Висадка в Нормандії

На 6 червня у Франції заплановано масштабні урочистості на честь 70-ліття початку операції «Оверлорд» — висадки 1944 року союзницьких військ на узбережжі Нормандії, операції, що спричинила звільнення Франції та вихід військ антигітлерівської коаліції на західні кордони Третього Рейху. Серед запрошених гостей — такі відомі персони, як королева Великобританії Єлизавета ІІ, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент США Барак Обама, президент Росії Володимир Путін. Крім того, президент Франції Франсуа Олланд, вітаючи Петра Порошенка з призначенням на посаду глави Української держави, запросив його також взяти участь в урочистостях.

Це стало певною політичною сенсацією (ні 2004, ні 1994 року президентів України на аналогічні урочистості не запрошували), а водночас і запізнілим визнанням ролі українців у Другій світовій війні. Що ж, краще пізно, ніж ніколи; тим паче що йдеться про об’єктивну оцінку цієї ролі.

Україна була одним з головних театрів воєнних дій Другої світової й одним із ключових її «призів». Так, вона не була суб’єктом геополітики на рівні держави — але і не була пасивним об’єктом. Війна для українців розпочалася 1 вересня 1939 року, коли сто тисяч жолнежів та офіцерів з числа галичан та волинян у складі Війська Польського зустріли вогнем нацистських агресорів (а літаки з чорними хрестами бомбили Львів, Луцьк, Сарни), і тривала безупинно повних шість років, до 2 вересня 1945 року, коли генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко від імені СРСР підписав Акт про капітуляцію Японії на борту лінкора «Міссурі». Так, більшість українців воювала з нацизмом у лавах Червоної армії з 22 червня 1941 року, але далеко не тільки там. Усі шість років Другої світової українці безперервно воювали з нацистами, фашистами і японськими мілітаристами — і не лише на території Європи чи в Тихоокеанському регіоні, а і в Північній Африці, на Близькому Сході та на теренах Атлантики й Індійського океану. У польських підрозділах на Західному фронті (то були громадяни Речі Посполитої), у французькій армії (особи з французьким громадянством) та у французькому Іноземному легіоні 1940 року служили тисячі добровольців-українців. Після того, як Франція вийшла з війни, солдати-українці воювали у складі військ де Голля. Понад десять тисяч українців воювали з 1942 року у Війську Польському на різних ділянках Західного фронту; вони брали участь у знаменитій битві при Монте-Кассіно (Італія). А 1944 року хлопці з українських сімей США та Канади — як громадяни та солдати цих країн — брали участь у висадці в Нормандії. За перший місяць у Нормандії висадилося близько 40 тисяч американських вояків, які походили з родин українських переселенців до Штатів. А у складі французьких партизанів — макі — діяли три окремих українських формування: батальйон імені Тараса Шевченка, батальйон імені Івана Богуна та відділ поручика Круковського, які спільно з французами підривали німецький тил і брали участь у забезпеченні успіху операції з висадки союзних військ.

При цьому саме ті, хто задовго до 22 червня 1941 року бився з нацистами у лавах армій Польщі, Франції, Британії та — після виходу Франції 1940 року з війни — у формуваннях «вільних французів» де Голля, зберегли честь української нації, адже Радянський Союз майже два роки був фактичним союзником нацистської Німеччини (28 вересня 1939 року у Москві навіть була підписана радянсько-німецька Угода про дружбу й кордон) і фашистської Італії (з нею договір про дружбу СРСР підписав ще 1933 року...), відтак Червона армія спільно з Вермахтом вела бойові дії проти польських військ, влаштовувала «вечори дружби» з німецькими вояками і навіть провела спільний парад у Бресті. «Дружба народов Германии и Советского Союза, скрепленная кровью, имеет все основания быть длительной и прочной», — так Сталін оцінив наприкінці 1939 року спільні бойові «заслуги» Червоної армії та Вермахту — знарядь агресії двох червонопрапорних тоталітарних режимів. Утім, сталося інакше — тривалою ця дружба не стала, а от міцною до часу була — досить взяти до уваги цифри, які характеризують економічну і військово-технічну співпрацю Москви та Берліна (і не забуваймо про аналогічну співпрацю Москви та Рима...)

***

За сталінську «мудрість» і його геополітичні марення про світове панування Червона армія заплатила страшною кров’ю. Але зараз мова не про це, а про день 6 червня 1944 року (D-day), який став одним із знаменних і переломних у Другій світовій війні. Цього дня на узбережжі Нормандії після тривалої підготовки висадився наймасштабніший в історії воєн повітряний (понад десять тисяч американців і шість тисяч британців та канадців) та морський (майже 160 000 військовиків) десанти, яких підтримували вогнем 600 бойових кораблів, 2500 важких бомбардувальників та 7000 винищувачів і штурмовиків). У першій хвилі десанту йшли американці, британці й канадці; невдовзі до них приєдналися військові контингенти зі складу «вільних французів» де Голля та Війська Польського на Заході, Австралії та Нової Зеландії; в операції брали участь також бойові підрозділи окупованих нацистами Бельгії, Чехословаччини, Греції, Нідерландів та Норвегії.

