Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ: «Не можна звинувачувати народ. Він зробив усе, що міг»

Народний депутат від БЮТ Володимир Яворівський із неприхованим сумом констатує: наразі парламентській опозиції доводиться не інтелектом, а фізичною силою блокувати антидержавницькі рішення ВР, які намагається провести коаліція. В інтерв’ю «Дню» Володимир Яворівський також розповів, як Президент на своєму дні народженні зреагував на жарт «про рубильник», про те, як працюється в парламенті, що став філіалом Кабінету Міністрів, та про перспективи опозиційного тандему БЮТ і «Нашої України»...

— Ваші опоненти, (зокрема пан Чорновіл) кажуть, що Юлія Тимошенко їздить по світу, розповідає про перевибори і тим самим залякує інвесторів, які масово тікають з українського ринку. То чому ви лякаєте інвесторів?

— Я думаю, що інвестори тікають через те, що вони побачили не просто слова, а й вчинки нової влади. Так що тут Чорновіл лукавить. А реальні речі слід називати своїми іменами. Чому депутати їздять за кордон? Якщо пересічні люди їздять задля вирішення, як правило, бізнесових або особистих справ, то політики їздять за кордон вирішувати політичні справи. Якщо в іншу країну їде лідер опозиційного блоку, лідер яскравий, лідер популярний, то цілком зрозуміла і мета візиту. Ця ціль, насамперед, полягає в тому, щоб показати світу, що Україна не є однотонна, що Україна говорить не лише устами Януковича.

Якщо Янукович сьогодні говорить про те, що Президента варто обирати в парламенті, і що Україна не хоче вступати в НАТО, то я, як українець, хотів би щоб американці почули з вуст відомого політика про іншу Україну, про патріотичну Україну. Про ту Україну, яка повертає своє обличчя до Європи. Через те власне Юля і поїхала до США. Я не думаю, що це було б дуже дрібнокаліберною стрільбою їхати до США і розповідати американцям, що українці хочуть дострокових виборів. Це наша внутрішня справа і вона американцям цікава остільки оскільки. Їх цікавить, власне кажучи, шлях, яким Україна може піти після перевиборів, якщо вони будуть справді вдалими для України. Та й за великим рахунком, чому приховувати: є певний імідж політика Юлії Тимошенко, її зустрічі з Кондолізою Райс, з Чейні — це дуже високий ранг. Бачте, якось так склалося, що не так давно Україною захоплювалися, носили на щиті, а зараз все згасло. Спостерігається іронічне ставлення до нашого Президента, та й до України в цілому. Через те, я думаю, що Юлія Тимошенко виконає досить благородну справу.

— Ваш коаліційно-опозиційний партнер тільки «Наша Україна» чи й Президент також? Адже в експертних колах говорять, що зв’язавши Тимошенко вузами опозиційної угоди, Віктор Ющенко залишив поле для переговорного маневру із регіоналами.

— З моєї точки зору, в сьогоднішньому опозиційному сегменті є три суб’єкти — БЮТ, «Наша Україна» і Президент. Кожен суб’єкт має своє обличчя і свою функцію. І Президент є суб’єктом, а не об’єктом у цій коаліції. Звичайно, говорять про те, що Віктор Ющенко може очолити «Нашу Україну», і тоді мимоволі ось цей президентський суб’єкт може трішки пригаситися, а Віктор Андрійович буде виступати вже як лідер політичної сили. Я б особисто на його місці цього не робив. Йому потрібно залишатися Президентом.

Отож, принаймні, поки що у нас є три опозиційні суб’єкти з реально підрізаними повноваженнями Президента і з неможливістю опозиції приймати рішення. Адже ми можемо лише певні рішення заблокувати, та й то, на превеликий жаль, досить часто не інтелектом, а фізичною силою. Я дуже шкодую з цього приводу, що Яворівському доводиться сидіти в кріслі і не пускати нікого до рубильника. До речі, минулої п’ятниці був день народження Президента і я пішов його привітати. І коли ми з ним обнялися, я голосно, але ніби на вухо Президентові, сказав: «І відразу скажіть, де у вас тут рубильник?».

