Вшанування «реального часу»

Протягом останніх десяти днів 2001 року Фонд інтелектуальної співпраці «Україна — ХХI століття» (голова Ради Фонду Богдан Губський (на фото) провів вечори вшанування кращих за професією в трьох районах Черкаської області — Золотоніському, Драбівському та Канівському. Близько 600 трудівників сільського господарства, переробних та промислових підприємств, медиків, учителів, працівників соціальної сфери отримали бодай дещицю того, що заслужили, — УВАГУ.

Сценарії подібних зустрічей є традиційними. Урочисто вбрана сцена. Великими літерами — «Хвала рукам, що пахнуть хлібом». На сцену піднімаються заслужені люди, їм вручають квіти, подарунки…

Хтось із столичних свідків модерних тусовок-інсталяцій скептично хмикнув, мовляв, замало в цім дійстві сучасних реалій. Де йому знати, що саме ці люди — без зайвих «наворотів» — якраз і складають основу того, що прийнято називати «real time». Саме вони живуть і трудяться в реальному часі, на їхніх плечах тримається країна, завдяки їм, зрештою, крутиться земля. Більше того, за словами Богдана Губського, саме їх, селян, він вважає найбільшими інтелектуалами на цій землі. Цілком закономірним є й те, що Фонд Губського, підтримуючи грантами талановиту учнівську молодь, шукає своїх майбутніх протеже саме в глибинці — серед простолюду, який споконвіку був «постачальником» дітей-самородків, які згодом ставали відомими вченими, акторами, письменниками. Так, наразі від Черкащини у вузах України коштом Фонду навчається п’ятеро талановитих юнаків та дівчат: Надія Гаркуша, Людмила Іллюк, Лариса Осадча, Наталія Рудакова, Світлана Шинкарук. «Їхнім батькам-хліборобам зе те, що виростили таких нащадків, за те, що трудяться не покладаючи рук і дітей власним прикладом навчають, я не посоромлюся вклонитися. Більше того — вважатиму за велику честь», — говорить Богдан Губський.

— Не можна відмовлятися від того кращого, що ми мали за радянського часу, — сказав він в інтерв’ю для «Дня». — Складається враження, що із зміною форми власності вже нібито й нікому подякувати людині за працю. Зустрічі в трьох районах Черкаської області переконали, що ми стоїмо на правильному шляху.

— Вшанування кращих за професією ви розпочали з нашої області. Чим зумовлений цей вибір?

— Черкаська земля — це місце, де зароджувалася наша державність і духовність. Звідси родом Тарас Шевченко й Богдан Хмельницький. Зрештою, Черкащина — це традиційно (в доброму розумінні цього слова) сільськогосподарська область. Звідси родом також відомі хлібороби й буряководи. Це земля, народ якої завжди боровся за землю і волю. Саме тому ми й розпочали заходи з Черкащини.

Авжеж, під час проведення цих заходів ніхто не вигадував колеса. Проте не обійшлося й без сюрпризів. Так, під час святкування в Золотоноші для двох заслужених доярок — Марії Каплі з села Синьооківки та Ніни Ковтун із села Піщаного — найдорожчою за всі дарунки й премії була зустріч, яку їм влаштували організатори. Привітати матерів на сцену вийшли… їхні сини-солдати. Ні, це була не «самоволка» — стараннями працівників Фонду інтелектуальної співпраці хлопцям виписали спеціальні дозволи і вони прибули на свято з військових частин.

...Що, здавалося, незвичайного в тому, що в одному з сіл Канівського району — Потапцях — вдалося зберегти від розграбування тракторну бригаду? Аж ні. Виходить, на те потрібна була добряча сила волі тамтешнього бригадира Сергія Підвласного. І не лише сила волі, а й неабияна мужність. Бо не раз приїздили до нього «купці» й настійно пропонували за «певну винагороду» продати стареньку техніку «на металобрухт». Не погодився. Як стояли тут п’ять зернозбиральних комбайнів «Нива», так і стоять. І трактори стоять. І плуги. І сівалки. Не дав порізати на метал. Заступився за техніку, за людей, яким, зрештою, треба було на чомусь працювати, на шмат хліба заробляти. І не помилився. На минулих жнивах в довколишніх господарствах на полях порядкували заїжджі збирачі, були навіть спеціально запрошені комбайнери з Туреччини (які потім узяли за послуги добрячу «мзду»), а в Потапцях своїми силами впоралися. І заробили непогано. Справді, нічого незвичайного в цій історії. За винятком того, що в сусідніх господарствах тракторні бригади давно розкурочені, техніка продана чи вкрадена, люди в безнадії, керівники повтікали.