Упродовж трьох тижнів після захоплення плацдармів точилися важкі бої з німецькими військами, які намагалися скинути союзників у море, а також концентрувалися нові сили — станом на 30 червня у Нормандії вже було понад 850 тисяч союзницьких військ. Відтак було завдано потужних ударів по всьому фронту з метою прориву в глибину оборони військ Вермахту. Битва тривала два з половиною місяці; 24 серпня головні сили німецької армії оточили у Фалезькому котлі, а 25 серпня звільнено Париж. 31 серпня 1944 року операція «Оверлорд» завершилася форсуванням союзниками річки Сена і зосередженням на території Франції майже трьохмільйонного війська.

ЗА ПЕРШИЙ МІСЯЦЬ У НОРМАНДІЇ ВИСАДИЛОСЯ БЛИЗЬКО 40 ТИСЯЧ АМЕРИКАНСЬКИХ ВОЯКІВ, ЯКІ ПОХОДИЛИ З РОДИН УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ДО ШТАТІВ. А У СКЛАДІ ФРАНЦУЗЬКИХ ПАРТИЗАНІВ — МАКІ — ДІЯЛИ ТРИ ОКРЕМИХ УКРАЇНСЬКИХ ФОРМУВАННЯ: БАТАЛЬЙОН ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, БАТАЛЬЙОН ІМЕНІ ІВАНА БОГУНА ТА ВІДДІЛ ПОРУЧИКА КРУКОВСЬКОГО, ЯКІ СПІЛЬНО З ФРАНЦУЗАМИ ПІДРИВАЛИ НІМЕЦЬКИЙ ТИЛ І БРАЛИ УЧАСТЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ УСПІХУ ОПЕРАЦІЇ З ВИСАДКИ СОЮЗНИХ ВІЙСЬК / ФОТО РЕЙТЕР

Загальне керівництво операцією «Оверлорд» здійснював Верховний головнокомандувач експедиційними силами американський генерал Дуайт Ейзенхауер (у майбутньому — 34-й президент США), командування висадкою і наступом на захоплених плацдармах — головнокомандувач сухопутними військами союзників у Європі британський генерал Бернард Монтгомері.

Не в останню чергу успіхом цієї стратегічної операції союзники завдячували грандіозній дезінформації, здійснюваній британськими й американськими спецслужбами разом з армійським командуванням. На папері створюється «Перша група армій США», розгортається мережа відповідних «штабів», між ними розпочинається радіообмін, її командиром призначається вже добре відомий генерал Джордж Паттон, майстер несподіваних атак і танкових наступів. Організовуються спеціальні «витоки інформації», згідно з якими на Нормандію буде спрямований другорядний, відволікаючий удар, а основні сили американців перетнуть протоку Па-де-Кале у її найвужчому місці та вдеруться до північної Франції й Бельгії з метою швидко вийти до кордону Німеччини та оточити основні сили Вермахту на французькій території. Ця дезінформація мала бажаний результат: німецьке командування навіть за десять днів після висадки союзників усе ще чекало на основний удар у районі Па-де-Кале, і тому вчасно не перекинуло звідти свої війська у Нормандію.

***

Слід сказати, що «класична» радянська, а потім сучасна російська пропаганда нагромадила навколо висадки в Нормандії неймовірні обсяги напівправди, неправди і відвертої брехні. Мета — показати воєнну неміч американських та британських військ, а заодно возвеличити полководницький геній товариша Сталіна і керівну роль КПРС (яка останнім часом замінена надихаючими ідеями «русского мира»). Для успіху такої пропаганди російські політтехнологи не цураються навіть використання в Інтернеті україномовних ресурсів (щоправда, та мова вельми кострубата і рясніє лексичними ляпсусами). Скажімо, «антифашистський» проект «Велика Вітчизняна війна» повідомляє: «Оскільки основні сили німецької армії знаходилися на Східному фронті, у розпорядженні головнокомандувача німецькими військами на заході фельдмаршала Рундштедта залишалося тільки 58 не повністю укомплектованих дивізій, розміщених у Франції, Бельгії і Голландії. Частина з них являлася «стаціонарними», тобто не мала свого транспорту. У безпосередній близькості до місця висадки в Нормандії знаходилося лише 12 дивізій, що мали в розпорядженні всього 160 боєздатних літаків. За чисельністю особового складу союзні армії в три рази перевершували супротивні їм німецькі війська. Вони мали в два рази більше знарядь (треба — «гармат», рос. «орудий». — С.Г.), в три рази більше танків і в 60 разів більше літаків».

