Винайдення демократії
Можливо, період у всесвітній історії, починаючи з 1989 року і поки що невідомо до якого, назвуть коли-небудь періодом світової демократичної революції. Якщо революції справді є «паровозами історії», то машиністом цієї революції назвуть, звісно, США, як минулого століття на роль паровоза іншої світової революції пророкували Росію. Але, можливо, наші нащадки говоритимуть зовсім про інше. Про дивну мутацію, що сталася у всесвітній історії, або про допущену нею помилку, тобто її тимчасовий демократичний ухил і подальше повернення до звичної і, скажуть, природнішої форми життя. Хоч як би там було, але слово «демократія» неодмінно буде провідним у цих розмовах. Або як найбільша і вже вічна цінність, або як примха. Політична примха, що опанувала колоністами Нового світу на початку XVII століття і зникла через приблизно шість століть.
Ця амбівалентність майбутнього походить з амбівалентності самого мислення. Чого ці американці хочуть в Іраку, нащо вони туди прийшли? Вони прийшли, щоб скинути диктатора та допомогти народу цієї країни встановити демократичне правління. Вони мають досвід політичного та соціального перетворення такого роду — Німеччина та Японія після Другої світової війни. Вони — ідеалісти, несуть світові свободу як основу матеріального процвітання. Це — одна відповідь. Американці прийшли до Іраку, щоб контролювати наявні та перспективні родовища енергоресурсів, розширювати з цього місця своє панування чимраз далі на Схід. Вони — імперіалісти, вони не думають ні про кого, крім себе. Така інша відповідь. Ці думки не з тих, із якими мають справу формальні логіки і взагалі вчені. Випробувати їх на істину неможливо. Але спробуйте спитати про це своїх знайомих — і думки чітко розділяться на ці дві відповіді...
Сюжети, що демонструють амбівалентність мислення, можна продовжити. Що за люд прямував до Нового Світу в період колонізації? Покидьки суспільства, злочинці й авантюристи. У такому дусі писав якось один із авторів «Дня». Ні, це були чесні, вельми релігійні люди. Вони поривали зі Старим Світом, який грузнув у гріхах, щоб там, на незайманій цивілізацією землі, почати нове життя. Вони віддалялися за океан, щоб повернутися до істинного християнства. І заради не себе. «Станемо ми подібні Граду на Пагорбі, погляди всіх народів будуть спрямовані на нас; і якщо ми обдуримо очікування нашого Господа в справі, за яку взялися, і примусимо Його відмовити нам у допомозі, яку Він надає нам нині, ми станемо притчею во язицех для всього світу». Так говорив Джон Вінтроп — лідер общини, прибулої до Массачусетської затоки в 1630 році, щоб заснувати колонію. Сьогодні багато говорять про культурну самобутність народів Сходу. Чому не чутно промов про самобутність американців, про генезис грандіозної ідеї «призначення Америки», яка привела їх до Іраку?
Утім, були там і ті, й інші — злочинці та чесні, вельми релігійні люди. Чи не тому така релігійна сучасна Америка і такий високий у ній рівень злочинності?
Демократія виникла не в стародавній Греції і не внаслідок Французької революції. Демократія взагалі не виникла, а була винайдена, — винайдена в Америці. «Демократія» й «Америка» — синоніми. Це слід би розуміти людям, які розмірковують про демократизацію. Бо демократія — не стільки політичний устрій (він вторинний), скільки спосіб життя, в основі якого лежить ідея РІВНОСТІ. Йдеться саме про ідею, а не про реальний стан справ. У природі всього живого вкорінене прагнення до диференціації й, отже, нерівності, системної ієрархізації. Тому економічна та соціальна нерівність у демократичному суспільстві може бути величезною. При цьому бідність і взагалі нерівність, хоч чим би вони були викликані, сприймаються в такому суспільстві як явище ненормальне, насамперед — як докір уряду. Це означає, що ідея рівності постійно зазнає випробування. Ефективність усього політичного процесу оцінюється тим, наскільки близька ця ідея чинній владі або силам, які претендують на владу.
