XXI — столiття ризиків

В Інституті соціології НАН України відбулися Перші міжнародні соціологічні читання «Сучасний стан і перспективи розвитку соціології в Україні та Європі» та церемонія нагородження преміями та медалями імені Наталі Паніної переможців конкурсу «Кращий молодий соціолог року». Ідея організації конкурсу належала видатному українському соціологу Наталі Вікторівні Паніній. Будучи втіленням професіоналізму та наукової етики, Наталя Вікторівна думала про долі молодих учених, про тих, хто має відстоювати високі професійні принципи, честь і гідність вітчизняної соціологічної науки. Наталя Паніна пішла з життя понад рік тому, але її задуми втілили в життя колеги, які заснували Соціологічний центр імені Н.В. Паніної, який при підтримці Соціологічної асоціації України та Інституту соціології НАНУ організував конкурс молодих учених та соціологічні читання пам’яті Наталі Паніної.

Перша сесія читань почалася з вітальних слів Валерія Ворони (директора Інституту соціології НАНУ) і Володимира Магуна (завідувача сектору Інституту соціології Російської АН). Далі виступили з доповідями вчені з України, Великої Британії та Росії. На другій сесії прозвучали виступи переможців першого туру конкурсу «Кращий молодий соціолог року». Завершилися читання врученням дипломів, медалей і премій. Першу премію і золоту медаль отримав Олег Демків (Львівський національний університет імені Івана Франка), срібні медалі — Світлана Бабенко (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна) та Андрій Зоткін (Інститут соціології НАНУ).

Представлені нижче фрагменти виступів учених-соціологів, із якими ми вирішили познайомити читачів, відображають деякі проблемні сторони розвитку сучасної соціологічної науки.

Європейська соціологія

Клер ВОЛЛЕС , президент Європейської соціологічної асоціації, професор Абердинського університету (Велика Британія):

— Класична соціологія виходила з ідеї побудови всеохоплюючої картини соціального світу. Фундатори соціології намагалися створити універсальну картину суспільства. На початку минулого сторіччя багато які соціальні теорії перетворилися на соціальну інженерію і вилилися в такі соціальні експерименти, як комунізм, фашизм, апартеїд. У другій половині ХХ сторіччя стало зрозуміло, що ці експерименти принесли людству трагедії та розчарування. Було втрачено віру у «великі», всеохоплюючі пояснювальні моделі суспільства. Соціологи зосередилися на фрагментарному описі різних типів суспільств, побудові «маленьких картин».

Соціологія в різних частинах світу має різні традиції. Американська соціологія переважно емпірична, зосереджена головним чином на конкретних соціальних проблемах. Європейська соціологія — більш теоретична, більш філософська, більш історична. Однак в останні роки європейські соціологи все більше уваги приділяють порівняльним міжнародним проектам, таким як «Дослідження європейських цінностей», «Європейське соціальне дослідження», в яких бере участь і Україну. І завдяки цим дослідженням відкривається нова перспектива створення «великих картин» суспільного устрою, заснованих на синтезі сучасного теоретичного знання і результатів моніторингових соціологічних досліджень.

Чи вдосконалює українське суспільство українська соціологія?

Віль БАКІРОВ , ректор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, президент Соціологічної асоціації України:

— Сьогодні можна говорити про те, що в основному завершився процес реформування української соціології, завершився процес її «вестернізації». Соціологія перетворилася на таку інтелектуальну практику, що здійснюється за західними канонами, в рамках західного теоретичного та наукового дискурсу. Що дуже важливо, українська соціологія поступово проникає до західної соціології і персонально, і через публікації. Але ми ще не зробили декілька дуже важливих кроків, не ввійшли до європейського соціологічного співтовариства інституційно. Гадаю, що це справа найближчого майбутнього.

Зрозуміло, говорити, що сучасна українська соціологія не має проблем — абсолютно неправильно. Чи вдосконалює українське суспільство українська соціологія? Одразу відповім — ні. Українська соціологія спроможна виробляти знання, які були б корисні для оптимізації тих чи інших соціальних процесів, вироблення тієї чи іншої соціальної політики, для прийняття розумних законів, для розв’язання дуже болючих соціальних проблем, таких як соціальні деформації, корупція, бідність і багато чого іншого. Таке знання ми виробляємо, але воно, на жаль, залишається абсолютно незапитаним. На жаль, влада і соціологія сьогодні не взаємодіють або майже не взаємодіють. Більше того, вони говорять абсолютно різними мовами. Мені здається, що влада поділяє дуже спрощене уявлення про соціологію, яке часто зводиться до сакраментального: «Соціологія дає цьому блоку стільки-то відсотків». Владні структури різних рівнів, як правило, не вдаються до соціологічного знання для розв’язання тих чи інших соціальних проблем. У цьому відповідальність і соціологів також, соціологи повинні активно та наполегливо пропонувати владі результати своїх досліджень і змушувати владу прислухатися до своєї думки.