Наче й правда, а насправді — хитро побудована брехня. Так, основні сухопутні сили Вермахту у цей час билися на Східному фронті, але водночас щільність німецьких військ на Заході була більшою; крім того, на Східному фронті на той час усі німецькі дивізії не були повністю укомплектовані. І їхня рухомість була відносною, бо катастрофічно не вистачало пального.

Щодо авіації, то 6 червня 1944 року Францію, Бельгію та Нідерланди прикривало 288 німецьких винищувачів, а на Східному фронті їх було 550. Ще 250 винищувачів перебували в Середземномор’ї, на Балканах і в Норвегії. Основні ж сили винищувальної авіації Третього Рейху — 1179 бойових машин — входили до протиповітряної оборони Німеччини і билися майже виключно з англо-американськими літаками. Крім того, у перші тижні боїв у Нормандії авіація союзників базувалася в Англії і витрачала чимало пального і льотного часу, щоб дістатися французьких берегів, а це істотно обмежувало її бойові можливості; німецька ж авіація діяла зі стаціонарних аеродромів у Франції, що частково компенсувало її малу чисельність. Крім того, ця авіація швидко була посилена: через два тижні на Східному фронті залишився тільки 441 винищувач, на Західному фронті їх стало 704, на інших театрах бойових дій — 338, а в ППО Німеччини — тільки 538. Звичайно, союзники й надалі мали величезну чисельну перевагу в повітрі, проте вона певною мірою компенсувалася кращою підготовкою льотчиків Люфтваффе.

Крім того, автори «антифашистського» Інтернет-ресурсу застосовують прийом, якому позаздрив би і сам Геббельс: вони рахують піхоту, танки й гармати на англійському березі й заявляють про велику перевагу союзників над нацистами. Але ж вояків і техніку ще треба було перевезти через насичений мінами Ла-Манш під ударами ворожої авіації. А перевізши — постачати величезне військо боєприпасами, пальним, технікою...

Крім того, не слід забувати, що у розпорядженні німецької армії в Нормандії була система довгострокових укріплень, що звалася «Атлантичний вал». І нехай ця система не була завершеною, але вона існувала, наслідком чого став потужний опір заблокованих у низці міст-фортець з’єднань Вермахту вже після того, як фронт відкотився за сотні кілометрів.

Інше засадниче твердження радянсько-російської пропаганди, теж відтворене на згаданому інтернет-ресурсі, сформульоване там так: «Головною причиною, що не дозволила посилити війська Вермахту на заході, було грандіозне настання (треба — «наступ», рос. «натупление», але, схоже, прокремлівські «антифашисти» виділені їм кошти на грамотний переклад «зекономили», себто вкрали. — С.Г.) Радянських збройних сил, що почалося в червні, у Білорусії. Воно було придпринято (!!! — С.Г.) відповідно до домовленості з союзниками. Гітлерівське командування не лише не могло знімати з’єднання з радянсько-германського фронту, але вимушено було перекидати туди додаткові сили і засоби». Це твердження в історичному плані настільки ж правильне, наскільки і в граматичному. Наступ Червоної армії в Білорусії (операція «Багратіон») розпочався 22 червня 1944 року; ми вже бачили, що число німецьких винищувачів на Східному фронті внаслідок перекидання їх на Захід зменшилося більш ніж на сотню; а перекидалися ж і літаки з поля бою та бомбардувальники. Крім того, сили ППО Німеччини були зменшені до мінімуму, і жодних резервів Люфтваффе вже не мало. Як засвідчують німецькі мемуаристи, саме майже повна відсутність у повітрі «месерів» та «фоке-вульфів» разом із істотною перевагою радянських військ у танках і призвели до швидкого розгрому групи армій «Центр» на теренах Білорусі.

Не в останню чергу така танкова перевага Червоної армії під час операції «Багратіон» виникла саме в результаті висадки союзників у Нормандії. У Франції та у Бельгії було розташовано елітні формування танкових військ Німеччини: І танковий корпус СС, 1-ша танкова дивізія СС «Лейбштандарт Адольф Гітлер», 2-га танкова дивізія СС «Дас Райх», 17-та танкова дивізія СС та танкова група «Захід», яка складалася з навчальних танкових частин (пізніше — 5-та танкова армія Вермахту). Вони могли бути перекинуті на Східний фронт, якби не операція «Оверлорд»; ба більше: 16 червня 1944 року Гітлер особисто наказав передислокувати зі Східного фронту на Захід 2-й танковий корпус СС, що базувався якраз в тилу групи армій «Центр». І вже потім, програвши битву за Францію, німецьке командування наказує решткам своїх військ відступати до кордону Третього Рейху та починає «латати дірки», перекидаючи частину цих військ на Східний фронт. Власне, так воно і мало бути: спершу Червона армія навесні 1944 року відтягнула на себе частину сил Німеччини з окупованої Франції, потім західні союзники після початку висадки в Нормандії змусили противника перекидати сили зі Сходу, а по тому Червона армія не дала Вермахту зачепитися у Франції...