— І як зреагував на цей жарт Віктор Ющенко?

— Дуже довго реготав.

— Пане Володимире, представники парламентської більшості відверто жартують з новоутвореного союзу БЮТ і «нашоукраїнців». Коаліціанти, зокрема, кажуть, що ви вже сто разів домовлялися, підписували різноманітні угоди, але щоразу зраджували один одного. Де гарантії, що цього разу опозиційний тандем БЮТ+НУ виявиться міцним?

— Я не хочу копирсатися в тому: хто, коли і за яких обставин, зрадив. Ми сьогодні союзники і особисто моя позиція така: не можна насипати гори сміття. Адже вони сьогодні при владі, а ми, опозиція, замість протидіяти реваншу, будемо чубитися між собою. І тому я вірю в моральність Президента, я вірю в моральність Юлії Тимошенко і БЮТ зокрема, оскільки, повірте мені, все залежить не лише від волі особисто Юлії Володимирівни. В нашому бютівському таборі всі рішення приймаються колегіально. Що стосується «Нашої України», то там відбуваються, можливо, складні процеси, але, повірте, все стане на свої місця. Не виключено, що кілька депутатів від «Нашої України» будуть вважати, що їх місце не тут, а в коаліції, але нічого трагічного в цьому немає. Адже, навіть якщо п’ять чи шість «нашоукраїнців» перейдуть до коаліційного табору, все рівно більшість не набере 300 голосів для подолання президентського вето чи внесення змін до Конституції. Через те я не хочу ворожити на кавовій гущі. У нас немає іншого виходу, ми просто мусимо стояти один біля одного. Звісно, будуть певні тертя, будуть, можливо, різні голосування, але це не є трагедією. Думаю, що це не варто піднімати на щит, і гадаю що після того, як програли фактично все що могли, вистачить глузду не робити інших помилок.

— Ваш лідер досить часто говорить про необхідність перевиборів. Більш того, Юлія Тимошенко називає певні строки, коли вони відбудуться. Чи не вважаєте ви подібного роду заяви моральним тиском на Конституційний Cуд?

— Якщо хтось вважає, що те, що відбувається в міжпартійних стосунках впливає на позицію КС, то я би зі сторінок «Дня» сказав: товариство, тоді не йдіть до Конституційного Cуду. Йдіть до суду іншої інстанції, де люди легально беруть хабарі. А це Конституційний Cуд, тому говорити про те, що хтось на них може тиснути, не доречно. Як тиснути? В який спосіб? Стоїть політичний галас. Ну то й хай собі стоїть. Заткніть вуха ватою і приймайте ті рішення, які відповідають Конституції, які відповідають не лише законам, а й праву. На жаль, наші закони бувають недосконалими і в них часто трапляються прогалини. Тому в даному випадку має діяти логіка права, а не тільки самого закону. Взагалі, я відкинув би ідею про можливий тиск на Конституційний Суд. А те, що в суспільстві тривають дискусії довкола суду, то я вважаю це цілком нормальним явищем.

Щодо дострокових виборів, тут, звісно, є проблеми. На мою думку, зараз зарано говорити, що все вже готове і тільки слово за Президентом.

— Регіонал Василь Кисельов вніс до парламенту проект закону про проведення спільних парламентсько-президентських виборів. Опозиція до такого сценарію готова?

— Це дискусійне питання. Мабуть, відповідаючи на нього, варто сказати й про те, що сьогодні посада Президента не є ключовою. Я розумію, на що розраховують Регіони. Вони виставили одразу вибори і парламенту, і Президента. І вірять, що хтось цього злякається. Я не думаю, що Віктор Ющенко боїться цих перевиборів. І БЮТ тим більше.

— Як ви вважаєте, позачергові вибори, зважаючи на досить стислі строки їх проведення, виписані у Конституції, можуть бути чесними і прозорими?