Істотно гальмує розвиток соціології її залежність від політики

Ольга КУЦЕНКО , завідувач кафедри соціальних структур Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка:

— З початку 1990-х років Україна опинилася в ситуації, по-перше, перерваних історичних наукових традицій, по-друге, перерваних наукових комунікацій у рамках минулої радянської соціології і, зрештою, невідповідності новому, формально не периферійному статусу науки, якого вона набула після утворення незалежної держави. Ці проблеми й сьогодні є гальмом у розвиткові вітчизняної соціологічної науки. Знання сучасної соціології в нас фрагментарні, нерідко з акцентуацією на окремих ідеях, які або безнадійно застаріли, або перебувають на периферії сучасного соціологічного пізнання. Також існує проблема відсутності адекватної сучасної наукової комунікації як всередині співтовариства, так і за його національними рамками. Ми часто не йдемо на комунікацію внаслідок мовної некомпетентності. Для розвитку української соціології проблемою також є дрібнотем’я. Ми чомусь боїмося виходити на вивчення системних проблем соціуму та прогнозування перспективи розвитку суспільства в контексті світового розвитку.

Надзвичайно важливим є внесок соціології в розуміння того, яким чином виглядає наше суспільство в контексті глобальних процесів розвитку, як ми можемо вписуватися в ці процеси, що ми можемо (або не можемо) пропонувати іншим. Істотно гальмує розвиток соціології її залежність від політики. Я бачу проблему і в процесах вестернізації вітчизняної соціології. Ми дуже легко запозичуємо чужі концепції і дуже легко відмовляємося від своєї власної соціологічної спадщини. Я гадаю, що ми ще маємо оволодіти мистецтвом пізнання інших соціальних світів, не втрачаючи того, що ми самі змогли пізнати в нашій унікальній соціальній дійсності.

Соціологія багато в чому втратила суспільний престиж

Ірина ПОПОВА , професор Одеського національного університету імені І. Мечникова:

— Соціологія за своєю сутністю повинна бути публічною наукою. Вона і є публічною наукою. Ми повинні мати на увазі, що соціологічна істина перебуває завжди на перетині наукових роздумів і соціальної реальності, наших осмислень цієї реальності та суспільної практики. Хотілося б конкретизувати проблему публічності, маючи на увазі різні її аспекти. Перший аспект — це взаємодія соціології з суспільством, iз широкою аудиторією. Це проблема популяризації. Ч.Р. Міллс говорив про те, що соціологи повинні навчитися популяризувати свої ідеї і робити це зрозумілою мовою. Другий аспект — взаємодія соціології з владою. Соціологам необхідна співпраця з владою. І третій аспект — про взаємодію професіоналізму та громадянськості. Я глибоко впевнена, що саме громадянська відповідальність обумовлює необхідність високого професіоналізму. Я в соціології з самого початку її формування як самостійної науки. Ми, зачинателі радянської соціології, — шістдесятники, проводили масштабні дослідження, саме потрібні, актуальні дослідження. Але головне полягає в тому, що ми популяризували ці дані. Ми проводили дослідження на заводах, у цехах, колгоспах, і після цього обов’язково доповідали про результати на загальних робочих зборах. До нас приходили люди, писали листи, приходили на кафедру й ділилися своїми проблемами. Нас поважали і нам довіряли. Нас поважали, і з нами рахувалися — і влада, і партійні органи. Зараз, на мою думку, соціологія багато в чому втратила суспільний престиж. Нас не поважає населення і з нами не рахується влада. Я прошу вибачення перед присутніми тут соціологами, але це є факт.

Професійний кодекс соціолога Н.В. Паніної (уроки на майбутнє)

Борис НАГОРНИЙ , завідувач кафедри соціології Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, Луганськ:

— Урок перший: Наталя Вікторівна вважала і своєю діяльністю підтверджувала, що особистістю та професіоналом потрібно ставати кожного дня і кожного року. Урок другий, який випливає з першого: справжній дослідник не повинен боятися чорнової роботи.

На IV з’їзді Соціологічної асоціації України ми доручили Наталі Вікторівні такий «важкий хліб» — Кодекс професійної етики соціолога. Можливо, я висловлюю крамольну думку і вона викличе у багатьох незгоду, але вважаю, що ми обов’язково повинні її обговорити. З мого погляду, Наталя Вікторівна зробила утопічний кодекс соціолога, який буде реальним регулятором життя і діяльності соціологічного співтовариства років з п’ятдесят, тому що всі ці правила, які так чітко описано, виявилися багато в чому незапитаними за сучасних соціальних реалій. Я не кажу про професіоналізм, я суджу лише за якістю нашого спілкування як професіоналів. Серед робіт, поданих на нинішній конкурс, мене насторожив практицизм, який зріс. Я зі смутком подумав, що покоління останніх романтиків науки, про яке говорив Ентоні Гідденс і до якого належала Наталя Вікторівна, сьогодні, на жаль, не знаходить належного розуміння в суспільстві.