Про рівність говорили багато, але здебільшого абстрактно. Ось, кажуть, потрібна рівність можливостей, як на старті в змаганнях із бігу чи плавання. Якщо це буде забезпечене, кожен займе відповідне його здібностям і праці місце в суспільстві. Але мається на увазі, що місця будуть різні, і це нормально. Отже, до цієї моделі вдаються для того, щоб виправдати нерівність. Адже річ в іншому. «Під час перебування в Сполучених Штатах найсильніше я був вражений рівністю умов існування людей». Так починається знаменита книга Алексиса де Токвіля «Демократія в Америці». Як далі зауважує Токвіль, «американці не стають, а народжуються рівними». Так, це було давно, сьогодні нібито інакше. Але ось пригадалося місце з «Вогнищ амбіції» Тома Вулфа (1987). Описується ланч у палаці правосуддя між засіданнями суду. Усі представники влади їдять сендвічі, принесені з кулінарії за рогом. Молоді прокурорські помічники, суддя, головний суддя. «І навіть якщо цей гідний законознавець приймає в себе зараз якесь світило, хай хоч сенатора Сполучених Штатів, однаково вони в цю хвилину сидять і їдять сендвічі з кулінарії, і світило в тому числі». Метафора, скажете. Не сперечатимуся, але наскільки співзвучні ці дві цитати — з вченого трактату і з роману, розділені періодом часу в півтора століття.
Демократизація та лібералізація — ці поняття мають сенс, коли відбувається розосередження влади, як буває під час переходу від монархії до республіки або після падіння тоталітарного режиму. В Америці спочатку нічого цього не було. Демократія та лібералізм там починалися з нуля. І настільки були вплетені в життя, що довгий час не усвідомлювалися як рухи політичної думки. Цікаво, що ці політичні феномени народжувалися або винаходилися там як форми адаптації європейської людини до первозданної природи. Там Закон юридичний втрачав свою організуючу життя дію, хоч би через віддаленість центральної влади, і відкривався «Закон природи». Я маю на увазі провідне поняття політичної філософії Джона Локка. Воно здивує будь-кого, хто із законом природи пов’язує сюжети з підручників фізики та біології. Бо йдеться про інше — про закон, який, зі слів Д. Локка, «кожен може відкрити для себе лише з допомогою власного розуму». Про закон, якому кожен вважає за необхідне підкорятися в усьому та шукати в ньому основу своєї поведінки. Знову «кожен». У цьому слові полягає вище значення рівності. Не треба бути священиком, поетом, вченим моралістом. Кожному, незалежно від соціального статусу, освіти, професії дана можливість зрозуміти, як вчинити в конкретній життєвій ситуації. Ось де ховається розгадка дивовижної самостійності піонерів Нового Світу, їхньої фанатичної прихильності свободі думки та слова. Кожен із них міг би сказати: так, я тут сам на сам із природою. Тут усе не так, як у Старому Світі. Але тоді що можуть дати традиції, успадковані від предків, чим може допомогти мені їхній досвід? І кожен міг би спитати себе: чому ж можливе це індивідуальне самостійне пізнання? Адже ми завжди відкриваємо лише те, що вже існує. І тут знову доречна думка Д. Локка: «Закон природи може бути описаний як прояв божественної волі, пізнаваної завдяки світочу природи» (розуму). Виходило, що перед природою людина не самотня в найважливішому значенні. Природний лібералізм отримував теологічне обгрунтування.