— Якщо ми підемо на вибори, це буде дуже складна виборча кампанія, в якій, безперечно, будуть мати місце численні зловживання. Проте, ми маємо зробити все задля попередження цього. Уряд, до речі, сьогодні займається одним єдиним: розстановкою своїх кадрів, уже навіть не на ключові, а й на підключові посади, які здатні будуть під час виборів допомогти їм. Не призначення голови СБУ, кадрові рокіровки в МВС — все це направлено на виборчу кампанію. Для мене взагалі ця тема дуже болюча, оскільки я пройшов драматичний «сотий округ» у Кіровограді, де під час президентських виборів стріляли... Тому я досі вважаю себе учасником бойових дій.

— Якщо вже мова зайшла про силові структури, прокоментуйте останні заяви генпрокурора про закриття справи Щербаня. Адже ще вчора колишнього губернатора розшукував Інтерпол, а вже сьогодні його називають цілком чистим перед законом...

— Знаєте, я днями почув про те, що Генпрокуратура має намір порушити кримінальну справу проти депутатів, які вимикали рубильник у парламенті. Я особисто рубильника не вимикав, але це не означає, що я непричетний до цього. Так ось я думаю: може мені слід тікати в Росію і просити політичного притулку? ( сміється ). А якщо без жартів, то сьогодні дійсно, до влади повертаються ті, хто мав би сидіти не в кріслах, а в місцях набагато жорсткіших. Це була колосальна помилка Ющенка. Адже тоді Ющенко мав абсолютно захмарний рейтинг, стерильну довіру, але ніхто фактично так і не був відправлений за грати. А потім була підписана ця бездарна угода з Януковичем, який того часу вже був політичним «небіжчиком».

А те, що відбувається сьогодні — це просто жах, про який слід говорити на всіх рівнях. Ми перетворюємося в країну, в якій потрібно остаточно забути про справедливість. Ті люди, на яких було заведено кримінальні справи і про злочини, яких ми всі знаємо, нині з тріумфом повертаються у владу. Я вже не кажу тільки про студентів, яких принижував той же Щербань, я кажу про викрадені музеї в Сумах. І сьогодні закрити справу, без будь-якої відповідальності? Це феодалізм. Але ми з вами сьогодні в Києві, а уявіть собі звичайну сільську людину. Що вона думає про цю державу!? Коли Щербань, який був у розшуку, приїздить, його зустрічають в аеропорту, як падишаха, з квітами, килимами... На другий день він вже на телебаченні. Або Ігор Бакай, який приватизував половину української економіки, сьогодні дає нам інтерв’ю з Москви. В якій державі ми живемо!? Абсолютно переконаний, що це є ще один сигнал Президентові для розпуску парламенту. Якби парламент чинив би бодай маленький опір тому безглуздю, тому беззаконню, але він же цього не робить.

Виступає міністр внутрішніх справ, який пропрацював сто днів, і виступ його присвячений тільки критиці його попередника. Де, в якій країні таке бачено? Взагалі існує таке святе правило: прийшов, не чіпай попередника, зроби краще і люди це оцінять. Я не «підфарбовую» Луценка, але виявляється, що Луценко поганий, бо він прийняв вчителя фізкультури в лави міліції. А я дивлюся і думаю: переді мною стоїть директор радгоспу, який очолює Міністерство внутрішніх справ! Через те, хоча ми й говоримо про парламентсько-президентську республіку, парламенту фактично немає. Це просто філіал Кабінету Міністрів. Філіал абсолютно безвідмовний. Філіал, який не має особистої думки. Варто лише Януковичу «підморгнути», як парламент буде покірно голосувати. Це вже не парламент, це — анклав однієї політичної партії. Я тільки дивуюся, чому цей уряд досі сидить в Києві. Складається таке враження, що він мав би сидіти в Донецьку. Бо виникає думка про те, що пора вже вводити мову «фені» і матюків для цього уряду.

