Винні всі
Чим далі — тим гірше: судячи з останніх парламентських подій, ера депутатів-романтиків і патріотів минула, настала ера цинічних прагматиків, для яких часом інтереси держави, якій вони, згідно з Конституцією, повинні служити, є лише ключем для отримання електоральних та інших бонусів.
«Політичне середовище України надзвичайно агресивне. Немає правил гри. Навіть на війні є правила. В українському політичному середовищі все спрямовано на самознищення. Зради, змови та «візантійщина» — це основна характеристика сьогоднішньої української політики. Всі тріумвірати сучасності матимуть такий самий кінець, як і в історії Римської імперії», — з такою критичною промовою звернувся спікер Арсеній Яценюк до народних депутатів, що тільки-но повернулися з відпусток. М’яко кажучи, песимістичний спіч голови ВР уважно слухала й прем’єр Юлія Тимошенко, яка прийшла до парламенту з усією своєю міністерською свитою. У залі головного законодавчого органу країни не було лише першої особи в державі — Президента Віктора Ющенка.
Після Арсенія Петровича словесну естафету підхопили лідери п’яти представлених у парламенті шостого скликання фракцій. Першим виступав лідер НУ-НС В’ячеслав Кириленко. «Південну Осетію та Абхазію визнала лише Росія, «Хізбалла» та Партія регіонів», — засмучувався В’ячеслав Анатолійович, закликаючи колег-депутатів засудити дії Росії на Кавказі.
Лідер блоку свого імені, як правило, стриманий екс-спікер Литвин дав волю емоціям: «Добрі люди, які ще мають терпіння нас слухати й чути. Я вважаю, далі їхати нікуди, коли — вдумайтеся — втретє на моїй пам’яті соратники не пустили Президента до сесійної зали для того, щоб він виступив зі зверненням до українського народу та Верховної Ради!». Литвинівці та регіонали дружно зааплодували, а в рядах, де сиділи тепер уже екс-коаліціянти, запанувала мертва тиша...
Незабаром до трибуни ВР вийшли опозиціонери, в яких бачення кавказьких подій кардинально відрізняється від поглядів представників «покійної» коаліції демократичних сил. Це здається сюжетом фантастичного фільму, але це дійсно так: окремо взяті народні депутати України дозволяють собі не просто говорити антиукраїнською риторикою — принижувати країну, будучи при цьому слугою її народу. Про комуністів не йдеться — тут усім і все зрозуміло і тут не ображатися потрібно, а, швидше, співчувати. Йдеться про позицію опозиції, конкретно — Партії регіонів, якщо, звичайно, це загалом можна назвати позицією, а не позою, причому — вельми непристойною.
«Розв’язана агресія грузинською стороною проти мирного населення Південної Осетії, російських миротворців, порушення норм міжнародного права спричиняє не тільки справедливе обурення, але й примушує задуматися про наслідки кумівської політики, що проводиться українським керівництвом, яке виступило на захист кривавої авантюри Саакашвілі», — з піною біля роту віщав на весь світ із парламентської трибуни регіонал Валерій Коновалюк. Далі — більше: «Ми несемо моральну відповідальність за те, що танки, які поставляються Україною, давили старих та дітей, зрівняли з землею десятки осетинських сіл. Ми відповідальні за те, що поставлені з України системи залпового вогню «Град» знищили місто Цхінвалі з мирними жителями»...
Ще напередодні пленарного старту Верховної Ради «День» висловлював особливе занепокоєння щодо дискусій вітчизняних парламентаріїв стосовно кавказького питання. Заздалегідь було зрозуміло, що легше дістати зірку з неба, ніж виробити єдину позицію в стінах головного законодавчого органу країни щодо питання російсько-грузинського військового протистояння. Чому? Бо, хоч як це парадоксально, в українському парламенті є люди, які не знають, в якій країні вони живуть, інтересам якої країни вони повинні служити і позицію якої країни вони мають відстоювати і вдень, і вночі, та завжди!
