та божим законам, бо поставлено його в день, коли заарештовано жінку, яка протягом року була вашим найвідданішим помічником у здійсненні реформ». Де тут послідовність?

— Треба відділити діяльність Юлії Володимирівни як бізнесмена, в період коли вона очолювала ЄЕСУ, від її діяльності в уряді. Більше того, ваш покірний слуга пройшов період політичного змагання з Павлом Лазаренком і з його командою, де Юлія Володимирівна відігравала на останню роль. Тому ми розуміємо, про що йде мова. І ті, хто підписав, теж це розуміють. Вони взяли період оцінки і звернулися до Ющенка, в уряді якого вона була віце- прем’єром рік. У цій частині оцінки мають право на існування. Ми вважали, що Тимошенко не треба брати до уряду з огляду на її минуле. Проте її діяльність на посту віце-прем’єра ми оцінюємо позитивно. В. Ющенко, очевидно, брав її як професіонала, що знав схеми і багато інших речей. І опираючись на свій досвід, вона відіграла позитивну роль, бо знала і добре бачила, де і що крадуть.

— Як ви вважаєте, сама Тимошенко усвідомлює існування двох періодів, про які ви кажете?

— Вона, скоріше за все, це так не оцінює. Більше того, я констатував, що була діяльність Тимошенко як бізнесмена, і тут є певні підстави її звинувачувати, хоча ще нічого не доведено і суд ще не виніс свого рішення. З іншого боку, мені здається, що Леонід Данилович більше знав про ці справи, ніж ми. Якщо зараз випливають ці старі справи, чому Президент зреагував лише зараз?

— Ми всі знаємо, що Леонід Данилович попереджав Ющенка про минуле Юлії Володимирівни. Отже, виникає питання, чи має моральні підстави Тимошенко атакувати Л. Кучму?

— Політика робиться не рафінованими, а реальними людьми, з їхніми недоліками, слабкими та сильними сторонами. Натомість рафінованих політиків в Україні майже немає, і можна говорити лише про ступінь гріхів, за кількістю помилок — у кого їх більше або менше. В політиці часто буває так, що коли інтереси співпадають, люди діють спільно. На сьогодні інтереси Форуму і інтереси Юлії Володимирівни співпадають. Але потрібно підкреслити, що це не партія Юлії Володимирівни, яка пропонує їй бути лідером і готова її підтримувати. Ми з Тимошенко до того часу, поки не встановимо істину по тих питаннях, що нас цікавлять, і поки не вийдемо на відкриті демократичні вибори. Стосовно ж Юлії Володимирівни, то нехай її оцінюють, з одного боку — прокуратура і суд, а з іншого — виборці.

ЕВОЛЮЦІЯ НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ІЗ ЗАДАНОЮ ШВИДКІСТЮ

— Одні говорять, що арешт Тимошенко був не в найкращий час для такого рішення, а інші кажуть, що саме зараз отримали документи, які були необхідні. Форум національного спасіння каталізував цю ситуацію і, я думаю, що багато з тих, хто піднімає питання щодо фінансування Форуму, пов’язує його з Юлією Володимирівною, і ніхто це ніяк не коментує.

— Форум як самостійна організація не має серйозного фінансування, тому що ми провели декілька засідань і для цього багато грошей не треба. Стосовно акції «Україна без Кучми». Я не можу говорити про фінансування, бо наша партія участі в ній не бере. Я можу сказати, що акція «Україна за правду» — наша, і запевняю, що грошей Юлії Володимирівни там немає. Гроші там взагалі не дуже значні. Проте, якщо всі справи Тимошенко із Лазаренком відбувалися не в період президентства Л. Кучми і якщо він нічого не знав, то я починаю вже розмірковувати над цим. Далі виникають питання про розслідування резонансних справ. Фактично жодна з них не розслідувана, питання по деяких виникають лише в моменти політичної напруги. Адже Павло Іванович, можливо, і досі був би тут, якби не пішов кандидатом у президенти. А Юлія Володимирівна, можливо, також була б на свободі і ніякої справи не було, якщо б вона не пішла до Форуму національного порятунку.