— Днями зовнішньополітичне відомство Росії оприлюднило заяву, де вказано про «галюцинації» українських дипломатів в історії з паном Лужковим. Взагалі, ця нота прес-служби московського мера була написана в досить в’їдливому стилі. Чому українські політики не реагують на це?

— Мені одна жіночка, під час Дня Злуки, подарувала книжку. Книга про Сталіна, видана Мгарським монастирем під Прилуками. Видана книга шаленим, як для України, тиражем — приблизно 70 тисяч примірників. Це книжка, в якій жодного разу не згадується слово «Україна». Малоросія...

Сьогодні російський шовінізм перетворився в державну політику. Якщо раніше це була самодіяльність Затуліна, Жириновського, то сьогодні такі заяви лунають з вуст людей, які уособлюють офіційну російську владу. Ви знаєте, як українець, я цього не боюся. Бо це навіть в людей байдужих все рівно викликає певний моральний спротив. Я переконаний, що в цьому якомусь шовіністичному чаду програє лише Росія.

Ну як це так! Приїхав мер сусідньої держави і говорить що ця земля, на якій він стоїть, має належати Росії. Уявіть собі щоб це було в іншій державі! І дуже тихо, майже пошепки, делікатно, шляхетно, наше МЗС заявило про те, що не варто так робити. І тут же лунає блискавична відповідь. У відповідь цю була заряджена всеросійська гармата, яка стріляє в бік України і називає зауваження нашого зовнішнього відомства «галюцинацією». Я не розумію тоді стан здоров’я тих, хто про це говорить. Ми шануємо Росію як велику націю, але коли вся нація піддається якомусь фашистському настрою, це дуже кепсько, передусім для самої Росії. А ми вистоїмо.

— На вашу думку, сьогоднішній парламент є проукраїнським?

— Ні. Бо коли в цьому парламенті найбільша за складом фракція Регіонів не голосує за визнання Голодомору актом геноциду, то скажіть, це український парламент!? Так, у цьому парламенті є і патріотичні сили. Але ми сьогодні маємо констатувати, що колосальна помилка українського суспільства в тому, що в парламенті сьогодні немає Української народної партії, ПРП, «Пори» в яких є дуже яскраві особистості, які нічим себе не заплямували. Але це провина і самих політиків, бо потрібно було об’єднуватися.

— В одному зі своїх останніх інтерв’ю Президент зазначив, що суспільство заслуговує на ту владу, яка нині є. Ви вважаєте, це так?

— Я категорично не згоден з Президентом. Народ ні в чому не винен. Я хочу нагадати: Вікторе Андрійовичу, шановний! Я з вами пройшов виборчу кампанію, підтримував вас як тільки міг, але я вам хочу сказати наступне. Коли ви послали уряд Юлії Тимошенко у відставку і коли пішов чіткий розкол, не між Юлею і вами, а в кожному серці, яке билося на Майдані, люди все рівно на виборах 2006 року прийшли і віддали свої голоси: БЮТ, «Нашій Україні» і соціалістам, які йшли під помаранчевими знаменами. То не треба було три місяці ходити по закутках і ділити, хто і в яке крісло сяде, потрібно було, як Президент, стукнути «булавою» і об’єднати ці сили. Не можна звинувачувати народ. Він зробив усе, що міг.

— У майбутньому в блоці Тимошенко допускається співпраця з соціалістами Олександра Мороза?

— Ні. Хоча, звісно, в політиці ніколи не можна казати «ніколи». Але Яворівський, як особистість, як один із представників БЮТ, повністю відкидає таку перспективу. Після того, що зробив Мороз, після цих дивних виступів Бокого... Я не знаю що з ним (Боким. — Ред. ) взагалі сталося. Коли слухаєш його по телевізору, виникає відчуття, що ти перебуваєш у політичній невагомості або й в іншому світі. Ну але що зробиш, влада і гроші дуже часто позбавляють людей певних орієнтирів.