Трансформація етосу російського соціолога: контент-аналіз статей у соціологічних часописах 1977—2007 рр.

Наталя ДЬОМІНА , Інститут соціології Російської академії наук, м. Москва (Росія):

— Наталя Дьоміна представила результати власного емпіричного соціологічного дослідження. За допомогою контент-аналізу на основі некрологів і ювілейних статей у двох провідних російських соціологічних часописах вона схарактеризувала відмінності двох типів ставлення до науки і суспільства, властивих «радянському соціологу» (1977—1986 рр.) і «російському соціологу» (2001—2007 рр.)

Етос російської соціології через тип «радянського соціолога» був нерозривно пов’язаний із етосом ідеології, партійною діяльністю. Тип «російський соціолог» уже більше пов’язаний із власне науковою діяльністю, частіше зустрічаються риси педагога й оратора, підкреслюються якості громадянина, подвижника (повинен ставитися до соціології як до можливості зміни суспільства на краще).

Соціологія допомагає «розчакловувати» світ

Світлана БАБЕНКО , Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна:

— Стан сучасної української соціології я оцінюю, передусім, виходячи з того, що це страшенно цікава наука, оскільки вона допомагає, з одного боку, «розчакловувати» світ і пояснювати пересічній людині, яким саме є те суспільство, в якому вона живе не лише з погляду повсякденного знання, в якому кожна людина існує, але і з погляду наукового пізнання тієї більш широкої комплексної картини світу, яку загалом, на мій погляд, і покликана створювати сучасна соціологія.

Елітологічні сюжети в творчості Н.В. Паніної

Андрій ЗОТКІН , Інститут соціології Національної академії наук України, м. Київ:

— Сьогодні вже неодноразово звучали заклики відходу від вестернізації. Мені здається, що одним із піонерів цього відходу в українській соціології була саме Наталя Вікторівна, оскільки вона в співавторстві з Євгеном Івановичем Головахою обґрунтовувала специфічну українську модель посткомуністичного розвитку, внаслідок чого вона змогла пояснити відхід від конфліктів в українському суспільстві, які були характерні для всього пострадянського простору.

Думки Наталі Паніної щодо подвійної інституційної системи напряму стосуються питання становлення владних еліт в Україні. У кінцевому результаті вони втілилися в формування особливої української моделі посттоталітарного напіввідкритого суспільства у внутрішній політиці і багатовекторної держави-кентавра у зовнішній.

Іншим важливим моментом у творчості Наталі Паніної є питання взаємодії еліти та населення. Згода суспільства за умов капіталізму, що зароджується, iз соціальними правилами, заснованими на ідеології державного патерналізму, фактично дала мовчазний карт-бланш елітам у їхньому прагненні використати якомога довше ресурси подвійної інституційної системи.

ХХІ столiття — це столiття ризиків

Юрій ЯКОВЕНКО , завідувач кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, глава конкурсної комісії Соціологічного центру імені Н.В. Паніної:

— Соціологія, передусім, потрібна, щоб виявити суперечності, які складаються в життєдіяльності суспільства, труднощі та ризики розвитку соціуму. ХХI сторіччя — це сторіччя ризиків. Як би ми не були впевнені, що ми люди вільні, з кожним десятиріччям, з кожним сторіччям ми все більш і більш залежні люди. Алармістський рух якраз і показує, що чим більше в технічній сфері набуває людство, тим більше воно залежне від цих досягнень. І тому ХХI сторіччя буде сторіччям подолання ризиків, розуміння ризиків і не лише природних і техногенних, але ризиків, які людина несе сама собі.

Соціологія може бути визначена як наука про ризики, які створює людина іншим людям, але сама ж знаходить засоби долати ці ризики.

Соціологічні дисципліни відстають від реалій сучасного життя

Наталія ЦИМБАЛЮК , професор Київського національного університету імені Т. Шевченка:

— Починаючи з 90-х років ХХ-го сторіччя в системі освіти відбулися певні зрушення. Вони пов’язані з гуманітаризацією освіти, коли з’являлися нові напрямки підготовки майбутніх фахівців, серед яких почесне місце зайняла соціологія. Було внесено суттєві зміни в навчальні плани вищої школи. З 2001 р. соціологія є обов’язковою дисципліною в закладах II—IV рівнів акредитації. Проте одночасно виникли і проблеми у розвитку соціологічної освіти, які не вирішені й дотепер.