Пан Коновалюк, для якого регіонали стали рятувальним кругом, що дозволило повернутися до великої політики, депутатом якого органу є: Держдуми Росії чи все ж Верховної Ради України? За подібну гру в футболі показали б не «гірчичник», а червону картку і вигнали б із поля, можливо, навіть назавжди. В українській політиці дня нинішнього, на жаль, все по-іншому.
Валерію Іллічу саме час зайнятися своїми прямими депутатськими обов’язками, оскільки за рік роботи в парламенті лише один із розроблених ним законопроектів набув сили закону.
Хочеться звернути увагу керівництва Партії регіонів на відвертий антиукраїнський виступ пана Коновалюка. Регіонали з небувалою оперативністю виключили зі своїх партійних лав секретаря РНБОУ Раїсу Богатирьову, яка дозволила собі покритикувати позицію Януковича щодо кавказького питання і підтримати позицію Ющенка. Але чому регіонали, які в останні роки всує декларують свою прихильність європейським цінностям і як «Отче наш» повторюють, що служать виключно інтересам України, не реагують на відверто провокаційні, антидержавні промови депутата Коновалюка? З такою позицією, як у Коновалюка, погодьтеся, Україні й вороги, і зовнішні агресори не потрібні. Самі себе пожирають, самі рубають сук, на якому сидять, самі ганблять країну, державні інтереси якої для власників депутатських мандатів повинні бути пріоритетом номер один.
І коаліційні, й опозиційні фракції українського парламенту, на жаль, вкотре своїми зусиллями дискредитували головний законодавчий орган країни. Правий спікер Яценюк: у нашому парламенті, на відміну навіть від війни, немає правил. Останні події у ВР не просто повинні — зобов’язані повернути депутатів до розгляду питання про створення цих правил. Повертаючись до виступу Валерія Коновалюка, очевидно, стартувати необхідно з вироблення виборчих правил, а конкретно — з повернення до системи відкритих списків, оскільки нинішня виборча формула не просто не виправдала — дискредитувала себе від «а» до «я».
Жителі нашої країни не повинні обирати «котів у мішках», які сьогодні, під час виборчої кампанії, клянуться у вірності українському народу, а завтра, сівши в депутатські крісла, поводяться не як слуги українського народу, а як обслуговуючий персонал іноземних держав.
Події на Кавказі в будь-якій нормальній країні згуртували б і опозицію, і коаліцію, і фракції, що перебувають у нейтральному статусі. У нас усе навпаки. Вітчизняний парламент не здатний згуртувати ні українські досягнення, ні загрози, що стоять перед нашою державою, ні потопи, ні вибухи, ні олімпійські прориви...
Верховна Рада України в перші ж дні своєї роботи з тріском провалила тест на державність. І до цього провалу руку доклали всі: регіонали, бютівці, нашоукраїнці, комуністи, литвинівці. Окреме «дякую» керівнику Секретаріату Президента, армії його заступників, а також главі держави та главі уряду, яким наступні президентські вибори затьмарили все навколо.
Ніхто з 450 народних депутатів України, в тому числі й спікер Арсеній Яценюк, не змогли вчасно натиснути на «гальмо» і вихолодити «гарячі парламентські голови», які дивляться на державний інтерес виключно під призмою кон’юнктури.
Все, на що виявився здатний голова ВР — це залишити сесійну залу, щоб своїм головуванням на пленарному засіданні не забити останній цвях у коаліційну труну. Але спікерський демарш не врятував коаліцію демократичних сил.
Тепер, після виходу пропрезидентської фракції з коаліційного табору, якщо протягом 30 днів у Верховній Раді не буде створена більшість іншого формату (а Юлія Тимошенко на юридично оформлений коаліційний шлюб із регіоналами навряд чи піде через електоральні міркування), Президент, посилаючись на 90-ту статтю Конституції, може достроково припинити повноваження парламенту. Але проблема полягає в тому, що кожні нові парламентські вибори за старими правилами приводять не до очищення головного законодавчого органу країни, а до ще більшого його занурення у вир бруду, де немає українських інтересів, а є інтереси офшорні. До речі, банківські рахунки більшості з наших парламентаріїв відкриті в іноземних державах.