— Справа в тому, що ситуація, про яку ми говоримо, не залежить не від того, чи Україна з Кучмою чи Україна без Кучми. Вона повторюється навіть у гілці виконавчої влади, яка, ніби-то, очолюється іншими людьми. І саме ця ситуація не підлягає ніякій революції. На фоні цієї еволюції багато експертів вважають, що рівень капіталізації в Україні знижується, що дає дуже великі стартові можливості для російського капіталу, і великі друзі українського народу часто діють гірше, ніж вороги. Чи бачите ви цю небезпеку? Чи що, хай це все завалиться, а переможе наша логіка?

— Так, я бачу цю небезпеку. Проте хотів би відзначити, що рівень капіталізації знижується всупереч реформам. Кажучи ж реально, економічних реформ ніхто ще не робив. Тут можна згадати приватизацію шляхом передачі в управління. Це ж дуже зручно.

— Але ж результатами року всі задоволені і говорять, що ніколи ще такого не було.

— Хвалять ті, хто отримав управління. Вони і будуть хвалити, а поскільки вони мають контрольовані ЗМІ, то є через кого хвалити і є кого найняти, щоб похвалили. Реально ж менеджери підприємства, які керують від імені держави, мають купу схем для обходу державних інтересів.

— І що, це еволюція чи революція?

— Еволюція відбувається не із заданою швидкістю. Еволюція — це повільний рух із різною швидкістю: де швидше, де повільніше, а де і крок вперед, а два назад.

— Питання, власне, до ПРП. Ми з’ясували, що є підстави для сумнівів в лідерських якостях В. Ющенка і є передісторія взаємин партії з цим політиком. Чи не вбачає ПРП в Ющенко просто перспективний «бренд» на політичному ринку? Адже, складно повірити, що ПРП — це спільнота таких собі філантропів, що не мають власних інтересів в приватизації або інших процесах.

— Я смію стверджувати, що ПРП — це спроба створити системну політичну та ідеологічну силу. Якщо ж ми досі такою не стали, то причини знаходяться не стільки в ПРП, скільки поза нею, в тому середовищі, в якому ми реально перебуваємо. Нікому в Україні ще не вдалося зробити того, до чого прагнемо і ми. Більше того, влада і зокрема Президент, що знаходяться поза політологічною системою, перешкоджають створенню системних організованих політичних сил. Засадним для нас є створення програми, яку бачить собі ПРП у діях і в тій моделі державного і суспільного устрою, що ми пропонуємо Україні і хочемо реалізувати через законодавчу, виконавчу та іншу діяльність. Тому ідеологічна близькість є вирішальним показником. Стосовно інтересів, то ми схиляємося до такої формули — є державні, партійні і особисті інтереси. Пріоритет ми вибудовуємо в такій самій послідовності. Я розумію, що це надто ідеальна схема, але ПРП не буде шукати чогось іншого.

— Може скластися враження, що заява Форуму є елементом торгів з В. Ющенком...

— Якщо вже говорити за торги, то лише про торги такого порядку: чи ми поєднуємо наші політичні можливості, чи ми спільно виходимо на вибори та чи ми можемо стати серйозним чинником майбутньої коаліції і майбутнього коаліційного уряду. І раніше цього говорити про серйозні впливи, очевидно, не доводиться.

ТРЕБА РОЗВАНТАЖИТИ ПРЕЗИДЕНТА

— Чи уявляє собі Форум національного порятунку, хто буде рятувати Україну без Кучми?

— Ми не пропонуємо поміняти одного президента на іншого, не торкаючись самих відносин. Тому мова йде про необхідність прийняття певних засадничих речей. Тут мають бути присутніми вибори на пропорційній основі, можливість парламенту з формування уряду.

— Чи не буде це варіантом коаліції партії влади з комуністами? — Дуже ймовірно, що так воно і буде. Ми не стільки за це, як за те, щоб хоча б було зрозуміло, хто сформував уряд і хто політично відповідає, бо у нас на сьогодні немає відповідальності.

