Виїзна модель президента
Свого часу всіма нами шанованому Валерієві Лобановському приписували авторство так званої виїзної моделі, коли гра футбольної команди на чужому полі має абсолютно інші цілі й будується за іншим принципом, ніж гра вдома. Саме цей визначний момент майже автоматично спливає на поверхню, коли знайомишся з виступами Президента України на ІІ Всесвітньому форумі українців і прем'єр-міністра на урочистому засіданні, присвяченому річниці Незалежності України.
Ясна річ, у цих виступах немає футбольного чинника "чужого поля", але дуже відчувається вплив елементів святковості, приїзду українців, котрі живуть в інших країнах, і літньої розслабленості загальнополітичного стану. Зрозумілим є те, що Президент вирішив не виступати два дні поспіль практично перед тією самою аудиторією. Але, наближеність нинішнього прем'єра до Президента дозволяє розглядати ці два виступи як єдине ціле.
Президент побудував свій виступ досить стандартно, хоча й трохи підновив. Якщо раніше причини прогресуючої економічної кризи шукали в добі союзної держави, то тепер Президент викривав ганебну сутність тоталітаризму, який є причиною втрати часу для загальноцивілізованого розвитку. Також було оприлюднено оригінальну думку про те, що самостійну політику Україна проводить останні 2-3 роки, а раніше "ліквідовувала наслідки єдиного народногосподарського комплексу".
Стосовно одіозних "Невідкладних заходів, спрямованих на прискорення реформ і виведення економіки з кризи", то Президент підтвердив їх використання як основи для розробки програми уряду. І саме в руслі "Невідкладних заходів..." пролунав виступ прем'єр-міністра.
Прем'єр, як і Президент, усвідомлює, що соціально-економічна царина держави перебуває в затяжній кризі, а також, що "змін у рівні життя народу немає". Хоча як позитивні приклади подано зниження темпів інфляції, уповільнення падіння ВВП тощо. Не будемо зупинятись на тому, яким шляхом збито інфляцію і що зниження темпів падіння ВВП відбувається через вичерпання самих можливостей подальшого падіння. Це все відоме й не нове.
Прем'єр також усвідомлює важливість виплати заборгованості у зарплаті й інших соціальних виплат. Крім цього, наведено інші важливі напрями: відновлення інвестиційного процесу, боротьба з фінансовою кризою, вдосконалення системи оподаткування, бюджетного процесу, легалізації тіньового сектора тощо. Як і в "Невідкладних заходах...", ці розумні в принципі речі, на жаль, не мають реального механізму втілення в життя. А включити в текст виступу вільну економічну зону "Сиваш" як позитивний приклад міг або дилетант, або таємний ворог прем'єр-міністра.
Автори його виступу не змогли відшукати позитивних тенденцій в економічному розвитку держави. В умовах прогресуючої деградації економіки воно й не дивно. Замість цього, виступ було перенасичено конкретними прикладами - назвами окремих областей і підприємств, де справи йдуть не так жахливо, як загалом у країні. Від усього цього відгонило районним партгоспактивом застійної доби, особливо на тлі ні з чим непорівнянних для пересічного слухача даних про переказані для шахтарів і вугільної промисловості загальні суми, звітів про жнива тощо.
До речі, про діяльність уряду, очолюваного новим прем'єром. Кабінет Міністрів зазнав чергової реорганізації. А безперервна реорганізація управлінських структур призвела до того, що чиновники практично припинили працювати й займаються прорахунками можливих наслідків для себе особисто. Можна довго дискутувати на тему: чи є нинішній Кабінет Міністрів командою однодумців-оптимістів, чи є в ньому яскраві особистості тощо, але зміна прем'єр-міністра в липні принесе відносний спокій апаратникам десь у жовтні-листопаді. Тим часом, під гаслами адміністративної реформи й закликами до дерегуляції криється відверто примітизоване розуміння ролі держави в ринковій трансформації. Фактично її зведено до цілковитої відмови державного апарату управління від ухвалення будь-яких рішень. Але ж у країнах з розвиненою ринковою економікою є загальнонаціональні програми, розраховані на десятиліття, які ставлять масштабні цілі розвитку держави й суспільства, зокрема й у економічній сфері. Цікаво, з якою метою офіціозні засоби масової інформації безперервно згадують, що прем'єр є головою федерації футболу? Це аніяк не сприяє підвищенню його іміджу як солідного керівника. Як не сприяють сюжети на телебаченні, де прем'єра знято на тлі корів і цукрових буряків. Адже з цього можна дійти висновку, що замість розв'язання загальнонаціональних макропроблем він почав свою діяльність із вивчення технології сільського господарства.
З урахування того, що слухачами обох виступів була українська діаспора різних країн, особливо цікавим є подане в них бачення зовнішньоекономічних відносин. Передусім, Президент дещо наївно розповів зібранню, що Україну не хочуть бачити конкурентоспроможною країною у світі. Деякі країни, на думку Президента, прагнуть скористатися з ослабленості України, а ринкові реформи стали викликом не тільки лівій опозиції, а й країнам Заходу. У принципі, це спадок багаторічного інстинкту утриманства - непереборне бажання діставати чиюсь допомогу. Співтовариство країн з розвиненою ринковою економікою пропонує допомогу іншим державам лише з метою мінімізації їхнього негативного впливу на розвиток цивілізації. А вирощувати для себе гідного конкурента - про це не може бути й мови.
Неоднозначно слід сприймати заклики Президента до діаспори допомогти Україні обходити антидемпінгове законодавство. Так, його можуть застосовувати з винятково політичних мотивів. Але не може продукція якоїсь країни бути фантастично дешевою на світовому ринку. Навіть коли це Україна, і навіть коли її продукція має справді викидну собівартість.
Стосовно виступу прем'єра. Тут поставлено досить сміливі абстрактні завдання - зробити Україну регіональним економічним лідером Центральної та Східної Європи. Пригадується, Горбачов збирався зробити СРСР законодавцем моди у світовому автомобілебудуванні... Інші пропозиції прем'єра - відмовитися в економічному співробітництві від орієнтації на одну частину, розвивати зв'язки з СНД, співпрацювати з "великою сімкою" - вельми цікаві. Як цікаві й ідеї органічного входження у світовий ринок із поясненнями, що воно таке. На тлі запевнень про інтеграцію в єдину Європу й динамічний розвиток відносин з міжнародними фінансово-кредитними установами це звучить містко, навіть попри брак реальних механізмів і аналізу соціально-економічних наслідків.
Автори обох виступів геть забули, що їх слухали представники діаспори, котрі виросли не тільки на Кубані чи в Тюмені, а й у розвинених країнах Заходу, дістали там освіту й життєвий досвід і мислять іншими категоріями. Мабуть, логіка самих виступів була їм не завжди зрозумілою. Хоча західна діаспора всі неадекватності розуміння може списати на особливості національного менталітету.
Отже, виступи як Президента, так і прем'єра достатньою мірою відповідають духу святковості й навіть мають усі ознаки парадності, наскільки це можливо в умовах кризи. І саме цим виступи майже цілком відповідають вимогам футбольної "виїзної моделі". А те, що ми не почули нічого спрямованого на розвиток "нового курсу" Президента, легко пояснити. Адже оточення Президента не може щомісяця генерувати нові ідеї, та й доля оприлюднених досі туманна. Отож, будемо чекати на початок осені та зацікавлено спостерігати за розвитком подій.