27 грудня, під час святкування 406-ї річниці з дня народження Богдана Хмельницького, яка збіглась із вшануванням кращих трударів міста Золотоноші, Богдан Губський повідомив, що за підтримки Фонду наукові делегації з Чигирина вже працюють у Польщі та Швеції, і є надія, що незабаром і булава, і гетьманські клейноди займуть чільне місце в вітчизняних музейних збірнях.

Учасники літературно-мистецького свята «Земля Богдана і Тараса — свята українська земля» у Золотоноші, серед яких були відомі політики, учені, письменники, митці, відвідали Іллінську церкву в Суботові, де знайшов вічний спочинок Великий Гетьман, взяли участь і у вшануванні кращих трудівників міста.

Не обійшлося і без ложки дьогтю. Щойно ведучі стали називати прізвища кращих (першими в списки були занесені керівники виробничих підрозділів міста), у залі кінотеатру «Мир», де проводилася акція, запанувала тиша. За сценарієм, після кожного названого прізвища на сцену мала підніматися людина й отримувати нагороду. Ведуча вже розпочала зачитувати другий десяток нагороджених, а на сцену досі ніхто не вийшов. Як з’ясувалося, десятка півтора керівників раптово «захворіли». Очевидно, фігура нардепа Губського деяким місцевим вождям, у тому числі й партійним, не вельми до шмиги. Тож і вирішили таким чином помститися. А вийшло, що помстилися… своїм же людям. По-перше, ті не отримали заслужених нагород. По-друге, пропустили нагоду побувати на чудовому святі, які є рідкісними в провінції. Рядових же трудівників не зупинив «адміністративний шлагбаум»: вони раділи своїм успіхам та успіхам колег, охоче йшли на контакт, щиро дякували Богдану Губському за увагу і підтримку, охоче дивилися концерт за участю Ніни Матвієнко, Дмитра Гнатюка, Богдана Бенюка, Юрія Рибчинського, Анатолія Паламаренка.

Кілька коротких інтерв’ю з учасниками свята в Золотоноші засвідчили, наскільки важливими для людей є подібні акції.

Микола ТЕСЛЕНКО, комірник Золотоніського ВАТ «АТП 17112» :

— Я працюю в автопідприємстві 31 рік. Був водієм, механіком, а зараз за віком — комірником. Щоб отак з усього міста збирали кращих людей, нагороджували, вітали — то вже й не пам’ятаю, коли то було. Про Губського що можу сказати? Молодий, сильний, розумний — таким тільки рости й рости.

Світлана ЗАЄЦЬ, вчителька географії СШ № 5, м. Золотоноша:

— Хто у нас сьогодні на екранах телевізорів, про кого пишуть статті в газетах, передають по радіо, знімають фільми? Перш за все, це бізнесмени, так звані круті, бандити тощо. А про вчителів ніхто й не згадує. На відміну від Губського. Крім того, я знаю про його ініціативи щодо навчання обдарованої молоді у вузах країни коштом Фонду. Шкода, звичайно, що ніхто з дітей нашої школи не удостоївся цієї честі. Проте ми не жаліємося на долю. До речі, мій недавній випускник Роман Курило самотужки вступив до столичного економічного університету. Це свідчить про доволі високий інтелектуальний рівень провінційних школярів.

Надія ВЕРХОЛЬОТ, завідувачка терапевтичного відділення міської поліклініки:

— Знаєте, як лікар, скажу вам: такі зустрічі лікують. Духовно — це однозначно. А може, й фізично. На сцену іноді виходять люди, яким уже далеко за 70. А отримають подарунок, почують слова вдяки — і ніби 30 років з пліч геть.

P.S. Того дня до реєстру Золотоніської сотні, яка, до речі, проявила себе ще за часів Богдана Хмельницького, було вписано нового козака, якому дали ймення козак Наука. Ним став Богдан Губський.