Проблеми соціологічної освіти полягають у тому, що, по-перше, навчальні соціологічні дисципліни відстають від реалій сучасного життя. Їхнiй зміст не спрямований на розкриття та пояснення трансформацій, що відбуваються. По-друге, в суспільстві все ще не сформований необхідний рівень потреби в соціології як науці та навчальній дисципліні. По-третє, недооцінюються соціалізуючі, світоглядно-виховні властивості соціології. По-четверте, у буденній свідомості соціологія ще асоціюється виключно з опитуваннями громадської думки.

Конкурс «Кращий молодий соціолог року»

Олександр СТЕГНІЙ , Інститут соціології Національної академії наук України, м. Київ:

— У чому особливість цього конкурсу? Це конкурс професійний, що полягає в оцінці інтелектуальних здібностей молодого соціолога, але це й конкурс з визначення громадянської позиції, і, безумовно, він цим відрізняється від інших. Не випадково сьогодні ми згадуємо Наталію Паніну. Я з нею пропрацював 15 років, у неї було три особливі риси. Це, насамперед, високі професійні вимоги до себе і до колег. Друге — порядність в усьому і з усіма, це дуже складно. І третє, безумовно, (і я хочу, аби конкурсанти це розуміли) — вболівання за соціологічну науку, тобто власна громадянська позиція.

Якою є місія соціолога і чи можлива вона?

Олег ДЕМКІВ , Львівський національний університет імені І. Франка:

— Я хочу сказати про ситуацію конфлікту між науковцем та педагогом. Успішність працівника системи освіти значною мірою визначається успішністю як науковця, і чим вищий рівень акредитації навчального закладу, тим більш прямою є ця залежність. Водночас наукову діяльність працівників системи освіти адміністрація вказаних закладів помічає лише у формі звітів, публікацій та конференцій. Стандартною вимогою до складання звітів працівників закладів вищої освіти є слова про колективну дослідну роботу, яка виконується протягом робочого часу, вільного від викладання, але у педнавантаженнях не фігурує та не оплачується.

Проблема дисонансу між науковою та педагогічною діяльністю не є характерною виключно для сучасного українського суспільства та системи освіти і науки України. Що насторожує — це відсутність хоч якоюсь мірою комплексної послідовної програми реформування вітчизняної системи освіти та науки. Одним iз кроків реформування могло б бути врахування в педнавантаженні професорсько-викладацького складу роботи над колективними та індивідуальними науково- дослідними темами.

Наукова спадщина Н.В.Паніної

Олександр РЕЗНІК , Інститут соціології Національної академії наук України:

— Наталія Вікторівна Паніна була очевидцем та учасником становлення української соціології. Ця наука відроджувалась у 1960-х—1970-х роках поколінням, якому пощастило засвоїти революційні й досі не перевершені здобутки світової соціологічної думки. Саме тоді сформувалося вузьке соціальне коло, представники якого були обізнані про діяльність один одного незалежно від географічної локалізації. Неформальні механізми соціального контролю, що ґрунтувалися на цінностях моралі, порядності, безкорисливості та професіоналізму, змушували цих людей підходити до проблем отримання соціологічної інформації з обережністю та зваженістю.

Саме об’єктивний образ соціальної дійсності склав науковий доробок Наталії Вікторівни, у коло наукових інтересів якої потрапили чи не всі зрізи стосункiв у нашому суспільстві. Крім суто наукових робіт, вона, спираючись на досягнення соціальної психології, у науково-публіцистичний творах розкривала складні механізми людського спілкування, шляхи та засоби подолання непорозумінь у взаєминах з оточуючими. Одним із найбільших внесків можна назвати дуже важливий проект: «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін». Цей проект став основою десятків кандидатських i докторських дисертацій. Цей проект дає змогу виявляти соціологічні закони суспільства у період суспільних перетворень.

Як я повірив у соціологію

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ :

— Я повірив у соціологію тільки тоді, коли зустрівся з добродієм Головахою та Наталією Вікторівною. Мені раніше видавалося, що соціологія — це наука, яка напевне може комфортно існувати в комфортних суспільствах, стабільних суспільствах, а яка соціологія може бути на початку 1990-х, коли, м’яко кажучи, дах поїхав? І раптом виявляється, що у Наталії Вікторівни є ключ аналітичний до усього цього. І в цьому безумстві, якому вона присвятила спеціальну монографію, як виявилося, є певна система, і я їй за це дуже вдячний. Вона надала дуже точне описання того, що трапилося з нашим світом від перших годин Чорнобиля і закінчуючи початком «біжучого» десятиріччя. Я думаю, що майбутні історики, коли вони будуть працювати над загальною ретроспективою української історії саме цієї доби, в першу чергу будуть звертатися саме до таких робіт, а не до політичних протоколів чи поведінки тих чи інших партій.