***

До речі, у радянській та російській пропаганді всіляко применшується та фальсифікується і значення інших масштабних десантних операцій військ союзників. Так, операція «Торч» (висадка американських та англійських армій у Північній Африці), яка розпочалася 8 листопада 1942 року, змусила Гітлера послати значні сили у Туніс та окупувати Південну Францію, що до цього перебувала під контролем маріонеткового режиму Віші, та насильно роззброїти французькі війська на цій території. Таким чином, увага Гітлера та німецького командування була відвернена від Сталінграда, де якраз у цей час готувався радянський наступ, а значні сили німецьких та італійських військ виявилися запертими в Африці. Інша операція — «Хаскі», тобто вторгнення до Сицилії, яке розпочалося 10 липня 1943 року,   — за місяць вилилася у звільнення острова й у висадку союзників на материку; як наслідок  повна деморалізація Італії. 8 вересня маршал Бадольо від імені італійського уряду оголосив про капітуляцію Італійського королівства. Крім того, Гітлер змушений був відправити з Курської дуги (а там саме в цей час розгорілася знаменита битва) частину танкових військ до Італії. А оскільки потім довелося захоплювати північну частину Італії, щоб протидіяти наступу союзників, то туди пішли резерви, призначені для Східного фронту. Інакше кажучи, розмови про те, що «другий фронт був відкритий тільки влітку 1944 року, а до цього Червона армія самотужки билася з гітлерівцями та перемагала їх» — це неправда; щоби зрозуміти значення дій на Західному фронті, згадаймо, що у Тунісі було оточено і взято в полон більше німецько-італійських військ (група армій «Африка»), ніж під Сталінградом.

Така ж фальсифікація пов’язана з ще однією операцією на Західному фронті — з наступом німецьких військ в Арденнах на зламі 1944/45 років. Борис Соколов, один із тих небагатьох російських істориків, які не пішли на службу до режиму Путіна, зазначає: «З Арденнами пов’язана ще одна легенда — нібито Сталін на прохання Черчилля прискорив наступ Червоної армії, щоб врятувати союзників в Арденнах і переніс його початок з 20 на 12 січня 1945 року, про що й повідомив британському прем’єру. Тільки в 1990-ті роки дослідження істориків виявили, що затверджений Жуковим ще 29 грудня 1944 план зосередження військ 1-го Білоруського фронту передбачав початок наступу 8 січня 1945, але через погану погоду, яка обмежила дії авіації, його довелося перенести на пізніший термін. Лист же Черчилля Сталіну, де згадувалися Арденни, містив лише прохання дати інформацію про радянські воєнні плани, але аж ніяк не благання про допомогу. Сталін тоді просто розіграв готовність пожертвувати життями радянських солдатів заради союзних інтересів, прекрасно знаючи, що наступ якраз і має розпочатися близько 12 січня».

Загалом же на Західному фронті (у Франції, Бельгії та Італії) воювала третина німецьких сухопутних військ. Бої були запеклими. З 6 червня по 11 серпня 1944 року американські, британські та канадські війська втратили близько 170 тис. особового складу вбитими, пораненими і зниклими безвісти. Німецька сторона за цей період втратила, за різними оцінками, від 200 до 300 тис. «багнетів». При цьому союзники брали в полон значно більше солдатів та офіцерів Вермахту, ніж Червона армія; причиною цього було ставлення до полонених з радянського боку, і передусім з боку НКВД; скажімо, із 1800 полонених офіцерів, розміщених у спорудах колишнього монастиря в Єлабузі, до квітня 1943 року залишилася живими тільки четверта частина. А загалом із сотні тих, хто склав зброю під Сталінградом, у повоєнний час до Німеччини повернулося тільки троє. Тільки з літа 1944 року ставлення до полонених у СРСР починає змінюватися — і це одразу дається взнаки: число полонених зростає, вже не всюди німецькі вояки чинять опір до останньої можливості, натомість число загиблих червоноармійців істотно зменшується. Схоже, це був один із висновків, зроблених Сталіним після ознайомлення з досвідом союзників при проведенні операції «Оверлорд».

Загалом же висадка союзників у Нормандії остаточно позбавила Німеччину і її союзників будь-яких шансів на перемогу чи навіть на стабілізацію фронту. А для нас ця операція є одним із знакових етапів, з яким пов’язана участь українців у Другій світовій війні, — ті довжелезні шість років, які заслужено поставили українську націю в число націй-переможниць.