Вимушене вегетаріанство
Бойко розповідає, що він має зо дві сотні корів вітчизняної селекції, які щороку, крім молока та гною, дають по теляткові. Сказ або, якщо по науковому, губкоподібна енцефалопатія його худобі не загрожує. Бо ніколи не давав і не даватиме їй м’ясокісткове борошно у годівниці. Ящур? Звісно, треба було б зробити щеплення тваринам проти цієї хвороби, та щось не чути, щоб у районі якась тривога зчинилася. Вакцину від ящура ніхто не пропонував. Та й, либонь, дорога вона, та вакцина. Може, обмине його ферму ящур, якщо суворо виконуватиме інші ветеринарно санітарні заходи.
Відтак Севастян Бойко згадав про незнайомого йому англійця або ірландця, уявив спорожнілі заморські ферми й полиці супермаркетів, iз яких зникла традиційна для британців телятина. Он де з’явилася прогалина на світовому ринку м’яса! Та навіщо йому, Севастянові, та прогалина, якщо й тут, на місці, бичок ще тільки но на ноги спинається, росте підростає, а вже покупці звідусіль ідуть. Свої, звісно. Такі часи настали, що попит на худобу перевищує пропозицію. Чи то по солярку, чи то по добрива кудись звертається, то скрізь чує про бартер. Дамо, кажуть, за м’ясо і пальне, і гранули родючості. Всі фермера за поли хапають: м’ясо давай!.. Де ж його стільки взяти?
«ІМПОРТНА» ХУДОБА ПОКИ ЩО НЕ ХВОРІЄ
Начальник облуправління держветмедицини Микола Айшпур хвалить Севастяна Бойка: «Добрий господар! Якби всі такі, як він, то біди не було б». М. Айшпур каже, що за доморощену худобу голова не болить. У різні роки завезли 108 телиць із Данії у село Квітневе Білогірського району, 391 голову – з Голландії у Сахнівці Старокостянтинівського району, 35 телиць з Голландії ж – у Крушанівку, що під Кам’янцем Подiльським. Ото й увесь імпорт. Скрізь, куди тільки завезли, вже є приплід. Саме ця худоба – під особливим контролем. Аби, бува, не «сказилася». Поки що, як кажуть, підстав для тривоги не було.
Співрозмовник згадує, що востаннє у нашому краї ящур «косив» худобу років тридцять тому. З прогнозами щодо цієї хвороби обережніший: «Якщо тільки «візьме» Німеччину, то недалеко й Польща, наш сусід...».
Одначе тенденції такі, що для поголів’я худоби гострий ніж колія страшніший, ніж заморський ящур. Шанувальникові телятинки з Великої Британії ні наш скромний фермер Севастян Бойко, ні його скромніші місцеві колеги не зарадять. Бо нинi, у пору паювання майна, села опинилися, наче біля розбитого корита. Образно кажучи, подекуди від корови лише тепла згадка залишилася — налигач.
Начальник відділу головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації Микола Плюта вперто не бажає говорити про це. Раніше фермах краю утримували до 250 тисяч корів. Скільки ж то тепер у «списковому складі»? Статистики називають цифру — 98 тисяч, на 20 тисяч голів менше, ніж ще рік тому. Тенденція така: що не рік, то кожну п’яту голову з обласного молочного стада пускають під ніж.
Нарешті, Микола Плюта погоджується: «Воно, звісно, так: немає корів, то немає і телят. Звідки ж візьмуться?». Банально, але факт. Клонуванням зайнятися б чи що? Отож, якщо й далі буде так, то ящур нашій худобі у перспективі не загрожує. Поки та хвороба «перетне» кордони рідної країни, то вже не буде їй що вражати.
Світ стурбований коров’ячим сказом і ящуром, а наш фермер — лейкозом. «Маємо якусь сотню корів, з яких кожна третя — лейкозна», — бідкається Олексій Петрушко з Ожиговець Волочиського району. У Миролюбному Старокостянтинівського району селяни геть стривожені: як тільки підросте трава, iз ферми виведуть 70 лейкозних корів, то чи, бува, не передасться ця біда їхнім індивідуальним коровам? Але вони — не англійці, які, почувши про якийсь епізод, зчинять галас на весь білий світ.
КОРІВ ЗАМІНИТЬ СОЯ?
Статистика узагальнює: продаж м’яса на ринках обласного центру за цей-таки річний період зменшився вдвічі. Щоправда, наші співвітчизники сповідують вегетаріанський спосіб життя через іншу, ніж британці, причину — фінансову. Ціни ж на м’ясо ростуть. Нинi за кілограм яловичини на ринку у Хмельницькому правлять 18 гривень. Ще рік тому цей продукт був удвічі дешевший. Європейський сказ на попит відчутно не вплинув, але от з пропозицією... Люди, які скуповують по селах худобу, охоче розповідають, що м’ясний ресурс вичерпується. Бо, пояснюють, у дядьків немає кормів, щоб худобу годувати. Отож доброго бика вже не купиш. Пропонують малих телят. То, мовляв, і доскочили ціни до світових. Кому ж молода телятина не під силу, той іде поза ринкову загорожу. Там віддають дешевше м’ясо. Те саме м’ясо, що якось обминуло ветсанекспертизу.
Ось цим м’ясом і ковбасою і подає коров’ячий сказ сигнали з Туманного Альбіону. «Було, що вилучили з незаконного продажу якийсь фарш невідомого походження», — пригадує начальник облуправління держветмедицини Микола Айшпур. Він не спростовує версію, що далеко не у кожній підворотні на продавця м’яса сумнівного походження ветсанінспектор чатує: «Усякого потроху буває».
Вгадується збіг лихих обставин у світових виробничих процесах. Тут м’ясний ресурс вичерпується і дорожчає, а там на м’ясний ресурс попит підупадає. Не пропадати ж «добру»... Начальник облуправління держветмедицини говорить про транзит: «Із сусідніх країн завозять, а про те, як і звідки туди потрапила та яловичина, тяжко щось сказати».
Ось вона, небезпека. Вже не стільки для стада, що дорізається найударнішими темпами, скільки для людей. Микола Айшпур вважає, що тут, на місцевому рівні, є лише один-єдиний спосіб, щоб відвернути біду: «Треба підвищувати рівень санпросвітницької роботи у масах. Що ж до ситуації на кордонах Батьківщини, то «це вже у компетенції вищих інстанцій».
...Зателефонував Севастян Бойко з Кузьминець. Поділився своєю радістю: купив «соєву корову». Це таке устаткування, на якому робиться т.зв. сухе молоко. Отож, як тільки настануть оптимальні строки, «насію сою — до сотні гектарів». Пояснив: «Соя — це така культура, що містить багато білків». Ну, не стільки, звісно, скільки у відповідній кількості телятини.