Цікаво, що властиве демократичному суспільству різноманіття форм суспільного життя, (те, що тепер називають плюралізмом), зароджувалося в Америці особливим, я би сказав, геоцентрованим способом. Узагалі, культурна новація — наприклад, інше тлумачення релігійних положень — означає насамперед видалення соціальної групи (носія цієї новації) в окремий ІДЕЙНИЙ простір. Тому це й називається відщепенством. У Старому Світі, де люди жили скупчено, це завжди призводило до напруження, розбратів, обвинувачень у сектантстві. У Новому Світі було інакше. Цій соціальній групі досить було віддалитися в окремий ФІЗИЧНИЙ простір, тобто просто піти на іншу, не зайняту ніким територію. Початкові розміри вільного простору — ось джерело культурного та політичного різноманіття американської нації.
Простір, що відкривається на Захід від абияк освоєного побережжя Атлантики, здавався нескінченним. Рушивши туди, люди йшли від юридичного закону і, щоб вижити, їм треба було ухвалити «закон природи». Тоді й народився фундаментальний принцип американської демократії — «община раніше за уряд». Це «раніше», крім часового значення, має, звісно, і значення верховенства, первинності: уряд ДЛЯ общини, а не навпаки, і виникає воно в міру усвідомлення кожним вигоди організованого буття. Община конституювалася як союз, що складається за добровільною згодою її членів. Мабуть, рух на Захід став найпотужнішим чинником формування американської демократії. У натуральному значенні — це переселення тисяч і тисяч людей на нові землі, на які не ступала нога європейця. Там починалося економічне життя: люди займали землю під посіви та пасовища. Там методом проб і помилок, а за Д. Локком — спираючись на «закон природи», люди колективно створювали встановлення та правила, якими вони зобов’язувалися керуватися. Приймали ці правила на загальних зборах общини за принципом більшості. Там чинили самодіяльне правосуддя. Тільки потім сюди добиралася офіційна влада в особі землеміра та шерифа.
Вражаючі приклади спонтанної самоорганізації перших колоністів і зразки їхньої політичної творчості. Власне, своїм народженням община була, так би мовити, зобов’язана двом стихіям — океану та величезному простору суші, що тягнеться на захід від місць висадки. Хоча спочатку й відправлялися зі Старого Світу, як правило, общинами (релігійними), тримісячне плавання в тісноті ненадійного суденця скріпляло який завгодно люд. Це плавання, до речі, нагадує блукання пустелею богообраного народу, перш ніж поселитися на землі обітованій. Океан і величезний континент… Природа — великий зрівнювач. Усі статусні відмінності залишилися в Старому Світі. Тут кожен мав потребу в інших, і всі розуміли, що лише діючи разом, вони можуть вижити. Подорож океаном з очевидною кінцевою метою — досягнути суші, змінялося подорожжю з метою менш визначеною — знайти місце, щоб заснувати поселення. Углиб материка йшли групами або командами. Обирали капітана (аналогія з кораблем), скарбника, секретаря (при обов’язковій ротації після короткого терміну). І головне — приймали конституцію і статут. У преамбулі записували що- небудь на зразок «Ми засновуємо та встановлюємо справжню конституцію з метою захисту наших життів і власності». Поки що — ні країни, ні нації, ні ідеології. Є, мовляв, наші життя і наша власність. Діючи спільно, ми збережемо та примножимо ці цінності. Приймали резолюції, схвалені та підписані кожним членом групи.
Невідомо, чи винайшли б демократію, якби не приберегла природа для європейців цей материк — Америку. А нині демократія — політичний бренд. Кожен правитель запевняє світ, що будує демократію, часом «свою» власну. На розвалинах Союзу зацвітають «демократії», в яких панує кричуща нерівність людей — найсуттєвіша ознака відсутності будь-якої демократії. А російські політики кажуть про експорт демократії, щоб, якщо і не відродити російську імперію, то хоч би зміцнити в колишніх республіках вплив Росії. Так, «демократія» — це модне слово. І це зайвий раз наголосить на неусвідомленому впливі американізму на розуми людей. Хоч що б при цьому вони говорили про Америку.