— В чому буде полягати ця відповідальність?

— Якщо ми вийдемо на систему із повноваженнями парламенту на формування уряду і паралельно з тим на політичну відповідальність тих чи інших політичних сил, то як мінімум ми покажемо, що комуністи є важливою складовою частиною партії влади, якій відведена роль «штатної» опозиції, завдання якої — показувати Заходу, що в нас є опозиція в їхньому обличчі, а з іншого боку — лякати певну частину електорату можливістю лівого реваншу, якої немає. При цьому відбуваються прямі домовленості про дії і тактику між Банковою і політбюро та ЦК Компартії України і на рівні персональних відносин і домовленостей Президента Кучми та Петром Симоненком. І така ситуація задовольняє владу, адже шум по Форуму піднятий саме через те, що там з’явилися праві. Влада ж все скидає на лівих і стверджує що вони, тобто влада, праві. З іншого боку, комуністів ця влада до певної міри теж влаштовує, бо реальної контрполітики по відношенню до програми лівих також немає. І, враховуючи деякі економічні інтереси, варіант реальної олігархічно-комуністичної більшості в Верховній Раді вже є і її оформлення є справою часу. Навіть якщо це відбудеться, я хочу щоб це було не тільки де-факто, а й де-юре, бо треба розуміти, хто це все сформував і хто несе політичну відповідальність. А ті, хто не сформував і не увійшов до структур влади, можуть формувати реальну опозицію і можуть реально критикувати ті чи інші дії влади. І це в будь-якому випадку буде позитивним.

— Але ж вихід вже є: існує закон про пропорційні вибори, подолати вето Президента та все стане на свої місця.

— Ні, там не вистачає декількох моментів. По-перше, там треба зазначити все, що стосується питань формування уряду. Якщо взяти для прикладу навіть розвинені демократичні країни світу: Велика Британія, Франція, Німеччина, то там уряди формуються за реальними результатами виборів. А у нас цього нема. Сталося це тому, що у нас відсутній елементарний досвід, політична культура та прагматична доцільність, що це треба робити. Виходячи з цього, нам треба вносити поправки до Конституції — це одна обставина. Друга — як на мене, то Л. Кучма сьогодні переобтяжений величезною кількістю зобов’язань, що накладені на нього. Це фізично важко. Будь-якого президента треба фізично розвантажувати, тобто зняти з нього частину обов’язків. І пропорційний закон про вибори, на жаль, не знімає всіх питань. І, окрім цього всього, треба, щоб політична еліта проаналізувала помилки минулого, для того щоб якось рухатися далі. Навіть якщо взяти приклад із Г. Гонгадзе, треба ж проаналізувати та дізнатися, хто ж його вбив і як зробити так, щоб не вбивали наступного. Адже Президент у своєму інтерв’ю, яке було опублікованe у вашій газеті, визнає, що були записи та прослуховування, проте не відповідає на питання, хто ж його вбив.

— Багато в чому більшість українців погодиться з констатацією тих чи інших речей. Але думки розходяться щодо методів покращaння та підняття планки в цій ситуації, що приведе до протилежних варіантів? І чи не вважаєте ви, що завдяки запропонованим вами методам можна досягти першого етапу реформації влади і це буде позитивно. І прийняття пропорційного закону може привести до створення, в результаті виборів на пропорційній основі, умов для приходу до влади комуністів. І хто в такому разі буде нести відповідальність?

— Ну все ж таки кількість комуністів у парламенті постійно зменшується. Я особисто вважаю, що підстав говорити про ліву парламентську більшість немає. Більше того, я смію стверджувати, що навіть якщо б це відбулося, то навіть в історичному вимірі — це не фатальна ситуація, бо вона б спростила ситуацію до лівих та правих, про що ми всі мріємо. Вони б у свою чергу спростили ситуацію до рівня нормальної роботи, а не мітингових демагогічних речей. Тому в історичному вимірі це було б абсолютно нормально.